субота, 26 січня 2019 р.

Єврейські родини Снятина та околиць.

                                                     
                                                               Снятинський кіркут





                                                  1.Витоки єврейського населення Снятина
.
       Єврейське населення на українських землях - один із доволі давніх та чисельних етносів.Сусіди східних слов'ян - хозари, мали досить тісні контакти з ними, якщо й самі прийняли іудаїзм, та ще й переконували Володимира Великого зробити те ж саме, про що стверджує Нестор Літописець в "Повісті врєменних лєт"
      Без сумніву, що й в найдавнішому Снятині часів Київської Русі єврейські купці часто зупинялися на  відпочинок, адже саме містом проходив важливий Галицький  торговельний шлях.. В часи князювання в Галичі Ярослава Осмомисла цей шлях називався Берладська дорога, адже сполучав він древній Галич та місто Берладь (на території сучасної Румунії) де в ті часи князював двоюрідний брат Ярослава - Іван Ростиславович, на прізвисько Берладник. Ярослав Осмомисл захопивши землі в Придунав`ї навіть заклав морське портове місто Малий Галич(нині- Галац на території Румунії) для умов розширення торгівлі. Вказаний торговельний шлях, який відомий ще під назвами- Волоський , Молдавський, або Воловий, відігравав неабияку роль в житті Галицького князівства, можливо саме тому Я.Осмомисл передав управління землями Покуття брату константинопольського василевса -Андронніку Комніну.
      Сотні купецьких валок, а в одній валці могло бути й 300 підвод, проходили цим шляхом, через Коломийщину до Заболотова, далі на Ганьківці,та через Белелуя до Снятина. Ще й тепер звичайну, польову дорогу, яка приходить до Белелуї з заходу, місцеві жителі називають Галицьким шляхом. Він йшов вододілами, уникав болотистих низин, минаючи ліві притоки Прута у найзручніших місцях. В місто торговий шлях заходив в місцевості що називалася Вигода (район кільцевої розв`язки автодороги Чернівці-Івано-Франківськ та Городенка-Косів), далі проходив головною дорогою і повертав ліворуч там де нині Ратуша,потім вулицею Кузнечною(одна з найдавніших назв вулиць, нині на жаль перейменована), щоби перетнувши Потік, через Галицьке передмістя вийти на вулицю Широку й потім уже  через потічок Колочин( нині Турецький потік) перебратися на Буковину(в ті далекі часи- територію Молдавського князівства).
       Зрозуміло, що в часи Осмомисла та Данила Галицького цих вулиць ще не було, а саме місто було укріпленим городищем  на високому лівому березі Прута розташованим в місці  між теперішнім ліцеєм та Вознесенським цвинтарем.Якщо рахувати денний перехід купецької валки в 30 км, то стає зрозумілим алгоритм заснування основних міст на Галицькому торговому шляху. Нічні переходи купців в ті непрості часи були ділом ризикованим  і їх старалися уникати, проводячи ніч за міськими стінами.
       Народи семітської групи були вродженими торгівцями, адже через їхні землі проходили важливі шляхи світової торгівлі. Тому й не дивно, що вони проявляли цей інтерес до торгівлі й на снятинських землях, де крім міжнародної торгівлі, існувала ще й жвава локальна торгівля між гірським та рівнинним регіоном. Однак те давнє єврейське населення міста не було постійним, а радше "кочовим", так само, як і перші вірмени.
Вул. Вірменська на фото І. Шміцлера. поч.XIX ст.
      Перші згадки про євреїв-переселенців в  Снятині датуються 1335 року вважається, що прибули вони з сусідньої Угорщини звідкіля їх вигнав угорський король Людовік I Великий. Важко з`ясувати чи вкоренилися вони в місті, тому, що наступні  відомості про євреїв проходять по звітах снятинського старости Мужила аж в 1469 році. Було вказана наявність в Снятині 10 євреїв (ймовірно мова йде про  десять єврейських сімей), які платили по 52 ґрошів податків, а загалом 17 злотих і 10 ґрош.. Не можна знати достовірно чи це переселенці з Угорщини однак єврейське прізвище Унгар було поширеним в Снятині.
      Загалом в XIV ст. розпочинається  масове переселення євреїв до Галичини та Буковини. Настільки інтенсивним був цей процес можна судити з того факту, що за кілька століть чисельність єврейського населення в українських землях зросла в дев`ять разів і цей етнос з дев`ятого  місця за чисельністю перемістився на 5-4 місце.
       Серед перших осілих  євреїв Снятина переважали вихідці з ашкеназів, що прийшли з Німеччини в середні віки.Саме вони й принесли до міста їдіш - мову засновану на верхньонімецьких діалектах в суміші з давньоєврейськими елементами та вкрапленнями слов`янізмів. Переслідувані в Західній континентальній та острівній Європі. нібито за ритуальні вбивства, євреї були змушені покидати насиджені місця та шукати іншого прихистку. Цілком ймовірно, що іншою причиною масових переселень була "чорна смерть"- чума, що почала ширитися Європою в 1348 році. Перелякані масовими смертями, євреї, які були "легкими на підйом", переселялися в благополучні від чуми землі. А можливо саме євреїв і звинувачували в поширенні цієї хвороби та проганяли...
       Що ж так приваблювало євреїв у Східній Європі?. Насамперед нейтральне відношення до них місцевого населення та ліберальне ставлення влади.
       Загалом Польське князівство,пізніше Польське королівство, та надалі Річ Посполита, за визнанням самих євреїв, були  для них земним раєм. А починалося все з перших привілеїв наданих євреям польським князем Болеславом V Благочестивим  Каліським статутом в 1264 році. Згідно нього, євреям дозволялося вільно мешкати та займатися торгівлею   в землях королівства. Ці привілеї були примножені та деталізовані  польським королем Казимиром III- в 1334р( звільнено єврейські громади від міського суду у відповідності до магдебурзького права та піддано суду королівському) та 1364 році і доповнені едиктами від 1367 року. Саме Казимир III поширив дію Каліського статуту на землі Галичини ним завойовані. За цього короля та його наступників євреї були особисто вільними, мали майже повну свободу пересування(за це приходилося сплачувати певні кошти),були вільними у виборі економічної діяльності, могли сповідувати будь-яку релігію,мали право на придбання земель, що перебували в заставі та не були викуплені власниками, користувалися широкими правами громадської автономії. Такі широкі привілеї вказаній національній меншині Речі Посполитої безумовно закладали певні міжнаціональні конфлікти. Ті ж самі права, які мали євреї до кінця Першої Речі Посполитої, українська національна більшість Галичини отримала аж в часи просвіченого абсолютизму Австрії. Однак тоді польським королям була необхідна міцна підтримка в містах для протистояння місцевим феодалам. Їм подобалися "вільні королівські міста" засновані на магдебурзькому праві. На печатці снятинського Маґістрату теж є напис латиною "Sigillum libera et regia civitati Sniatun". Однак правом самоврядування в місті володіли тільки католики та євреї. Тому термін "вільне місто" слід трактувати, як таке, що нікому не нележало. Німецькі євреї-ашкеназі  були  носіями такого штибу міської культури, саме тому польські королі й дарували привілеї для євреїв-переселенців. Вони були для королів не тільки політичною опорою, а ще й економічною - адже в них завжди позичали гроші в борг.
       Східна Галичина, що була захоплена Польським королівством, переживала не найкращі часи через часті війни з Молдавським князівством та постійні набіги татар та турків. Так в 1367 році Снятин та інші міста Покуття були захоплені Молдавським князівством і ця окупація тривала до 1415 року допоки молдавський господар Александер був змушений присягнути на вірність польському королю. Ця подія відбувалася саме в Снятині в присутності короля Польщі Владислава II Ягайла. Однак в 1485 Стефан Великий - молдавський господар знову на декілька десятиліть захопив Снятин, а спроба Яна Ольбрахта його відвоювати в 1497 році була настільки невдалою, що снятинці, які на власні очі бачили недобитки польського війська які поверталися після розгрому під Козьмином, навіть прислів`я придумали; "Ой за Ольбрахта -згинула шляхта...". Без сумніву ці війни знекровлювали прикордонне містечко Снятин та значно зменшували його населення.
         Однак найбільших проблем місту доставляли татарські та турецькі напади. Саме між Дністром та Прутом проходив один з чотирьох ординських шляхів - Волоський, яким татари Буджакської орди й здійснювали набіги. Вони були в 1498, 1524, 1589, 1594, 1612, 1621, 1692 роках. Причому в деякі роки відбувалися по декілька набігів. Напевне саме тоді, коли Молдавське князівство стало васалом Османської імперії. яка потурала татарським розбоям, і сама посилала яничар в українські землі, потічок Колочин було перейменовано на Турецький потік, адже саме з-за нього й приходила біда(була битва-колоча). Місто Снятин неодноразово піддавалося значним руйнуванням під час таких набігів, а населення  потрапляло на невільничі ринки Причорномор`я та Криму. Польський король Стефан Баторій, який кілька місяців після інаугурації провів у Снятині, на власні очі переконався в плачевному стані міста, тому своїм рескриптом від 1578 року звільнив жителів міста від сплати податків. Третього липня 1904 року польська влада Снятина,для підняття польського духу в умовах австрійської окупації, навіть спорудила пам'ятника в його честь.
Біля пам'ятника Стефану Баторію.  Стоять зліва -направо: Володимиир Сілецький, професор математики
в гімназії; Міхал Нємчевський - бургомістр Снятина; Юліуш Зулаф- комісар Староства; Сидять
зліва:Смолуховський- начальник фінансів Староства;Міхал Борови -ксьондз,директор Снятинської гімназії; Вдладислав Янковський -професор польськокої мови  в гімназії; Йосип Проць - греко-католицький священник, викладач редігії в гімназії;Тадеуш Шимберський- чиновник Староства. Пам'ятник було зруйновано по першому
приходу радянської влади (в 1940 році). Фото з архіву Я.Моліцького.
  Під час нападу 1612 року місто було повністю спалено. Для його відновлення польський король Сигізмунд III Ваза також звільнив усіх міщан на п`ять років від податків та запросив на ці землі велику кількість євреїв і вірмен пообіцявши їм своє заступництво та звільнення від податків. В 1589 році в Снятині нараховувалося тільки 11 єврейських будинків.В усій Східній Галичині  на середину XVII ст.  мешкало уже близько 50 тисяч євреїв. В самому Снятині згідно опису королівського люстратора від 1765 року "проживало 459 українців, вірмен та поляків,  а євреїв 229. Домів у Старому місті-196 в новому 499." Припинення татарських набігів значно підвищило привабливість Снятина для переселенців і це зразу відбилося на динаміці зростання міського населення. Серед зростання чисельності українців та поляків бачимо  й різке зростання чисельності євреїв, яких згідно з переписом 1785 року, в Снятині проживало  вже 1944 особи, які мешкали в 291 будинку.
        До поділів Речі Посполитої євреї в повному обсязі користувалися привілеями наданими ще в середні віки. Єврейське населення мало чималі права самоврядування. Вони об`єднувалися в самоврядні громади - кагали, які мали офіційні грамоти від місцевої влади. На чолі всіх цих самоврядних громад стояв найвищий орган єврейського самоврядування- Ваад чотирьох земель("Va"ad arba aratzos") Це об'єднання кагалів штеттлів Галичини. Ваад діяв з XVIст. до 1764 року. В принципі Ваади Речі Посполитої були найвищим проявом єврейської автономії по всій терторії Європи. Тому ті часи євреї називали "Золотим віком". В кожному воєводстві обиралися свої Ваади. Вибори парнасів у Ваад відбувалися переважно в часи великих ярмарок,де представники кагалів зустрічалися з рабинами. Євреї Галичини навіть отримали від сеймика Руського воєводства право на ствоення власного Вааду-"Va'adei Geliot"(Вааду Галичини) до складу якого входили  13 парнасів від основних кагалів. Їх обирали кожного року. Як не дивно але Снятинські кагали не мали представництва в цьому органі. Головою Галицького Вааду, якийсь час був ґаон раббі Єгошуа Фальке із Львова, затверджений на цій громадській посаді воєводою.Усі євреї були вільними людьми і кріпацтво в їх середовищі не спостерігалося. Євреї могли вільно пересуватися країною, мали власне судочинство та  рівні з місцевим населенням права в сплаті мит та податків,право сповідувати власну релігію та отримувати землю під цвинтарі.На території Речі Посполитої євреям було дозволено(в.т.ч. й рішенням Ваад) бути лихварями навіть по відношенню до інших євреїв, хоча на історичній батьківщині їм це було заборонено релігійними канонами іудаїзму.
       "Революція цін", що мала місце на початку Нового часу спричинила "зернову революцію" й феодальне натуральне сільське господарство було замінено товарним фільварковим господарством. В цьому процесі євреї показали себе з найкращого боку, ставши або дбайливими економами  чи орендарями фільварків не кажучи вже про майже повну монополізацію ними торгівлі, та частково -ремесла. Дбаючи про власне благополуччя, значна частина заможного єврейства була жорстокими експлуататорами українців-русинів, як в принципі й своїх незаможних соплемінників. А решта єврейської громади була просто байдужа до страждань та поневірянь місцевого населення. Хоча безумовно євреїв-бідянків у Східній Галичині було також вистачало.
        Однак в зв`язку з вище переліченим саме євреї найчастіше опинялися в центрі конфлікту між виробниками  та власниками благ і будучи національною меншиною наражалися на небезпеку погромів. Чимало галицьких євреїв  загинуло під час народних постань, яких в силу прикордонного розташування Снятина було чимало. Це й повстання під поводом Мухи в 1490 році, повстання під проводом Андрія Борулі 1491 року, повстання під керівництвом Василя Цинти на підтримку універсалу П.Павлюка 1646 року, та прояву Хмельниччини на Покутті- повстання під проводом Семена Височана, Проте до повної заборони проживання євреїв, як це мало місце в державі Б. Хмельницького, на західних землях України  не дійшло.  Інтересно, що за тих часів єврейські кагали Покуття, в тому числі й Снятина не постражали від погромів, хоча "Ґзерат тах"("Кари Господні 5408, так євреї називали Хмельниччину) принесли чималі втрати єврейству дев'яти кагалів - Львова, Богородчан, Бучача, Бродів, Жовкви,Олеська, Золочева,Тисмениці та Рогатина. Чимало євреїв постраждало матеріально й під час поширення в Прикарпатті опришківства.  "Лісові хлопці" -  опришки, два рази захоплювали Снятин, Перший раз в 1656 році, а наступний - в 1667. В 1689 році на підході до Снятина опришки пограбували великий купецький караван, що рухався з Ясс у Польщу.
   Повторно від козаччини єврейство Опілля постраждало вже іншим чином. Не маючи змоги якимось зрозумілим способом пояснити причини та суть Хмельниччини("Tuch ve tat"- "Жахливі роки") серед юдеїв починають ширитися єресі. Типовими серед них були сабатіанство та франкізм. В загальному суть цих єресей зводилася до мессіанства - дуже притаманної для євреїв віри в прихід спасителя їх народу. Таким спасителем спочатку було проголошено Сабатая Цві, а по ньому Якова Франка. Обидва спонукали ревних юдеїв приймати мусульманство чи християнство, однак тільки "про людське око", а насправді таємно здійснювати іудейські обряди. Такі єресі були досить поширені в Рогатині,Надвірні та Підгайцях.  В 1759 році аж 42 франкісти одномоментно покинули єврейський кагал та прийняли християнство. Однак на Покутті в цілому так і в Снятині зокрема вказані єресі не прижилися, напевне по причині сильних позиції ортодоксів.
       Єврейське населення Снятина давніших часів не могли не приваблювати снятинські ярмарки, які за визначенням королівського люстратора в 1554 році були "першими над усіма містами Руси".  В 1597 році король Сигізмунд III Ваза зобов`язав  усіх купців з Туреччини, Волощини й Молдови, які хотіли торгувати з Річчю Посполитою, переходити кордон лише в Снятині. Тому на ярмарки до Снятина приїздили купці й з Угорщини, Німеччини, Австрії. Адже в тут в районі від міського парку та до  Глибокої долини (  ця місцина тоді  називалася Вигода) розташовувався найбільший ярмарок худоби в Червоній  Русі. За день ярмарку тут перепродували тисячі голів великої рогатої худоби, і вся  ця територія була вкрита загонами для худоби, яку приганяли з Валахії та Молдавії.. Не дивно, що й тепер по селах Західної України худобу називають "товаром". До наших днів про ці ярмарки дійшли лише  історичні відомості та давня назва торгового шляху - Воловий, а ще невеличкий базарчик худобою("Торговисько"), який збирався час від часу уже в новітні часи на тому місці де нині спорткомплекс та льодовий майданчик.

                                              2. Відомі єврейські родини Снятина.

      Снятинські євреї вважали місто Снятин чимось на зразок штеттеле - маленького єврейського містечка, яке своїм корінням сягало в середньовіччя. В місті євреї почували себе вільно, гетто появилося тільки в роки Другої світової війни. Погромів єврейських ні за часів австрійського панування, ні в часи Другої Речі Посполитої( можливо за виключенням періоду російської окупації в часи Першої Світової війни) не було. Населення ставилося до єврейства доволі толерантно. Але у всі часи євреї були ущемлені в питанні доступу до влади ( в принципі, як і українці також). Тому для значної їх частини соціальні ліфти були закриті. Поляки ревно дбали, щоб на виборні посади потрапляли представники польської меншості, а про призначувані посади й нічого було говорити. Тому серед євреїв було завжди мало публічних людей. Крім того, євреї, як чужа  національна меншина завжди орієнтувалася на владу, від якої чекали захисту, а маючи широкі привілеї, іншу мову, релігію становили собою доволі замкнуту соціальну групу. Й нарешті- значна замкнутість єврейської спільноти, природна реакція нацменшини з метою уникнення асиміляції. Хасидизм - ортодоксальне відгалуження іудаїзму, був доволі поширеним серед снятинських євреїв, та відігравав роль запобіжника асиміляції. Проте не всі євреї Снятина були хасидами. Чимало серед них шукали свій шлях в житті, який не обов`язково був пов`язаний з торгом чи ремеслом. Коли впали усі заборони на професії для євреїв(а таких було чимало в усі часи) інтелігенція Снятина значно приросла за рахунок єврейської верстви. Ці родини не підтримували зв`язків  єврейськими кагалами або підтримували мінімальні, для того, щоби їх не бойкотували. Для хасидів Снятина вони були прирівнювані до ґоїв( невірних). Деяка частина єврейської інтелігенції переходила в католицизм та приймала польські чи німецькі традиції та звичаї. Це робилося з метою досягнути успіхів в житті, домогтися зростання добробуту родини та самореалізації. Адже швидке зростання народжуваності прискорювало процеси пауперизації єврейських сімей, які часто-густо, за висловом відомого єврейського письменника з Заболотова - Манеса Шпербера, перепродували товар, за який, ще не розрахувалися самі,  та думали чим би завтра нагодувати сім`ю.
      Перепис населення 1900 року показав, що загалом модерні євреї Східної Галичини "дрейфували" в основному в польську сторону. Так з сотні опитаних євреїв тільки 17,6% рідною мовою вважали німецьку, 76,6% -польську, 5% - русинську(українську),1.3% іншу мову.
      Хоча представників єврейства неохоче брали у владу однак і там знайшлася ніша де вони завжди ставали у пригоді. Це насамперед стосувалося податкових відділів місцевих адміністрацій чи муніципальних служб. При тому, що ще  в австрійські часи було встановлено правило згідно з яким євреям заборонялося працювати на державних посадах де був обіг готівкових грошей( збір мита, податків, тощо). В різні часи в податковому відділі снятинського староства працювали: Станіслав Герман, Леон Шварцбергер, Авраам Сейдман, Ісак Моргенштерн, Маурицій Гоффер. Артур Масслєр та Самюель Менкес очолювали каси позичкові міського та повітового рівня. Адольф Лівшіц довший час працював чиновником в Снятинському старостві, а Ґерш Ґолднер в Магістраті, як і сполонізований Марцін Кранський, що працював там якийсь час секретарем.
      При "перших совітах" дехто з євреїв зумів зробити кар'єру. Так Ґерш Шьонгольц очолив відділ дорожнього будівництва, а Ізраель Барт став працювати в райвиконкомі, хоча раніше був простим водієм.
      Найвищу сходинку серед єврейської інтелігенції посідали адвокати. Одним з найдавніших відомих снятинських адвокатів часів Австро-Угорщини був Соломон Маркусзон. М.Бажанський стверджує про те, що Маркусзону належала в`зниця(приміщення за музеєм М. Черемшини), в якій сиділи ув`язнені останні опришки, тих часів коли Повітовий суд (теперішня поліклініка по вул.Шевченка) ще не мав добудованої в`язниці (нині це кабінети поліклініки розташовані далі за рентген-кабінетом). Саме С. Маркусзон  по закінченні адвокатської  кар`єри,  в 1919 році, продав свій будинок адвокатові д-ру Івану Семанюкові, котрий більше відомий сучасникам під літературним псевдонімом Марко Черемшина. Нині там відомий музей.цього письменника та громадського діяча.
Список снятинських адвокатів за 1929 рік з Polish Business Direktory Project
       В часи польської займанщини євреї складали більшість серед снятинських адвокатів. Найбільш відомою адвокатською родиною були Ґольдштауби. Доктор Соломон Гольдштауб - найвідоміший снятинський адвокат приймав клієнтів (переважно впливових та багатих)  в новозбудованому красивому будинку по вулиці Головній(нині- Шевченка №73). Тепер це пам`ятка архітектури місцевого значення "Вілла Ґольдштауба" в якій розташовано архітектурно-планувальне бюро, та редакція газети "Голос Покуття". Син С,Голльдштауба  - доктор права - Сигізмунд Гольдштауб , теж був адвокатом. Д-р С.Гольдштауб  мав дочку Ірену  чоловік якої також був  адвокатом.
     Зовсім неподалік за два будинки по вул Головній №69  працював інший відомий  адвокат доктор права Жозеф Ківець. Його дружина Песія Ківець довший час викладала латинську мову  в Снятинській гімназіі.
Песія Ківець серед учнів. Третій зліва в першому ряду ймовірно адвокат Ж.Ківець.
В другому  ряду посередині фото (в окулярах та при білому комірці))-  Яніна Шміцлер- дочка Їдлі Шміцлера.фото з архіфву О.Лінкевич.
     Далі до центру міста по вул Головній №105(тепер Шевченка №105) розташовано непоганий, для тих часів, будинок іншого снятинського адвоката, доктора права, Шуліма Блюмера. Батько Ш.Блюмера був торгівцем. Його будинок зберігся по вул.  Шухевича 10 (позаду пам`ятника М.Черемшині).Шулім закінчив цісарсько-королівську реальну школу в Снятині в першому випуску, який відбувся в 1909 році. В школі подружився з Маркусом. Цукерманом. Це не дивно, тому що з роду Цукерманів була мати Шуліма. Сестра Ш.Блюмера- Міна, вийшла заміж за Хайма Ластеса, торгівця збіжжям та мукою, та проживала по вул.Головній 231. З цієї родини в період Голокосту залишилася живою тільки дочка Ш. Блюмера -Руф,нині Лорх Блумер, яку, його добре знайомий прикордонник в 1941 році пропустив через кордон.між дистриктом
Так виглядав державний кордон між II Річчю Посполитою та Румунією
в селі Кулачин за кілька місяці до вибуху II світової війни. Фото NG.
"Галичина" та Румунією(тепер адмінмежа Івано-Франківської та Чернівецької областей.). Лорх Блумер приїздила до Снятина в 1969 році. А в 2016 році до Снятина  проїздом завітала її дочка Роніт Ломброзо та внучка Ноґа, які нині проживають в Єрусалимі.
      Ще одним адвокатом єврейського походження був д-р Жозеф Масслер (ймовірно однокласник Ш.Блюмера). Крім того не можна оминути особу Лева Юріса, який був помічником адвоката І,Семанюка. Напевне щоденне спілкування з таким щирим українцем як Марко Черемшина, зробило з єврея Юріса такого ж щирого українофіла. Він гарно говорив українською та навчив її своїх синів. В школі хлопці приятелював з однолітками-українцями. Можливо саме це й допомогло роду Юрісів пережити Голокост, адже й нині їх рід - успішні підприємці на Коломийщині. М. Бажанський стверджує, що Іван Семанюк  записав одну частину адвокатських претензій саме на Л.Юріса, а іншу на дружину Н,Карп`юк-Семанюк.
     Єдиним польським адвокатом в Снятині, згідно з даними бізнесового довідника, був доктор Йозеф Скіба. Він, однак, не витримав конкуренції на ринку адвокатських послуг та здійснив самогубство.
Адвокат др. Й.Скіба з дружиною Юлією.
фото з архіву Я.Моліцького.
     Загалом євреї становили  чималу частину правників. Так в різні роки в Снятинському повітовому суді довший час працювали  Самуель Блюменкранц, Мендель Гасельман, Еліас (Ілля)Кох, Мойсей Розенбаум.
     Іншу широку верству  снятинської єврейської інтелігенції складали вчителі. В австрійські часи жіноча вища освіта на практикувалася, адже згідно уявлень про роль жінки австрійських консервативних кіл три "К"(діти(kinder), кухня(kuche) , церква(kirchen)  було достатньо для жіночої самореалізації.Та навіть середню освіту для дівчини отримати було майже неможливо. Так в Снятинській реальній школі де навчалися тільки особи чоловічої статі, до 1919 року вивчилися тільки дві учениці -Маркузсон Клементина, дочка впливового адвоката, та Марія Погорілес, дочка власника друкарні, для яких напевне зробили виключення з правил, чи вони навчалися дистанційно.. Тому число жінок - вчителів було мізерним. Чоловіків- вчителів було більше ще й тому, що в Снятині існували  й єврейські школи при божницях, так звані хедери. Кожен єврейський кагал( спільнота диференційована за суспільним становищем, чи багатством), а в Снятині їх було чотири, мав свою божницю. Хасиди не називали їх синагогами. Це були пристосовані будівлі,часом при житлі, чи перероблені під культові потреби з житлових будинків. Розташовувалися божниці в різних частина міста. Чим впливовішим був кагал тим ближче до центра міста розташовувалася божниця.При кагалах завжди було чимало різних функціонерів. Одним з таких в Снятині був Ісаак Жашкес, що вів єврейський реєстр. Загалом Снятинські єврейські кагали не були економічно самодостатніми, тому в великій мірі залежали від закордонної допомоги, зокрема від діаспори із США.
         Єврейські рабини при божницях довгий час і були вчителями для єврейських дітей. які відвідували хедер. Крім них, викладання здійснювали єврейські вчителі(меламеди),які за свою роботу отримували платню від батьків. Хедер використовував для навчання різновікових дітей , та дітей різної статі одну кімнату. Діти починали відвідувати школу з трьох років. Таким чином хедер був ще й ніби  дитячим садком, де батьки надовго із користю могли залишити дитину. Коли учнів було багато, меламеду допомагав платний помічник. Відомим снятинським меламедом був Ґерш Бреіндлер. Діти бідняків в основному відвідували початкове навчання де вивчали Тору та Талмуд (т.зв. даркере- маламдім).Крім того учні отримували базові знання з історії та географії. Багатші- могли відвідувати приватні начальні заклади- ірбув`я-меламдім. Найвищу сходинку в освіті євреїв займали єшиботи, однак Снятин - занадто маленьке містечко, аби мати такого рівня навчальний заклад. Проте навіть найпростіших хедерів, та розуміння батьків в необхідності освіти для дітей робило відсоток грамотності євреїв набагато вищим ніж серед інших жителів міста.
        Без сумніву що в розумінні українців єврейська школа була досить дивною, адже там був постійний гармидер, тому, що усі учні голосно, нарозспів читали Талмуд,  голосили молитви, які для "гоїв" були незрозумілими, як і зовнішність "бахурів" - єврейських учнів, у кіпі та з довгими пейсами.
        В Снятині з австрійських часів були й світські навчальні заклади. Початкова школа для хлопчиків (нині навчальний корпус ліцею), початкова школа для дівчат (старий навчальний корпус сільськогосподарського технікуму), та цісарсько-королівська реальна школа (нині старий корпус ЗОШ ім. В, Стефаника). Детальніше про останню за посиланням тут.
      В реальній школі, а потім в польські часи - гімназії,  працювало чимало викладачів єврейського походження. Першим напевне слід згадати вчителя релігії іудаїзму Мозеса (Мойсея) Сандека. Дехто називає його рабином, але це не так. Він на підтримував звязків з кагалами. По виході на пенсію М.Сандек працював в банківській справі. Сім`я жила у власному великому будинку по вул. Вірменській 23 (нині вул. Воєводи Коснятина). Будинок в основному зберігся хоча й перебудований. М.Сандек мав двох синів та доньку., а також онука Станіслава 14.08.1918 року народження. Діти розмовляли тільки польською, сини отримали вищу освіту в Ягеллонському університеті. Молодший -Ервін вивчився на магістра фармації та працював  провізором в аптеці Нємчевських.  Старший син Генрік обрав педагогічну освіту та викладав хімію в Снятинській гімназії де працював й батько. По приходу до Снятина німецької військової адміністрації в 1941 році для Сандеків, як і для решти євреїв настали важкі часи.  М.Сандеку  вдалося влаштувати дочку гувернанткою до німецької родини. Доглядаючи за німецькими  дітьми,  та мала хоч надію на можливість врятуватися від вивезення, хоча решту родини уже проживала в гетто. Однак її все одно віднайшли та останнім транспортом вивезли до концентраційного табору в Белзек. Знайомство з Нємчевськими, родиною снятинського бургомістра, дало можливість Ервіну Сандеку уникнути поселення в гетто та врятуватися від знищення. Його нащадки й нині проживають в  США та жваво цікавляться Снятином, як містом де проживала їх родина.
Вчителі Снятинської гімназії. 1925 р. Крайній зліва сидить Мозес Сандек. Третя-  Яніна Розенгек.
      Серед вчителів-євреїв  довго працював у Снятинській цісарсько- королівській реальній школі професор геометрії Жозеф Нусбаум. Він викладав геометрію в молодших класах школи та нарисну геометрію в старших класах. Був хорошим фахівцем, та цінним спеціалістом для школи, яка мала технічне спрямування. Його виклади стереометрії публікувалися в наукових журналах. Серед інших збереглися відомості про викладача німецької мови Берті Амайзена, вчителя французької мови Мантеля, вчителя латинської мови Лігмана Аарона, вчителя німецької мови Жизю Басса, Чимало спогадів залишила по собі вчителька польської мови та літератури, спольщена єврейка, вихрещена в католицизм, Яніна Розенгек.  Вона довгий час працювала в реальній школі, а потім в польські часи в гімназії ім.Ф.Карпінського.
Харцерки гімназії ім. Ф.Карпіньського зі своїм керівником Яніною Розенгек
"Прославилася" своєю антиукраїнською позицією, коли, будучи директоркою, виключила з гімназії усіх 64 українських учнів тільки за те, що останні не хотіли промовляти Молитву Господню польською мовою. Була зміщена з посади , хоча її сини- адвокати робили все можливе аби відновити її на роботі через суд, але надаремне.
   Більшість із названих вчителів не були вихідцями із Снятина,розглядали проживання в місті як тимчасове, тому переважно квартирували, за винятком Я. Розенгек батько якої залишався ревним юдеєм, як і інші члени родини. Розенгеки проживали по вул. Стецівській №36 (нині вул М. Грушевського).
Останні підписи Яніни Розенгек на шкільних паперах
в якості директора .
      Чимало єврейських родин були незадоволені тим, що їхні діти навчаються разом із іншими, декого не задовольняло ставлення до них педагогів-поляків, які зневажливо називали Снятинську реальну школу "русско-жидосскою".Тому в Снятині на кошти благодійного фонду з 1894 року  діяла єврейська школа, яка однак не мала доброго приміщення, а працювала в пристосованих . В зв`язку з цим на вул.Середній(тепер вул.А.Лотоцького) в 1910 році було збудовано приміщення школи спеціально для євреїв. ЇЇ  споруджували за кошт єврейських меценатів Йосипа та Моріца Ґіршів та барона Ротшільда. Опікувався будівництвом та діяльністю цієї школи Ілля Наґельберг- керівник шкільної фундації Барона де Гірша.Навчалося  там 186 учнів. В цій школі викладали такі ж предмети, як і в інших школах, однак робили це професійні вчителі, а не служителі культу. Відмінністю від інших шкіл була мова викладу - іврит. Вчителем івриту в цій школі був Аба Ліссак. а Мойсей Фруштман викладав точні науки. Школа Барона де Гірша недовго працювала. В часи Першої світової війни її під казарми окупували російські війська. А потім в часи ЗУНР в цьому будинку розташовувалася українська народна школа, а пізніше - музична. Будинок цієї школи зберігся. Тепер там стоматологічна поліклініка. Всього по Галичині таких шкіл було збудовано 208, там навчалося 7859 учнів. Загалом частка євреїв в освітніх закладах по Східній Галичині була доволі значною і становила: по школах 22,6%, в університетах - 27,5%.
Наступним директором Снятинсської гімназії став
Володимир Цічоцький
        Наявність в місті різноманітних шкіл слугувала непоганим додатковим заробітком для багатьох снятинських єврейських родин.Вони брали на квартиру іногородніх учнів.Пропонували повний пансіон для молодших учнів, чи пів-пансіон для старших. З року в рік цим промислом займалися такі єврейські родини:Ейзенкрафти,Фішер,Яків Рейтер,Давід Касван,Осіас Фруштер, Герман Генрік,Давід Ліндер. Особливою популярністю цей додатковий вид заробітку подобався єврейським жінкам і квартирантів набирали:Дора Хюбшер,Реґіна Блюмер, Адефа Сейдман, Анна Рейтер, Етель Кьоніг, Сара Феуэр, Пепі Розендрев та інші.
      Іншу, однак не надто чисельну верству снятинської інтелігенції, складали лікарі. Їх було не так багато як вчителів з кількох причин. Насамперед лікарня була одна і мала недостатнє фінансування, щоб набирати великий штат. Іншою причиною, чому серед лікарів рідко зустрічаються вихідці з єврейства, були заборони на професії для євреїв. В австрійські часи лікарям-євреям було заборонено лікувати християн, займатися гінекологією, торгувати аптечними препаратами. Число лікарів-євреїв почало поволі зростати перед Другою світовою війною..
Список снятинських лікарів

       Серед відомих - доктор Беріл Лібляйн(Крумгольц)1895 р. н.. На польський манер його часто кликали Бруно Лібляйн.  Молодим, але перспективним спеціалістом він разом з  дружиною Жунею прибули до Снятина в 1926 з Рогатина. Ліцензію на медичну практику Лібляйн отримав в 1924 році. Для своєї приватної медичної практики Б.Лібляйн винаймав частину будинку адвоката І.Семанюка, який на той час уже належав вдові Н.Семанюк. Працював терапевтом в Снятинській лікарні. Був не тільки хорошим лікарем, а ще й великим гуманістом, тому, що досить часто не брав грошей за медичні послуги в бідних пацієнтів. В молодого подружжя було двоє діток: старша дочка Бланка  та молодший син Калман.До 1940 року доктор Лібляйн працював в поліклініці.
Діти Лібляйнів:  Бланка та Калман.
Фото з архіву Ілани Янів
   
  Передвоєнна круговерть та більшовицька  політика   закинула його далеко від Польщі і сім`ї. Воювати довелося в складі армії генерала В.Андерса, що формувалася в основному з інтернованих польських жовнірів, на території Середньої Азії в СРСР. Лібляйн пройшов важкий та довгий воєнний шлях через Іран до Палестини. А по закінченні війни довідався про трагічну долю своєї родини. Його сім`я, разом із іншими снятинськими євреями  була знищена в часи Голокосту. Дружина- розстріляна в лісі неподалік Потічка, а дітей-підлітків разом із іншими євреями з гетто відправлено поїздом до концентраційного табору Белзек.Не допомогло навіть те, що в документах його син був записаний Климом, та в графі "національність" писало -українець. Дехто з того поїзда зумів втекти, однак вони- ні. Дочка Бруно Лібляйна від другого шлюбу - Ілана разом з чоловіком Йоссі Янівим відвідувала Снятин в 2013 році в надії віднайти сліди своєї родини, однак поки-що безрезультатно.
Йоссі Янів з дружиною Іланою в музеї М.Черемшини. 
Останні сліди зниклих дітей- обліковий запис Бланки
шкільному журналі

Обліковий запис Калмана Лібляйнав шкільному журналі .
       Серед інших снятинських лікарів- євреїв були :Берґгрюн Герман 1889 р.н. , один з найстарших терапевтів міста, який отримав право на медичну практику в 1919 році, Шимон Кантер 1897 р.н., медичну практику розпочав в 1923 році. Відомою зубною лікаркою була Кох Берлер Євгенія.1889 р.н. дозвіл на медичну діяльність від 1916 року. Разом з чоловіком
Пінкас Кох- зубний технік.
Пінкасом Кохом -зубним техніком, вони проживали в красивому будинку по вул Головній №100. Нині будинок зберігся. Сімейство Кохів гарно володіли українською мовою. Іншими дантистами
Снятина були доктор Перла Фруштер - Курляндська та її чоловік -Пінкас Фруштер 1896р. н.,зубний технік з сім`ї купця Осіаса Фруштера. Мали сина-Жоеля 10/5 1898 р. н. Іншими лікарями єврейського походження були Ісидор Мегрер та Лев Моргуліс.До послуг єврейських породіль  були акушерки єврейського походження Розенберг Д, та  Шачтер Л.
Зубний технік Пінкас Фруштер
Зубний доктор Перла Курлянлська-
Фруштер

Син Фруштерів - Жоель

      Відомими особистостями Снятина були Лев Погорілес та Ігнасій Шміцлер. Обидва модерні євреї, які не підтримували зв`язків з релігійними кагалами.  Погорілеc, який прибув до Снятина на початку XX ст. з Бердичева, міста відомого своєю найбільшою єврейською громадою(до 70 % жителів), мав друкарню та крамницю друкованої продукції, яка
Друкарня та крамниця Л.Погоріллеса.Зліва видно стіну
будівлі Магістрату.
розташовувалася біля Магістрату, за адресою Головна №66. ( на тому місці нині двоповерхова будівля перукарень колишнього Снятинського побуткомбінату).Цікаво за документами прослідкуавти як поступово змінювалися його ім'я та прізвище. По приїзду до Снятина він записував себе, як Лейб Погрілле, а вже після 1905 року іменувався Леон Погоріллес. Мав дружину Марію. старшого сина -Самуеля, молодшого- Емануеля та  дочку Марію, Друкарня мала й український шрифт в австрійські часи, однак уже в польські використовувала переважно тільки латиницю. Школи міста, установи та організації видруковували тут необхідні бланки, звіти, тощо. Друкували й продукцію призначену для продажу- календарики, співанки, сонники, рекламну продукцію. Часто замовниками її виступали продаці канцелярських товарів. Одним з таких був Мейр Бірман, що мав книжкову та антикварну крамницю в будинку № 56 по вул Головній(нині крамниця "Копійочка", що навпроти кінотеатру). На замовлення Снятинської Читальні саме друкарня Погорілеса українським шрифтом видала 1931 року маленьку

книжечку "Історія Української міщанської читальні" присв'ячену 50- річчю її існування. Польська цензура заборонила публікувати 13-ту та 14- ту сторінки  по тій причині, що на них було зображення сцени міської читальні яку прикрашав великий Тризуб. Погорілесові конфлікт з владою в умовах польсько-українського протистояння та пацифікації був не потрібен, саме тому використання українського шрифту й було згорнуто.При друкарні працював
Книга роботи Соломона
Рейнера
інтролігатор, який зшивав друковані сторінки в книжки. Тому вже в ті часи Снятин славився своєю друкованою продукцією. Приватними інтролігаторами в місті були Касван Давід та Рейнер Соломон. Є чимало книжок, які прикрашені їхнім особистим клеймом. В учні вони нікого не набирали для того аби уникнути конкуренції.
Особисте клеймо Соломона Рейнера,інтролігатора, на
книгах його ручної роботи.
Візитівка фотостудії І. Шміцлера, де вказано, що вона розташовувалася
біля школи барона Ґірша
      Ігнасій (Їдл)Шміцлер так само, як і Погорілес відносив себе до німців, однак мав єврейське коріння. Прибув до Снятина в давні австрійські часи, та якийсь час квартирував у будинку який належав Хайму Адлерштейну. Шміцлер був фотографом. Це заняття в ті часи приносило напевне непогані доходи, які дозволили йому збудувати красивий дім по вулиці Вірменській (нині вул.В.Коснятина). Будинок той зберігся й нині. Це пам`ятка архітектури місцевого значення "Будинок фотографа Шміцлера" й нині там розташовано Райффайзен банк Аваль. Українська Щаднича Каса один час орендувала в фотографа для своїх потреб частину цього будинку. В І.Шміцлера була дружина Елла та дві доньки. Обидві- Марія та Яніна навчалися в Снятинській гімназії. В 2012 році в Варшаві було проведено велику виставку "Люди
Біля вітрини фотостудії  І. Шміцлера.
Шміцлера" присвячену його творчості в фотографії. Виставку організовувала д-р Ольга Лінкевич разом з Інститутом історії Польської Академії наук, за участю фотографа Марека Березовського, спільно з Центром міської історії Східної Центральної Європи в Варшаві.
Банер до виставки у Варшаві.
      До  відомих єврейських родин Снятина слід віднести Різенбергів. Соломон Різенберг відомий промисловець міста, адже володів єдиним на повіт паровим млином, який
Телефонний довідник.
розташовувався в Микулинцях. Високопродуктивне підприємство деякий час не мало конкурентів та приносило непогані доходи. Однак через відкриття нових парових млинів в Потічку та Любківцях прибутковість бізнесу дещо впала. Крім того Різенберги заради приваблення клієнтів ніколи не ставили високих цін за помел. Робітникам млина платили хорошу платню, тому жителі Микулинців завжди прихильно ставилися до підприємців.Сім`я С.Різенберга проживала по вул, Вірменській (В.Коснятина) №70.Будинок не зберігся . На його місці тепер їдальня сільськогосподарського технікуму. Мав дочку Гінду 1923 р.н. та сина Жозефа.1928 р.н. Його брат, Різенберг Фейвел Хайм проживав неподалік від Соломона по вул Вірменській 63. Пізніше брати перебралися на проживання до Коломиї. Різенбергам належав також будинок по вул,Шпитальній 115.(Нині вул.В. Стефаника). Родина Різенбергів по лінії Гінди Різенберг(внучка, журналістка по професії) нині проживає в Ізраілі, та в 2015 році відвідувала  Снятин разом з чоловіком.
Млин братів Різенбергів у Мкулинцях
      Набільш масово єврейська верства Снятина представлена серед торгової буржуазії,адже близько 29% єврейського населення Східної Галичини було зайняте саме торгівлею. В основному тільки їхніми  зусиллями було збудовано іншу цікаву пам`ятку архітектури місцевого значення - "Торговий ряд." Снятинський Торговий ряд розпочинається будинком № 143 по вул,Головній (нині вул.Т.Г.Шевченка)  та закінчувався буд.№185. В давніші часи він був трохи довшим - аж до вул.Базарної( біля ресторану "Едельвейс"). Перші поверхи його будинків займали єврейські крамниці, а другі поверхи слугували житлом для єврейських родин. Звісно крамниці були розташовані не тільки  в Торговому ряду, вони займали весь центр міста.
      Тогочасна торгівля ділилася на два типи: магазинну, коли крамниця торгувала кожного дня крім суботи, та ринкову - коли торгівля відбувалася у визначені торгові дні на Ринку.
В крамниці Мойші Горнштейна(крайній зліва)  далі Роза Ґорнштейн -дочка власника крамниці з друзями
Снятинський ринок в ті часи - велика переважно забрукована територія в центрі міста, по периметру оточена будівлями, де також розміщувалися крамниці. В Снятині таке місце називалося Рінґплац. Детальніше про снятинську ринкову торгівлю можна знайти тут:
      В ранні австрійські часи на Рінґплац торгували навіть худобою, однак пізніше міська влада з огляду на санітарну безпеку заборонила цей вид торгівлі, та перенесла її ближче до міського парку.
       Серед снятинських ринкових торговців найбільш відомими були Бірнбауми. Це велика родина, яка досягла неабияких успіхів у торгівлі худобою. Цим займалися Бірнбаум Берл, Бірнбаум Ґерш та Бірнбаум Селіг. Безумовно вони не вирощували худобу, а здійснювали її скупку з метою перепродажу. Тому їх часто бачили по гуцульських та покутських селах де  вони переконували горян чи селян продати "маржину" прямо від дому за вигідною ціною. Напевне такий гандель приносив непогані прибутки, адже сімейство Бірнбаумів володіло десятком будинків в центральній частині міста. Деякі з них збереглися дотепер,  наприклад той, що біля школи №1.
        Крім Бірнбаумів торгівлю худобою провадив Дінес Калман який жив по вул.Головній №81.
       Торгував худобою й Берл Рудіх. Він мав сина Ґершона 07.11 1895 р.н. Той володів аптекою на Рінґплац №29, яку викупив в Р.Лазаркевича. Тоді аптек в Снятині було мало, адже родина Нємчевських,вихідці з якої довгий час були бургомістрами, мали  свою аптеку в Торговому ряду будинок №143 (там і нині - аптека) й не дуже хотіли мати конкурентів, та не допускали до цього бізнесу нікого.
Сім`я Ліндерів. 1929р.
       Чимало єврейських купців займалася перепродажем іншої сільськогосподарської продукції. Так торгівлю зерном здійснювали Хайм Ластер, Хайм Адлерштейн,, родина Ліберів- Мозес та Соломон, Ейзенкрафт Жозеф, Раушвергер Мозес, Бейніш Мозес та ще з десяток інших, дрібних єврейських торговців.Дехто переробляв закуплене зерно на муку й торгував нею. Так великий склад муки мав Х. Ластер. про що свідчить список телефонів міста. В ті часи телефонний номер був доступним тільки заможним клієнтам, і наявність телефонного номера свідчила про успішність бізнесу.
Кох Гедалія. фото з ахіву
Гуса Коха.
      Багатим купцем в Снятині був Мошко Крайслер. Він також займався скупкою сільськогосподарської продукції з метою експорту за межі Речі Посполитої, бо мав ліцензію на здійснення експортно-імпортних операцій. Один час очолював торгово-промислову палату міста.В Ізраілі живе його син- Арік Крайслер, який відвідував Снятин в 2013 та 2014 рр. зі своєю багаточисельною родиною.
Арік Крайслер з родиною. Фото Л.Гребельної
   
   Успішними бізнесменами Снятина були представники родини Кохів. Ця родина починала свій бізнес за купця Коха Гедалії,  а потім мали велику крамницю-цукерню, яка
розташовувалася на тому місці де нині міський  фонтан. Кохи володіли кількома красивими будинками в центрі міста. Більша частина цих будинків збереглася й понині.Останнйі будинок який їм належав розташований в Торговому ряду за номером 171. Представник цього
сімейства Густав Кох, був вивезений до Казахстану в часи більшовицької окупації.Нині проживає в далекій Австралії де відсвяткував своє 93-ліття (помер26.06 2017).
Густав Кох 

   
Обліковий запис Густава Коха в шкільному
журналі. Батько -Ізраєль Кох ,цукерник.
Заможною єврейською родиною в ті часи була родина Касванів. Вони мали декілька крамниць різних товарів. Так Давід Касван мав крамницю кухонних товарів. Касван Жозеф торгував меблями. Касван Євгенія мала невеличку бакалійну лавку в Торговому ряду буд №185. Касван Фейвел мав крамницю будівельних матеріалів.
       Чимало єврейських негоціантів мали справу з продажем шкір. Цим займалося сімейство Ліндерів- Давід та Соломон.
Телефонний довідник Снятиня передвоєнних часів
      Загалом торгівля та  значна частина ремесла в Снятині перебувала в єврейських руках.
      Зовсім незначною серед єврейства була частка селян. Звісно представники єврейської верстви проживали  й по селах, однак там їх чисельність була вкрай незначною. І навіть в селі вони рідко займалися сільськогосподарською працею. Переважно тримали корчми, шинки, торгували, чи були управителями панських маєтків, або їх орендарями. Причини такого факту крилися насамперед в тому, що євреї не старалися осідати на одному місці. Вони хотіли залишатися мобільними для того щоб отримувати більші вигоди  в іншому  місці. Без сумніву в цьому й були їхні переваги. Якщо українець мав глибоке родове коріння й землю,  яка міцно прив`язувала його до одного місця проживання, то більшість євреїв цього не мала. Саме на відсутності віри в майбутнє та постійних переміщеннях й побудовано збірний образ тогочасного єврейства - жида Аґасфера. Земля, наявна в малоземельного українця можливо й не приносила прибутків, але не давала померти з голоду. Однак вона й надовго примножувала бідність серед них. Єврейська меншина з легкістю міняла заняття, місце проживання заради отримання більших доходів. Тому число заможних людей серед них було вищим ніж серед інших народів.
      Австрійська влада, що прийшла до Східної Галичини робила зусилля осадити євреїв на землі. Ціла урядова програма була на це спрямована. Кожна єврейська сім`я могла отримати від держави  250 злотих допомоги та земельний наділ й зайнятися землеробством. Однак знайти вільні землі в Галичині було складно,єврейських сімей охочих взяти участь в програмі було не надто багато, а грошей в бюджеті, як завжди не вистачало, тому число євреїв які осіли на селі та стали селянами було вкрай низьким. Так на Станіславщині тільки 109 родин зголосилися на такий крок. А в цілому в Східній Галичині тільки 836 єврейських сімей станом на 1822 рік, стали селянами, що в цілому свідчило про провал реформи.
     Крім того в часи придушення "весни народів" австрійський уряд видав ряд заборон та обмежень які стосувалися єврейства.Серед інших дискримінаційних заходів їм було заборонено набувати сільськогосподарську землю та нерухомість по селах.
     В силу вищенаведеного в Снятинському повіті чисельність єврейського населення в селах була не надто високою та становила близько 2.5 тис осіб( меньше 5%). Тоді як  в Снятині згідно перепису 1910 року проживало 4386 євреїв (35,5 % ). При тому ще в 1869 році в Снятині євреї становили більшість серед міщан.
      Становище сільського єврейства було гіршим ніж міського. Частина з них володіла невеликими земельними наділами. Так наприклад Ейзенкрафт Ґерш - селянин з Княжа  мав три морги поля (морг- 0,56 га) та власний будинок на три кімнати. По теперішніх мірках мав багатодітну родину - шестеро дітей (по троє синів та дочок).Сам був вдівцем,  однак відправив свого сина до навчання в Снятин. Схожим було становище Шміля Єгермана з Залуччя. Той мав тільки два морги поля, та зрідка приторговував на ринку змішаними товарами. Його син, як і Ейзенкрафта кожного дня велосипедом добирався до Снятинскої гімназії на навчання. Схожою була сім`я Калмана Лейб Біттера з Попельник. Біттери володіли кількома моргами поля та час від часу приторговували  змішаними товарами на базарах. Його син Арон Ґєрш 28/12 1918 р.н. також вчився в Снятинській гімназії. В повоєнний період працював економістом в колгоспі "Верховина" Снятинського району тим самим спростовуючи відомий в радянські часи найкоротший анекдот про євреїв -"Єврей-колгоспник". Входив до того невеликого числа євреїв, що вижили в роки Голокосту.
       Чимало євреїв по селах займалися продажем дров. Цим заробляли на життя Герман Генрік з Белелуї, Альтхейм Мозес з Замулинців, Шайя Адлерштейн з Заболотова. Декотрі євреї з села жили тільки за рахунок поля та вважалися селянами.Наприклад Саул Кімменмейв з Стецеви чи Ґутентаг Рахміль з Борщева. Не слід дивуватися таким цікавим прізвищам серед єврейської верстви. В ранні австрійські часи усіх євреїв було зобов`язано мати прізвища. Загалом тоді єврей мав тільки ім`я яким його закликають до Тори, однак австрійський уряд змусив усе єврейське населення обрати собі прізвища. При цьому вони(прізвища) мали мати "німецький вигляд"( це мало певне значення при переписах). Було заборонено брати прізвища відомих людей, політиків, а тим, хто не хотів самостійно обрати прізвище, призначені владою чиновники часом придумували не зовсім милозвучні прізвища. Тому й з`являються в Снятині Вашковітцери (напевне переселенці з Вашківець , Ґерухи(нім. "сморід", Ґандлі(нім- торгівля)Ґутентаги(добрий день по німецьки), Швайнери (нім.-свиня) та інші.  Урядовим установам були роздані вказівки щодо правильності написання єврейських імен. Тому єврейський Шльома міг стати Соломоном,Іцхак- Ігнасієм, Яків- Якобом. Безумовно це робилося з метою поглиблення асиміляції єврейства.
       Перепис 1900 року добре показав традиційні заняття єврейства в західноукраїнських землях.  Так в перерахунку на одну тисячу зайнятих осіб займалися:
                                                                                               християни                  євреї
                                              сільським господарством           990                              8
                                              ювелірна справа                          676                          320
                                              готельний бізнес                         377                           619
                                              торгівля                                        186                          810
                                              лихварство                                    693                          298
                                              торгові перевезення                     332                          663
                                              армія, офіцери                              957                            24

       Таким чином становище  єврейства дуже залежало від купівельної спроможності населення. Передвоєнні кризові роки були непростими для всіх верств населення.
       Погіршення соціально- економічного становища населення через надмірну кількість незайнятих робочих рук змушує населення краю шукати вихід із ситуації. Розпочинається період масової еміграції єврейського ( й не тільки) населення з Східної Галичини. Так протягом 1890-1900 років емігрувало близько 14 тисяч євреїв, а за наступних десять років виїхало 237 тисяч осіб. Це була одна з найбільших хвиль еміграції. В роки Першої світової війни темпи еміграції лише прискорилися, а переміщених осіб стало в рази більше.Російська окупаційна влада дозволила снятинським євреям, відселеним до  Чорткова в кількості 4000 осіб, знову повернутися до Снятина. Звісно не всі цим скористалися, але чисельність єврейської громади міста на деякий час зросла.
       Однією з інших причин масової еміграції євреїв були успіхи українців в  кооперації. "Народна торговля" - почала тіснити єврейську монополію в торгівлі. "Щадничі каси" різного рівня з успіхом підривали єврейське лихварство. Аналогічні "Маслосоюзу" кооперативи не давали єврейським гендлярам можливості мати високий профіт на перепродажі сільськогосподарської продукції. Товариства тверезості значно знижували відвідуваність шинків, а право пропінації( право шляхти та міст виготовляти та продавати на своїх землях спиртні напої) було викуплене австрійським урядом заради монополії держави. Усі вищенаведені зміни й стали каталізаторами для єврейської еміграції. Хоча в роки війни єврейське населення, на відміну від інших етнічних груп, найбільше емігрувало через страх перед російськими погромами.Чутки про Кишинівські погроми налякали багатьох заможних представників єврейства. Сотні снятинських євреїв були змушені податися до Моравії, Богемії чи Австрії про що добре написала в своїх спогадах уродженка Снятина  Клара Адлерштейн. Загалом із Східної Галичини в воєнні роки емігрувало 400 000  євреїв. з них лише до Відня - 36 000. Тому то й не дивно, що в повоєнні роки серед снятинських євреїв було чимало таких які в графі місце народження писали "Край -Австрія, місто-Відень". Однак виїхати вдалося не всім. Чоловіки призовного віку були призвані до військової служби в ряди австрійської армії й добросовісно воювали за австрійського цісаря. Слід відзначити, що серед призваних на службу відсоток євреїв був доволі високим. Це пояснюється насамперед великою потребою у війську молодшого офіцерського складу. Відсоток освічених серед єврейства був високим тому їх масово рекрутували, направляли до військових училищ на вишкіл, а потім уже взводними, підпоручиками чи навіть вище чином направляли до служби на фронт. Чималий.хоча й неповний список снятинських євреїв, які воювали на фронтах Першої світової війни можна побачити тут. Чимало їх загинуло  в боях та померло в госпіталях. Багатьом довелося довго поневірятися таборами в російсткому полоні.
       Загалом міжвоєнний період призвів до значного скорочення єврейського населення особливо в сільській місцевості. Для порівняння:
        Проживало євреїв згідно перепису:1890 року                 перепису  1938 року
                   в селі Будилів                          21 соба                           51 особа
                             Джурів                           58 осіб                            39 осіб
                             Завалля                           121 особа                       38 осіб
                             Задубрівці                      36 осіб                            13 осіб
                             Залуччя                          148 осіб                           92 особи
                             Зібранівка                      36 осіб                             11 осіб
                              Стецева                          119 осіб                          200 осіб
                              Трійця                            99 осіб                            110 осіб
                              Тростянець                    31 особа                          19 осіб
                               Тулова                           34 особи                          12 осіб
                               Тулуків                          64 особи                          39 осіб
                               Тучапи                           62 особи                          15 осіб
                               Устя                                23 особи                          12 осіб.
       По окремих населених пунктах чисельність євреїв скоротилася вдвічі-тричі і асиміляція не є цьому причиною. Еміграція відбувалася за різними напрямками. Так сім`я Голдфельд (Ісідор та Наталія) емігрували з Снятина в 1929 році до Бразилії. Сім`я Самуеля Неймана (дружина Таубе та діти-Хайм. Ґерш і Бейла ) емігрували до США.Дві третини єврейських сімей емігрували до США, чимало до Аргентини, Канади, в Південну Африку, незначна  частка євреїв емігрувала до Палестини.
     
                        3.Релігійне та суспільно-політичне життя снятинської єврейської громади.

       Серед снятинських євреїв велика більшість сповідувала іудаїзм. Тільки одиниці європеїзованих, могли бути римо-католиками, протестантами, чи навіть греко-католиками. Так Р. Бірнбаум разом із Й. Розенкранцом, які володіли чималими маєтностями в Кулачині в 1910 році навіть пробували стати парохами церкви Івана Богослова, що в селі.Однак місцева громада українців дружно виступила проти  та змусила їх відмовитися від таких планів.        Загалом зрікалися іудаїзму, в силу певних обставин,  представники інтелігенції, самозайняті особи які відірвалися від кагалу, та можливо приховували своє єврейське коріння для просування по службі. Решту євреїв були об'єднані в кагали(самоврядні громади) та підпорядковані певним релігійним канонам. В силу цього в Снятині торгове життя закінчувалося в п`ятницю вечором коли євреї готувалися до Шабату. В суботу єврейські крамнички не працювали. Згідно звичаєвих правил не працювали вони і  в неділю та по великих християнських святах. Аж в понеділок звичайне міське життя поверталося до норми. Кожен снятинський кагал мав свого штадла(з івриту- "прохача"), якого вибирали з авторитетних людей. Саме штадл мав право контактувати з владою дбаючи за єврейський інтерес. Однак безпосереднє управління кагалом здійснював рабин, причому часто в адміністративно-командному дусі. Він мав право на власний розсуд вирішувати всі проблеми кагалу, аж навіть до побутових дрібниць. Й при цьому всі його дослухалися, адже страх перед вигнанням з общини для пересічного єврея був дуже сильним. В єврейських кагалах крім вчителів були ґаббаїми(івр-скарбник), сафери(івр- писарі), махаліми(особи, що здійснювали обрізання). В синагогах рабину допомагав шамашім, він разом з тим ще й був гробарем. При розділах Речі Посполитої сила і вплив кагалів дещо підупали,адже австрійська влада запровадила по кагалах своїх адміністраторів.
       Більшість єврейського населення Снятина було кошерним. Колись австрійська влада думала економічним тиском заставити євреїв відмовитися від цієї давньої традиції та обклала податками кошерні свічки та продукти. Однак це не подіяло. Тому в місті були спеціальні місця де вірні іудеї могли придбати кошерну їжу. Старий снятинський критий ринок (Зала торгова 1929 р. побудови) ділився на дві частини: ліва сторона -крамниці з кошерними товарами для євреїв, права - для гоїв, решти населення.. При забої домашніх тварин була необхідність присутності рабина та читання молитов, тільки таким способом  майбутня їжа могла вважатися кошерною. Тому в місті була окрема єврейська різня де шостім(єврейський різник) забивав переважно птицю, адже м`ясо свиней було "трефним" і його  євреї в їжу не вживали.
       По суботах євреї відвідували синагогу. Така в Снятині була на початку вул.Кобринських. Це була дуже давня синагога практично вмурована до міської стіни. Через деякий час її зруйнували  і перед Першою світовою війною розпочали будувати велику цегляну будівлю головної синагоги. Гроші на будівництво надходили від усіх кагалів та з благодійного фонду Барона д女рша. Однак вказана будівля так і не запрацювала. Нині там торгово-виробничі приміщення(колись була швейна фабрика). Синагога - культова споруда для іудеїв. Однак в Снятині в кінці ХVIII ст. набуло поширення відгалуження іудаїзму- хасидизм. Хасиди називали синагогу - божницею. Таких в місті було декілька. Кожен кагал мав свою божницю. Вони розташовувалися в пристосованих будівлях. Такі божниці були по вулиці Головній, неподалік Магістрату, Водопровідній №22 та №46, вул.Середній 44. Єврейські кагали мали соціальну оріентацію на людей різних статків. Тому божниці були окремо для нижчих верств єврейства, а також для середніх та заможних.  Богослужіння в божницях здійснювали рабини. Головними снятинськими рабинами були:ребе Моше - син Мейра Геллера(помер 1780р.)
                                                   ребе Йосеф Ґінсберґ (помер 1792)
                           з 1820р.ребе Аарон Моше Тойбіш - дуже відомий своїми релігійними працями,
                                                  в кінці ХIХ ст. ребе  Давід Мейр, син Йосефа.
                                                  від 1869 до 1875 -ребе Йона, син Шльомо Ашкеназі,
                                                  в 1905 ребе Нафталі Мешулім Фейвіш Ґоттесман (помер 1913р.)
                                                  1913р  ребе Шімсон Ефроїм, син ребе Ґоттесмана.
                                                   останніми-  ребе Менахем Мендель Бреннер та
                                                    ребе Авраам Менахем Стейнберг.
        Загалом снятинські рабини не були дуже відомими. Швидше другорядними.Серед хасидів вони не мали багато послідовників. Коли хасидський рух іудейських ортодоксів зміцнів, вся територія Галичини була розділена між цадиками ("праведниками"- на івриті). Вони стали боротися за місця рабинів (такі посади були виборними). Окремі цадики стали дуже популярними. Для того щоби послухати їхні проповіді снятинські євреї були змушені робити паломництво. Адже цадики були не просто знавцями релігії. Вони проповідували спосіб життя та заробітку, а хасидизм поступово із чисто релігійного руху перетворювався на суспільно-світоглядний. Найвідоміший із цадиків Нахман, похований в Умані, й по сьогоднішній день збирає на паломництво тисячі хасидів з усього світу. У пошуках свого наставника снятинські хасиди одягали святковий одяг - білу сорочку, чорні штани чи накидку таліт катан, на голову -штрайм (круглу хутрову шапку)  та на декілька днів відбували   до Садгори, Вижниці, Тернополя чи десь дальше аби послухати проповіді уславлених цадиків.Добиралися переважно поїздами, викликаючи деяке роздратування інших пасажирів, адже паломники вели себе не надто стримано.
газета "Кур'єр Польський " про вибори снятинського рабина. Львів. 19.05. 1875. №113. Напевне дебати були
досить гарячими, якщо дійшло побивання  камінням...
      Перші снятинські рабини були також суддями для євреїв, пізніше кожен кагал мав свого даяніма(суддю).Найгіршим покаранням вважалося вигнання з общини. Кагал давав євреям захист, допомагав у біді. Про це влучно написав Манес Шпербер в романі "Господні водоноси" в сюжеті про смерть Єлізера. "Коли одна єврейка повідомила ребе про те, що Єлізер помер з голоду, ребе відповів, що це неправда. При тому спитав, хіба хтось з общини відмовив би Єлізеру  в шматку хліба. Отримаши заперечну відповідь, пояснив, що Єлізер помер від гордині , адже не хотів звертатися по допомогу. " При божницях були також різноманітні організації часто очолювані рабинами, Так в Снятині ребе Мейр очолював Хевре Кадіша - службу поховання та опіки за цвинтарями. Загалом до поховань євреї ставляться дещо по другому ніж інші народи. Єврейський цвинтар - кіркут, не може бути зруйнований чи перенесений якщо є хоча б одна особа, якій він відомий. Снятинській кіркут складається з двох частин, старого цвинтаря закладеного десь в XVIII ст. та новішого.Крім того він міг ділитися на чоловічу та жіночу частину. На старішому,
Новіша частина Снятинського кіркута.

розташованому далі від головної дороги, значна частина надгробних каменів уже зруйнована. В новішій частині вони збереглися краще. Однак сам цвинтар недоглянутий та сильно заріс деревами, адже общини, яка  його утримувала не стало .В 2018 році розпочалися роботи по його впорядкуванню і є надія, що він знову буде доступним для відвідувачів. Колись вчителі малювання досить часто приводили туди учнів для уроків малювання. Адже невідомі написи та цікаві візерунки якнайкраще підходили до теми "Рисунок олівцем"
      Була  при божницях й організація Малбіш Арумім, яка збирала благодійну допомогу для бідних, зокрема одяг, що був у вжитку.Інша організація піклувалася дітьми сиротами. Єврейська община Снятина мала свій сиротинець. Ще, при синагогах вели реєстраційні книги - пінкаси. в яких фіксувалися народження, одруження, смерть.. Слід додати, що єврейські общини Східної Галичини, в силу низького економічного розвитку краю були досить бідними. Тому шукали донорів з-за кордону, в основному з США та Західної Європи.
      На кошти єврейської громади було збудовано Народний дім, відомий також як єврейський театр. Нині там також Народний дім, а колись був районний будинок культури. Ця будівля, крім синагог,  була центром культурного життя єврейської громади. Там влаштовували
Оголошення про гуляння в єврейському
народному домі.
різноманітні святкування, благодійні обіди для бідняків та їхніх дітей. При Народному домі діяла єврейська театральна трупа, в яку входило  велике сімейство Кохів. На свято Пурім яке припадає на березень,учасники театру перевдягалися в різноманітні маски та ходили містом вітати єврейські родини точно так, як це роблять українці на Маланку. При цьому співали та танцювали. В танцях ортодокси-хасиди, та ревні юдеї не повинні були торкатися осіб протилежної статі, ну хіба-що триматися за носовичок. Тому танці відбувалися в великому колі.
Оголошення про навчання з цивільної оборони  в єврейському Народному домі
       Цікавим було й суспільно- політичне життя снятинської єврейської громади. Як і по всій Галичині тут розвивалося протистояння між двома напрямками єврейства. Один з них -Гаскала , аналог української "Просвіти", розвивав думку про необхідність європеїзації євреїв, шляхом приєднання до німецької культури. Для популяризації цих ідей було створено в 1869 році громадську організацію Шомер-Ісраель. Прибічників цього товариства називали германофілами, а в цілому рух називали "маскілім"
       Носіями протилежних поглядів були насамперед хасиди, які згуртувалися в організацію "Махсіке хадат". Вони виступали за збереження самобутності, мови, звичаїв та традицій, особливо за навернення модерної єврейської молоді до старих традицій.Спільно з рабинами, хасиди розвивали рух, який називався "міснагдім". Снятин - маленьке провінційне містечко, з сильними патріархальними традиціями, тому в ньому було мало місця для вільнодумства "маскілім", а  домінуючий вплив перебував за рухом "міснагдім".
      Довгий час єврейська історія Галичини розвивалася саме в протиборстві цих двох течій. Жодна із цих течій не обстоювала створення власної держави на землях проживання, тому влада й не переслідувала їх.
      Після набуття популярності книги Теодора Герцля "Єврейська держава", поступово зміцнюється єврейський національний рух. Масово створюються товариства типу "Ахават Ціон", які почали пропагувати еміграцію до Палестини.
Сімейство Вернерів
       Чимало молодих снятинських євреїв обєднувалися в сіоністські організації. Декотрі, ще до початку Першої світової війни, емігрували до Палестини та стали першими будівниками єврейської національної держави. До молодих сіоністів входило сімейство Вернерів. Навіть в Снятинській реальній школі діяв націоналістичний сіоністський гурток.
Організація "Молоді сіоністи" в Снятині. Крайній справа сидить Натан Вернер. фото зархіву О.Лінкнвич.
       Іншою загальноєврейською організацією на землях Східної Галичини був Бунд. До нього входили  в основному представники єврейського пролетаріату. Ідеї цієї партії були близькими до українських радикалів. Проте відсутність промисловості в місті та в цілому аграрний характер краю робили цей рух не надто масовим серед снятинців. Однак один із провідних діячів цієї партії д-р.Адольф Альтер неодноразово бував в Снятині по партійних справах. Бундівці мали свій друкований орган "Фольксцайтунг". При виборах до польського парламенту Бунд завжди контактував з українськими партіями для того щоби протистояти про-польським  єврейським силам.
      Ще однією єврейською соціалістичною організацією  серед євреїв була партія "Поалей Ціон". ЇЇ представник д-р Бляваг також був частим гостем Снятина.
      Внаслідок важкого економічного та політичного становища єврейства чимало серед них симпатизувало більшовикам. Це добре проявилося в часи Другої Речі Посполитої та по приходу до Снятина більшовицької влади в 1939 році.                                  
      Чимало євреїв було засуджено польською владою за поширення комуністичної літератури. В  вересні 1933 за це було засуджено снятинця Купфермана,який мав агітаційні листівки українською мовою, а Самуїл Розенберг в 1935 році отримав  5 років тюрми за комуністичну агітацію.
       За "перших совітів" чимало євреїв активно співпрацювали з ними. Дехто з примусу та під страхом за втрату становища, однак чимало - за переконаннями. Адже  вони вперше за  багатовікову історію змогли отримати доступ до влади. Так Руммель, допомагав заступникові начальника НКВС Малєхову робити обшуки по будинках снятинської української інтелігенції, про що в своїх мемуарах згадував доктор Іван Подюк. Працював в НКВС і адвокат Шулім Блюмер, адже родину необхідно було годувати, а адвокатська практика стала неможливою. Тоді ж до Снятина прибуло чимало нових людей, як росіян так і євреїв. Серед них- Лев Портой та Лев Львівський- співробітники НКВС, Соломон Камінський - військовослужбовець. Будучи поінформованими про майбутні події вони не затрималися в Снятині надовго, та залишивши по собі недобрий слід замордованими в застінках, літом 1941 року покинули Снятин.
      Заможні єврейські родини в яких було реквізовано засоби виробництва старалися виїхати закордон, чи перебиралися до великих міст - Станіславова, Львова чи принаймі Коломиї, аби не перебувати на видноті. Першими покинули Снятин брати Різенберги в яких більшовики націоналізували млина. В звязку з одержавленням торгівлі усі снятинські купці в один момент стали безробітними. Декотрим пощастило влаштуватися на роботу, але тепер вже в державні крамниці, склади, установи торгівлі.Деякі, як наприклад Ґерш Бірнбаум зуміли швидко втекти за кордон, наприклад в Румунію, зовсім не пердбачаючи, що через рік і там буде радянська влада. Євреям-ремісникам прийшлося вступати в різноманітні державні артілі, адже приватні майстри були під забороною. Адвокатьська діяльність також не мала сенсу в силу того, що радянське законодаство дуже сильно різнилося від законодавства Другої Речі Посполитої та й взагалі захистити когось від НКВС було неперспективним заняттям. Таким чином для більшої частини снятинського єврейства розпочалися досить важкі часи випробувань.                     Єврейські політичні кола закликали усіх чоловіків- євреїв стати на захист Другої Речі Посполитої від нацистів. Однак біда прийшла не тільки з Заходу, а й зі Сходу. Радянський Союз згідно секретних протоколів пакту Молотова - Ріббентропа, ввів свої війська на територію Західної України 17 вересня 1939 року. Польща опинилася між молотом та ковадлом і її  доля була вирішена. Сталінський режим зразу ж розпочав боротьбу з будь ким, хто міг становити загрозу для нього. Чимало української інтелігенції загинуло тоді в застінках НКВС. Багато чоловіків призовного віку було вивезено до Сибіру, з метою уникнення протестів на новоприєднаних територіях. Серед вивезених із Східної Галичини було майже 300 тисяч євреїв.Серед них - Густав Кох, Беріл Лібляйн яких доля закинула до далекого Казахстану. Вони напевне нарікали на свою долю.Однак залишилися живими, хоча й далеко від рідних країв. Декотрі потім потрапили до Армії Андерса, а коли вона дісталася Палестини майже всі євреї з цієї армії дезертирували до єврейської парамілітарної організаці, Однією з причин дезертирства був антисемітизм в армійських рядах.

                                              4. Винищення єврейської общини Снятина.

        Нелегко було й тим євреям, що залишилися в Снятині. Війна прийшла до міста... Короткий двохденний бій прикордонної застави в районі Кулачина, не міг стримати румунські війська, які на два тижні окупували місто. Для заможних євреїв почалися важкі часи адже в  місті починаються погроми. Кажуть, що ніби-то українці мстилися насамперед тим євреям, які були прислужниками більшовицького режиму та саме через них в застінках НКВС було замордовано кілька десятків снятинців. Румунські війська не надто старалися припинити безлад. А коли й  припиняли, то гинуло якраз чимало євреїв. Серед загиблих було багато тих хто прибув до Снятина, як біженці з Буковини та Бесарабії.
         Після румунської армії, яка відступила на Буковину, Снятин окупували угорські війська. Порядку в місті стало набагато більше, адже мадяри приструнили грабіжників. через страх страти. Розпочинається масове залучення робочої сили до безоплатної, важкої, фізичної праці. Особливо це стосувалося ремонту доріг,, мостів та збирання врожаю,
         В вересні 1941 в Снятин прийшла німецька військова адміністрація. Проти євреїв розпочинаються масові гоніння. Річ в тому, що на територію дистрикту Галичина було поширено Нюрнберзькі закони Рейху загальнообов'язкові у всіх його землях. Згідно цих законів особи єврейського походження були виключені з чинного права держави.
       Нацисти довго не могли вирішити долю єврейської меншини, яка з приєднанням Другої Речі Посполитої зросла на кілька мільйонів осіб. Були пропозиції виселити їх до Радянського Союзу взамін на екстрадованих до Німеччини німецьких переселенців часів царської Росії. Однак Сталін відмовився від такої угоди. Наступною ідеєю став план "Ніско", який передбачав створення особливої резервації для євреїв між Віслою та Бугом. Коли до Надсяння почали звозити перших єврейських переселенців, майбутніх жителів резервації, намісник  генерал-губернаторства Ганс Франк зразу ж запротестував проти появи "зайвих ротів", яких необхідно було забезпечувати продовольством та житлом. Проявили невдоволеність й військові. Адже залізничні шляхи їм були вкрай необхідні для забезпечення військ, а тут "якісь цивільні перевезення". Тому через деякий час вище нацистське керівництво затвердило план "Einsatz Reinhard"(операція "Рейнхард"). Операцію було названо в пам'ять шефа РСХА Рейнхарда Гайдріха, який загинув від рук чеських повстанців у травні 1942 року. Згідно цієї операції усі євреї на території Рейху, а також держав-сателітів підлягали фізичному знищенню. Виконання цієї операції доручили шефу СС Генріху Гіммлеру. Винищення євреїв розпочинали зразу по приходу в прифронотові території. На землях в той час Галичини діяла айнзацкоманда "С" яка мала завдання вбивати насамперед євреїв-комуністів(й не тільки євреїв), громадських діячів здатних організовувати опір нацистському режиму. З затвердженням плану "Рейнхард" айнзацкоманда мала вбивати усіх євреїв.  Й тут розпочалися проблеми навіть серед цих головорізів. Командири айнзацгруп почали скаржитися на поганий психічний стан свої вояків, та зростання кількості відмов у виконанні наказів про вбивство жінок та дітей. Гіммлер особисто приїздив інспектувати своїх підопічних та доповів Гітлеру про стан справ, вказавши про серйозні труднощі з реалізацією операції "Рейнхард". Крім того ,що на вбивство йшло чимало набоів та ресурсу зброї,.пального на переїзди, розстрільні команди часто робили фотографії страт та часто відсилали ці фото до Німеччини, тим самим підверджуючи злочини проти людяності, а розголос про злочини не входив до планів нацистів.
          У вересні -жовтні 1941 року в Снятині повністю почали діяти такі ж порядки як і у всьму генерал -губернаторстві. Згідно Нюрнберзьких законів усім євреям було заблоковано банківські рахунки. Було розпущено усі єврейські громадські організації в тому числі й релігійні. В усіх заможних родин вилучаються усі види транспорту, вилучали й коней та підводи. На деяких вулицях, громадських будинках з'являються написи "fur Juden - verboten!"(для Євреїв -заборонено"). Наказом Г.Франка усі євреї для привітання з німцями мали знімати головні убори. Їх було зобов'язано нашивати на одяг жовту шестикутну зірку Давида, а потім ще й повязку з написом "Єврей". Розпочалося маркування єврейських крамниць та підприємств. Окупанти могли зайти до такої крамниці забрати потрібний товар, а замість грошей написати розписку, ніби для пред'явлення в Міську управу. Євреї були позбавлені права на деякі професії, їм було заборонено лікуватися в лікарів не-євреїв, віддавати дітей до навчання в загальні школи, проводити релігійні відправи по синагогах, які нацисти часто руйнували або займали під склади чи технічні будівлі. Норми хачування продуктами при картковій системі отоварювання для євреїв були значно занижені в порівнянні з арійським населенням. З часом євреям заборонили навіть торгувати, таким чином ізолювавши їх від решти зайнятого населення. Переважним видом покарань для єврея навіть за дрібне порушення, наприклад вийшов на вулицю без ідентифікаційної повязки на рукаві, була смертна кара через розстріл. При цьому її виконували на місці, зразу при виявленні порушення, без будь якого рішення суду, чи зачитування вироку. Усім євреям спочатку заборонили користуватися громадським транспортом, потім заборонили покидати місце мешкання,а  після розпорядження  Г, Франка про створення гетто їх заставили там поселитися та не покидати його самовільно під страхом смерті.
          Замість   розпущених єврейських виборних громадських організацій, для допомоги в управлінні єврейськими справами було створено орган єврейського самоврядування - Юденрат, з осіб призначуваних німецькою окупаційною владою. В Снятині його очолював  зубний технік П. Кох. В Юденраті працювало ще декілька осіб, яким на перших порах навіть платили якісь мізерні кошти. Крім того окупаційна влада обіцяла представникам Юденрату всіляке сприяння та захист від переслідувань, однак це були переважно порожні обіцянки.Проте саме працівники цього органу єврейсього самоврядування(Рада старійшин) були найкраще поінформовані  про плани нацистів. Вони також мали можливість отримання додаткових доходів від співвітчизників за певні бюрократичні операції. В місті було створено єврейську поліцію -ZSP, яка підтримувала правопорядок. Діяв у місті відділ Єврейської суспільної допомоги, покликаний надавати посильну допомогу насамперед переміщеним особам.Таким чином створення таких єврейських інституцій значно полегшувало нацистам всі справи по вирішенню єврейського питання. Крім того це також поглиблювало ізольованість єврейської верстви від решту населення краю, що в принципі нікого й особливо не хвилювало, адже снятинські євреї й так жили досить закритим співтовариством.
         Звісно Юденрат не був ніяким органом самоврядування, а напряму підпорядковувався німецькій адміністрації та був змушений виконувати будь які її вказівки. Перше доручення влади - скласти списки  осіб єврейського походження. Такі ж самі списки складала й Міська управа, в якій уперше за всю історію міста став керувати місцевий  українець Олекса Бордун. Крім того працівники Юденрату складали списки кваліфікованих робітників, яких потребувала промисловість Рейху. Саме Юденрат виконував рознарядки щодо поставки робочої сили, контролював видачу кенкарт- ідентифікаційних документів, мельд-карт, тобто  карток зголошеня,видавав нарукавні пов'язки з різними буквенними позначеннями,("А" - зайняті на роботах в німців; "В" - здатні до праці; "С" - нездатні до праці.),організовував розселення в гетто великої кількості євреїв, яких примусово виселяли із ближніх сіл до міста. Звісно співпраця з окупаційою владою вивищувала, але й накладала певний відбиток осуду. Відмова від співпраці означала негайну смерть, а згода - відкладену. Голова Юденрату П.Кох, який згодом кожного дня бачив страждання євреїв в гетто не витримав психічного навантаження та повісився.
         В кінці вересня 1941 року нацисти організували першу розправу над євреями. Вони зумисне, безпідставно арештували  тридцять євреїв з заможних родин та почали вимагати за них чималий викуп, так звану контрибуцію. Збір цих коштів було покладено на Юденрат. Звісно це був вірний спосіб заробити без всіляких зусиль. Безперечно, що родичі затриманих зібрали необхідні цінності та передали їх окупантам. маючи надію, що затриманих відпустять. Наївні, вони не знали, що нацистська влада взяла курс на повне винищення євреїв по всій території Третього рейху. Усіх затриманих було вивезено до лісу неподалік села Потічок, що поруч зі Снятином, та розстріляно біля глибокого яру. Перед розстрілом їх заставили самим вирити собі могилу. Такі розстріли стали постійним явищем. Розстрільна та похоронна команди жили в землянках неподалік від яру. Роботи в них було багато, адже за не цілий рік, там було розстріляно близько п`ятсот євреїв та майже пів-сотні українців. Розстрілювали насамперед тих, хто міг чинити опір, висловлював явне невдоволення режимом, чи готувався до боротьби з ним. Вбивали за фальшивим доносом чи за непокору німецькому офіцеру.
Розстріл євреїв в Потічківській хащі.
          Хоча в місті не було регулярних німецьких військ, однак допоміжних збройних формувань вистачало. Насамперед мова йде про гестапо (Ґегайме Штатсполіцай) - німецька таємна поліція, яка здійснювала свою роботу по всіх землях рейху. Деякі джерела стверджують, що першим(з 1941 р.) начальником гестапо в Снятині був Пауль Ельзнер однак пізніше його перевели в інше відомство. Наступним шефом Снятинського відділення гестапо був Закс, якого сучасники називали "жорстокою та недовірливою людиною". Його підлеглим був Дізнер Ріде, який полюбляв ганяти містом на мотоциклі, лякаючи перехожих. В Станіславському головному бюро гестапо працював виходець із Августдорфу Отто Рікріх. Він був з німців, що жили колонією на
Довідка видана евангелістською общиною Августдорфу Отто Рікріху в
тому, що він знає науку "Релігія" -"дуже добре"

Обліковий запис Отто Рікріха в шкільному
журналі. Сплутали запис з його сестрою -
Амалією.
Августдофі з австрійських часів. Однак по приходу "перших совітів" в 1939 році, усю колонію було примусово виселено до Німеччини. Залишилися тільки  члени репатріаційної комісії Баум та Фромбах (подейкують, що вони були завербовані абвером(німецькою військовою розвідкою ) для диверсійної роботи, та навіть виходили на зв`язок радіопередавачем, який знайшли в районі кладовища на Августдорфі). По  встановленні нацистського окупаційного режиму в Снятині,  О.Рікріх повернувся до міста та став працювати в головному відділку гестапо. Часто бував у снятинській штабквартирі гестапо, яка  в той час розташовувалася в будинках на розі теперішніх вулиць Т. Шевченка та М.Черемшини( тепер там аптека та автошколаі). Старожили розказують, що Рікріх допомагав знайомим по школі українцям, які часом попадали в поле зору гестапо. Баум та Фромбах, як фольксдойч, співпрацювали з гестапо, в тому числі й як перекладачі.
Німецькі офіцери та поліцаї після проведення розстрілів. Підпис під фото: 20.03 1943 Снятин. Екзекуція.
фото з архіву О.Лінкевич
          Іншим озброєним підрозділом на території Снятина в 1941-44 р.р. була прикордонна поліція(Grenz Polizei). Штаб греншуцполіції розташовувався в гарному будинку початкової школи (тепер - НВК- ліцей). Очолював її уже згаданий Пауль Ельзнер. Кажуть, що він мав власний гарем із вродливих єврейок. А тих котрі відмовлялися, першими відправляв до Потіцької хащі на розстріл.
         Ще в жовтні 1941 намісник Г,Франк видав розпорядження про стоворення в Галичині  місць концентрованого проживання єврейського населення - гетто. На початку 1942 року нацисти утворюють в Снятині таке єврейське гетто, одне із 30 подібних в дистрикті Галичина. Снятинське  гетто було закритого типу(тобто за колючим дротом), засноване на місці компактного проживання євреїв. Для нього була обрана територія центральної частини міста з Торговим рядом в центрі( нині це вул.Головна, Водопровідна,Кузнечна. частина вул Хроновича) . Усі євреї, що проживали на бічних вулицях були змушені переселитися до гетто. Тільки колаборантам, представникам Юденрату, євррейської поліції, та цінних для німців професій, було дозволено залишитися на місцях попереднього проживання.В гетто були переселені усі євреї з навколишніх сіл. Загалом в гетто було концентровано більше п`яти тисяч осіб. Охорона порядку в гетто проводилася силами єврейської поліції. Євреї в гетто голодували, адже процвітала шалена спекуляція продуктами, які інші ж євреї продавали по завищених цінах. Займалися спекуляцією й українці, які
вважали, що прийшов час поживитися з євреїв. Чимало мешканців гетто померли від холоду, голоду та хвороб, адже медичного забезпечення не було, а все що горіло уже давно спалили. Тим хто міг працювати було трохи легше, адже вони отримавши нарукавну повязку "А" могли покидати територію гетто тому що працювали. З категорією"В" брали на примусові роботи. Окупаційна влада старалася найефектиніше використати безплатну єврейську робочу силу перед тим як відправити її на смерть. Ремонт доріг, мостів, копання шанців, фашин водовідведення, меліоративних каналів,прибирання нечистот, заготівля дров, ось далеко не повний список занять євреїв у повіті. Однак за межами гетто можна було дістати хоч якусь їжу та принести її для родини. Частину чоловіків, фізично сильних та здорових відправляли до таборів праці, які були гіршими  за будь-яку тюрму. Адже пайка їжі там отримувана була настільки мала, що не давала можливості відновлювати  необхідні життєві сили. Але нацистам було байдуже, адже євреї вважалися просто "розхідним " матеріалом.
       Після зриву реалізації плану "Ніско" та введенням в дію операціїї "Рейнхард" нацисти розпочали підготовку та проведення експериментів для фізичного знищення великих мас людей. Перші практичні результати у них уже були. Операція "Т-4"(від адреси штаб- квартири -Тіргартенштрассе №4 в Берліні, команди есесівців які знищили 70 тисяч психічно хворих людей в Рейху.)  довела практичну можливість швидко вбивати людей чадним газом, який закуповували на хімічних піприємствах. Однак возити скляні бутелі з цим газом(деколи застосовували газ"Циклон Б") в східні землі Рейху видалося накладним, тому було створено кілька сотень автомобілів в яких вихлопна труба була виведена до герметичного салону( так звані "газенваген"). Однак пропускні спроможності авто були невеликими, крім того вартість вбиства була занадто високою на думку нацистів. Тому було прийнято рішення створювати стаціонарні пункти для знищення за допомогою газу, так звані "табори смерті". Однією з таких "фабрик смерті" був Белзек. Безумовно чимало людей чули про такі табори, однак не всі знали як вони функціонують. Життя євреїв у гетто було настільки нестерпним, що коли представники Юденрату робили оголошення про депортацію багато хто з них вважав, що вже гірше бути не може та самостійно зголошувався на переселення. В ті важкі часи смерть чигала на кожному кроці, й  не тільки на євреїв.
      Трагічну історію з життя своїх рідних повідала Марта Матуш, яка нині мешкає в далекій Австралії. Сімейство  Матушів - Петро та Марія, були заможною та щасливою польською родиною в Снятині. Він працював у міській "щадничій касі", вона у власному кафе "У Марії", яке розташовувалося прямо через головну дорогу напроти теперішнього музею М.Черемшини. Їх син Мечислав закохався в дівчину з єврейської родини- Клару Простак, яка проживала на розі вулиць Стецівська та Кузнечна. Однак обидві родини були
Клара Простак тп Мечислав Матуш

проти такого змішаного шлюбу. Тоді закохані втекли до Львова, поселилися в тітки Мечислава, Яніни Ванчжури та таємно взяли шлюб в 1937 році. Коли батьки змирилися з їх вчинком, молодята повернулися до Снятина та допомагали по роботі в кафе. При німецькій інвазії до Снятина, Клару, як представницю єврейства, забирають в гетто. Мечислав подався до нацистів її визволяти, однак і сам був заарештований. В 1942 році обидвоє загинули, так і не зустрівши один одного.Вижила тільки їх донька, матір Марти Матуш.
          Нелегка доля спіткала снятинських лікарів, які за походженням були євреями.Нацисти не звертали увагу на те, що вони вже давно ополячилися. Для них вони були просто євреями
Візитівка доктора Г,Берґгрюна
приреченими на загибель. Лікар Снятинської лікарні Герман Берґгрюн вирішив вжити отруту аби уникнути катувань. Однак гестапівець вирішив, що така смерть занадто легка для нього. Він вибив ампулку отрути з рук лікаря, а потім забив останнього до смерті за непокору. Інший відомий снятинцям лікар Шимон Кантер, який переховувався поза межами гетто, вжив миш'як після того як довідався, що його дружину привселюдно повісили на балконі одного з будинків центру міста саме через його ослух зголоситися в гетто.
         Другого квітня 1942 року усіх євреїв міста зобов`язали з`явитися на центральний пункт збору з речами, нібито для переселення в кращі місця проживання та подальшого працевлаштування. Було оголошено, що переселенці можуть мати при собі не більше 25 кг. багажу та 200 злотих готівкою. Багато з них прибуло на місце збору, однак й чимало поховалося. Тих хто прибув гренцполіція та поліція з місцевих євреїв та українців завела на міський стадіон, та почала виловлювати по місту тих, хто переховувався. Матері Ганки Ліндер,яка переховувалася, після схоплення поламали ноги і вже візком доправили до гетто де привселюдно вбили попередивши, що так буде з кожним євреєм якого знайдуть поза гетто.
Пам'ятитник на місці масових розстрілів
в  Потічку
     На пошуки та збір пішов майже тиждень. Загалом на стадіоні було зібрано  близько п`яти тисяч євреїв, декотрих натовп затоптав, особливо після того, як поліція відкривала вогонь на враження по тих, хто хотів втекти.Чимало повмирало від голоду та спраги. Декого на клопотання німецького командування було залишено в місті, для потреб Вермахту, а всіх решту погнали до залізничної станції в Залуччя(тепер Хутір-Будилів), загнали в вантажні  вагони та відправили до табору Белзек, що на території корінної Польщі.
        Чимало євреїв хотіли покинути окупований Снятин, та втекти на територію сусідньої Румунії. Режим генерала Іона Антонеску, який тримав владу в Румунії, хоча й був сателітом нацистської Німеччини, однак по відношенню до євреїв провадив більш помірковану політику, не пов`язану з тотальним винищенням. Хоча нацисти вели переговори про депортацію румунських євреїв до Генерал_губернаторства. Навіть було визначено залізничну лінію Плоєшті-Чернвіці- Снятин, якою мали повезти на знищення близько 300 тисяч євреїв Румунії. Але інформація про переговори просочилася і єврейські мільйонери  барон Нойманн та Макс Аушвітт давали велетенські взятки посадовим особам румунського  уряду аби запобігти депортації. Були підготовлені та направлені відповідні клопотання до короля МіхаяI та його матері Єлени. Тиснули на Антонеску й США які пообіцяли кофіскувати всі підпрємства,що належали румунам на території Штатів.  Врешті- решт гітлерівські поплічники, які також чинили шалений тиск на Антонеску перестаралися. Він визнав, що це є відкрите втручання в його внутрішні справи  , які він має вирішувати самостійно. Тому питання депортації румунських євреїв було відкладено на невизначений термін. А потім до Румуніїї дозволили повернутися чималій кількості євреїв які перебували  в концентраційних таборах Трансністрії - південних районів України, окупованих румунськими військами. Тому групи, переважно молодих людей єврейської національності, старалися нелегально перейти німецько - румунський кордон, який був зовсім поруч. Однак це вдавалося далеко не всім. Не знаючи обстановки на кордоні, руху патрулів, біженці потрапляли до рук румунських прикордонників, які спочатку відбирали від них усі цінності, немилосердно били, а потім передавали до німецької прикордонної поліції, яка з такими не довго церемонилася: спочатку допит з тортурами, потім - розстріл згідно із законами військового часу.
   Так сталося з Якубом Мельцером. Він був єдиною дитиною в сім'ї снятинських купців, що мали маленьку крамничку по вулиці Т.Нємчеського. Закінчивши правничі студії Львівського університету, до початку війни Я. Мельцер працював помічником снятинського адвоката др. Йожефа Скіби. По організації в Снятині гетта, старенькі батьки Мельцера першими потрапили до нього, йому ж самому вдалося заховатися в стодолі польської родини Вельдичів, які його підгодовували. Однак їх служниця, одного разу почула зайвий шум із стодоли про що зразу повідомила господиню. Та розповіла про це Мельцеру і останній не бажаючи проблем для їх родини( німці могли їх розстріляти за переховування єврея) вирішив вночі пробиратися до румунського кордону. Хоч Гелена Вельдичова відговорювала від такого кроку, він  таки наважився, але невдало. На ранок його привели до гетто з простреленою ногою та вибитим оком, а згодом привселюдно застрелили.
 Успішно втекти до Румунії змогло не більше двадцяти осіб. Найперше ті, хто заручився підтримкою українських контрабандистів. В Снятині їх(контабандистів) називали пачкарями. Використовуючи прикордонне розташування міста, певні особи, роками, нелегально переправляли через границю тютюн, алкоголь, чи інші товари. Вони добре знали місцевість, розпорядок руху патрулів та місця їх пікетів і секретних постів. Цілком ймовірно мали спільників на тому боці кордону, чи навіть довірених осіб серед румунських прикордонників, які за хабар могли "не побачити" їх при спробі незаконного перетину кордону. Пачкарі за чималі гроші стали переправляти через кордон єврейських біженців. Однак це тривало недовго.
          Уже в липні 1942 року усіх виловлених по теренах повіту євреїв, включно з євреями заболотівського гетто було поміщено в гетто снятинське. Заключний етап знищення єврейської громади Снятина та околиць було заплановано на вересень 1942 року. Сьомого вересня за наказом начальника Коломийського відділення поліції безпеки оберстштурмфюрера SS Петера Лейдмерітца, в підпорядкування якому було придано гренцшуцполіцію Снятина під керівництвом Пауля Ельзнера, було розпочато заходи, щодо остаточного зачищення
Будинок "Сокола" в довоєнні часи.
Снятинщини від євреїв. Поліцаї та місцева міліція почали концентрувати євреїв на території "Сокола" -будинку польської спільноти. Але чимало осіб переховувалися в гетто, в викопаних  схронах, маючи надію порятуватися. Поліція вчиняла підпали багатьох будинків в гетто, таким способом "викурюючи" захованих. Пошуки  останніх євреїв тривали чотири дні, а  виловлені в цей час очікували відправлення перебуваючи на території "Сокола". Там їх назбиралося півтори тисячі осіб, без їжі та води. 10 вересня їх повели до залізничної  станції "Снятин", яка розташована за 4.5 км на південь від міста. Тих що не могли самостійно рухатися, стріляли прямо на вулиці, Близько двадцяти осіб, переважно жінок похилого віку було забито на мосту через річку Прут, а їх тіла з мосту викинули в воду.
Типове для тих часів завантаження до вагонів
          На станції "Снятин " євреїв чекали п`ять вантажних вагонів куди й помістили усіх пригнаних. Коли ці вагони прибули до Коломиї чимало осіб були мертвими через те, що задихнулися в тисняві. Один із поліцейських, лейтенант шуцполіціі на прізвище Вестерман, який бачив чимало таких відправлень, сам признався, що не уявляв собі як забагато народу можна було вмістити  в один вагон( в один товарний вагон нацисти заганяли від 100 до 120 осіб). Інший лейтенант цієї ж поліції Ґертел, нарікав на те, що євреям, яких відправляли із Снятина дозволили взяти з собою різноманітний інвентар, який вони використовували для розширення вентиляційних отворів з метою втечі. Тому майже на кожній станції, на вказаний потяг чекала ціла бригада столярів-
Вивантаження мертвих на проміжній станції
ремонтників. Робітник залізничної станції Снятин -Залуччя Юліян Берко, який на власні очі бачив знущання над євреями при відправці на Коломию став душевно хворим, та був направлений на "лікування" до Львова, де помер від смертельної інєкції(нацисти не лікували, а вбивали людей з психічними розладами.)
Музей Яд Вашем  в Єрусалимі. Вагон  для перевезення часів Голокосту.
         З Коломиї поїзд відправили до Белзека через Львів. Начальником охорони поїзда було призначено капрала Жозефа Жаклейна. Під його орудою було десять поліцаїв.Це був не перший їх супровід таких поїздів. В своїй доповідній записці до оберстштурмфюрера SS П.Лейдмерітца, капрал Жаклейн нарікав на  низьку швидкість поїзда, яка давала євреям можливість зістрибувати  на ходу без пошкоджень. В поїзді був 51 вагон до яких загнали 8205 євреїв, а паровоз був дуже старий і його прийшлося міняти у Львові на більш потужний, що розвивав більшу швидкість. Нарікав начальник конвоїрів і на малу кількість виданих набоїв.Крім тих, що видали, він ще роздобув від військових на станції  двісті набоїв. Однак усі набої були швидко використані, адже євреї робили спроби втекти з поїзда. Дві третини з тих, що тікали  були розстріляні.А на станціях, для втихомирення етапованих застосовували каміння та багнети. По прибутті в Белзек з вагонів було вивантажено 2000 мертвих, які в основному задихнулися. Перелічити доставлених до табору смерті Жаклейну не вдалося через обставини, які від нього не залежали.
       Про те що являв собою табір смерті Белзек детально написав історик та дослідник Роберт Кувалек в книзі " Oboz zaglady w Belzcu". Так от від станції Белзек до самого табору потяги вели табірні машиністи, для того аби ніхто сторонній не бачив, що відбувається на його території. Потяг прибував на рампу яка була обгороджена, а від неї вели обгороджені дерев'яними парканами два недовгі переходи, окремо для чоловіків та жінок з дітьми. Роздягання відбувалося на початку вказаних коридорів які  приводили до перукарень - нашвидкоруч збудованих бараків із сотнею стільців. Там майбутніх жертв стригли. Потім вивіски написані івритом, ідіш та польською мовами закликали відвідати душ та інгаляції. При цьому в окреме віконечко необхівдно було здати цінності та документи. Все відбувалося доволі швидко. В приміщення, що ніби нагадували душові лазні, табірна сторожа заганяла до 750 осіб.Таких приміщень було два. Площа такого приміщення становила всього25 квадратних метрів при 45 метрах кубічних. Після того як останніх осіб охоронці прикладами затискали всередину, двері закривалися. Однак замість води в приміщення подавали чадний газ який виробляв танковий мотор, що знаходився неподалік. Через 15-20 хвилин  люди помирали, але не всі. Подеколи охороні приходилося добивати окремих осіб, які вціліли дихаючи через щілини дверей чи тріщину в стіні. До роботи приступала табірна команда, яка також складалася з євреїв. Вони  гаками витягали трупи до огляду, перевіряли наявність золотих зубів, чи інших цінностей в природних отворах тіла, вишукували красиві наколки на тілі. Такі виявлені "цінні" трупи потрапляли до так званих "дантистів-золотарів" які виламували зуби, забирали прикраси чи знімали татуйовану шкіру. Вилучені цінності здавали в Берліні в спеціальний відділ, що конвертував їх в гроші, якими  розраховувалися із залізницею за перевезених пасажирів. Тіла вбитих вузькоколійкою везли на захоронення до великого рову де працювала похоронна команда також з осіб єврейського походження. А інша команда прибирала в душових для того, щоб прийняти нову партію смертників.
       Чоловіків вели на смерть першими, для того щоби уникнути заворушень. Загалом від прибуття потяга до поховання проходило від 2-х до 3-х годин. За день могло прибувати по кілька потягів. Вночі страти не відбувалися, тому, що табірна команда відпочивала. Крім того таким способом вдавалося уникати втеч серед страчуваних. За всю історяю табору (до липня 1943 року) з нього вдалося втекти тільки трьом особам. Якщо поїзд прибував вночі, то майбутнім жертвам приходилося очікувати страти до ранку. Загалом Белзек не був розрахований на прийом поїздів з чисельністю більше ніж 1500 осіб. Але залізниця давала дуже великі знижки при перевезенні великих партій депортованих. Тому поїзди з Галичини були такими багатолюдними. А це звісно лише примножувало страждання, адже багатьом приходилося подовгу чекати смерті, крім того вони чули крики та благання страчуваних, що робило їх очікування ще більш жахливим. Ставлення самих німців до такого масового вбиства добре показувала табличка над входом до так званих лазень. Там був надпис "Фундація Гакенгольта", який новоприбулі могли трактувати як доброчинність якоїсь громадської організації. Їм було невідомо, що особу, яка обслуговувала старий танковий мотор звали Гакенгольт.
     
Меморіальна дошка в Белзеку.
    Таким чином на кінець 1942 року Снятинщина була названа територією вільною від євреїв, хоча в армійському таборі продовжувала працювати невелика група єврейських робітників. Однак через кілька тижнів і їх було знищено. Із 7.5 тисяч євреїв Снятинщини напередодні війни, Голокост пережило трохи більше двадцяти осіб. Одні з них успішно переховувалися по селах. Іншим вдалося втекти до Чернівців, на територію Румунії. Втікачі на територію держави-сателіта нацистської Німеччини, разом з буковинськими євреями, в другій половині  1944 та на початку 1945  року спробували емігрувати до Палестини. Однак доля не була прихильною до багатьох із них.
       Так в серпні 1944 року підпільна єврейська організація " Моссад ле-Алія Бет"організувала чергову операцію по вивезенню багатьох вцілілих євреїв з Румунії, Польщі, Угорщини до Палестини. Керував операцією на місці палестинський парашутист родом з Румунії Іцхак Бен Ефроїм, Він десантувався до Румунії та  збирав єврейських біженців до переселення. Для цих цілей було зафрахтовано три судна- "Мефкуре" , "Бюль-Бюль", та "Моріно". Судна були під турецькими прапорами, та Червоним Хрестом. Кораблі вийшли в море з румунського порту Констанца з тисячею біженців на бортах та взяли курс на турецький порт Іганда. Уже на підході до порту, в ніч на 5 серпня 1944 року "Мефкуре" була атакована радянським підводним човном "Щ-215" під командуванням А.І. Стрижака. В своїй доповідній записці командуванню А.Стрижак стверджував, що його човен був обстріляний із вказаного судна, на якому він ніби розгледів дві сотні озброєних людей. Після вогню на враження  "Мефкуре" потонула. На її борту було 320 єврейських біженців. З15 осіб потонуло. З них 200 було вбито кулеметним вогнем, ще коли вони перебували на облавку пошкодженого судна, решту- добито в воді . Врятуватися вдалося тільки п`ятьом особам та одному члену команди. Серед вцілілих: Йосип Бенк - 38 річний чоловік з Коломиї, Йосип Аксельрод- 33 річний уродженець Снятина. Вони були хорошими плавцями, тому зуміли врятувати ще й Гільду Веренбрандт- 23 річну студентку із Сучави та сім`ю Ладислау  в складі чоловіка та дружини з Будапешта. Врятованих підібрало судно "Бюль-Бюль", яке вціліло та доставило їх  разом з іншими біженцями до турецького берега.
Меморіальна таблиця жертвам війни встановлена на фасаді будинку №143
Торгового ряду в м, Снятині.

      Торговий ряд Снятина разом з іншими будівлями, що були на територіїї гетто, деякий час перебували в зруйнованому стані, лякаючи жителів міста пусткою покинутого житла. Залишалися порожніми й інші домівки знищених снятинських євреїв, розкидані по цілому місту. Ймовірно, за задумом нацистської адміністрації їх мали зайняти фольксдойч, чи корінні німці - переселенці-колонізатори "нового німецького життєвого простору". Однак по приходу в Снятин радянських військ все склалося зовсім по іншому. Покинутих домівок тільки побільшало, адже чимало поляків, передусім заможних, вирішили покинути насиджені місця та перебратися до корінних поьських земель. Серед емігрантів були й українці, які остерігалися переслідувань нової влади.
      Радянізація Снятинщини уже за "других совітів" потребувала нових, "надійних" кадрів, які прибували до Снятина преважно із Сходу України. От саме для них й пригодилися покинуті будівлі. Крім того, операція "Вісла" призвела до переселення в Снятин сотень лемків, яких поселили в насильно покинутий життєвий простір, переважно в будинки німецьких колоністів на Августдорфі. Отримали свою частку чужого майна й активні снятинці, які першими кинулися підтримувати нову владу. Багато з переселенців і не знали в чиїх будинках вони живуть, для них була незрозумілою засічка(мезуза) на вхідних до будинку дверях, яка й по сьогоднішній день заставляє плакати кожного єврея, який туристом відвідує Снятин чи то з Ізраілю, чи з далеких Америк та Австралії.

       В додаток до статті підбірка документів:" Списки осіб єврейської національності, що володіли нерухомістю в місті Снятині."







"Blogger" економить. Для подальшого перегляду документів необхідно натиснути "Детальніше".