неділю, 29 березня 2015 р.

Снятинщина в першій чверті XX ст.

         

                            1.Адміністративний поділ та демографічна ситуація.


Михайлівська церква. Вид з вул.Вірменської( нині Коснятина)

       Снятинщина тих часів - один з повітів Львівської провінції, а місто Снятин  - повітовий центр. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої в 1772 році сусідніми державами(Австрією,Пруссією та Росією), Снятинщина відійшла до складу Австрії і деякий час була далекою прикордонною землею австрійської багатонаціональної держави Габсбургів.
       Кордон довжиною 37 км. пролягав між Галичиною та землями Північної Буковини. Безпосередньо границя, а серед місцевого населення -" ґотар", пролягала по лівому притоку р. Прут - Турецькому потоці, який однак в хроніках XV ст. називався Колачиним і напевне дав назву населеному пункту - Кулачину( до 1975 року село,а після частина м.Снятина). Хоча ймовірним є й зворотний зв`язок. Потім  кордон проходить лівим берегом  Прута, та його водами до місця впадіння  правої притоки - Черемоша. Опісля кордон різко звертає на захід, утворюючи на карті  гострий кут найбільш південно-східнішого Покуття і вже неперервно йде потім цією бурхливою гірською річкою.
      Прикордонне становище краю під Австрією тривало однак недовго, тільки до 1775 року, тому,що у відповідності із Константинопольським договором (Австрії з Туреччиною), Буковина офіційно стала частиною Австрії "на підставі її колишньої належності до Покуття", як це і було офіційно записано в договорі. Таким чином , старання майора австрійської армії Міґи, який роком раніше на чолі війська перейшов  кордон з Туреччиною в районі м.Снятина( точніше в Кулачині), та прилучив буковинські землі до Австрії знайшли дипломатичне підтвердження. Як кажуть в народі:  за допомогою доброго слова можна зробити чимало,однак добрим словом та гвинтівкою зі штиком - набагато більше. 
      Географічно - Снятинщина - частина Верхньо-Прутсько-Дністровського району, тому що знаходиться на так званій Прутсько-Черемошській височині та Коломийсько-Снятинській рівнині.
      Ландшафтно - Снятинщина лежить в лісостеповій зоні, де ліси,що збереглися на малопродуктивних  чи  непридатних для сільськогосподарського обробітку землях перемежовуються з орними землями.
      Етнографічно - Снятинщина частина Покуття, української землі, що розташувалася в межиріччі Прута та Дністра і до якого належать також північна частина Коломийщини,частина Тлумаччини, та Городенківщина. Покутсько-галицький діалект поширений також на півночі Буковини, що напевне й дало австрійським дипломатам в додачу до військової потуги заявляти на переговорах з Туреччиною про приналежність Буковини до Покуття.
      Адміністративно, Снятинський повіт входив до Львівської провінції, та розташовувався в її південно-східній частині. Повіт межував  із Городенківським  повітом на півночі, Кіцманським  на сході, Вижницьким на півдні, Косівським на південному сході та Коломийським повітом на заході. 
      Східна та південно-східна межа повіту залишаючись на місцевості незмінною, до 1861 року просто розмежовувала галицькі та буковинські повіти королівства Галичини та Володимерії,а починаючи цим роком стала кордоном нового квазідержавного утворення - герцогства Буковина. В майбутньому саме по цьому кордону румунські загарбники встановлять межу Великої Румунії.
       Створення цих окремих земель в складі Австрії( а з 1867р. - Австро-Угорщини) як найточніше відповідає давньоримському девізу:"Розділяй і володарюй", що для "клаптикової імперії" Габсбургів, як між іншим і для інших  імперій, мало життєве значення. Саме завдяки цьому українське(русинське) населення Західної України було розділене штучними кордонами,що значно стримувало розвиток національної свідомості та національно-визвольної боротьби українства.
Вул.Головна.Фото з тротуару біля молокозаводу(тепер РВ УМВС)
Справа видно дах Синагоги(бувша швейна фабрика)
      Якщо ж до кордонів додати ще й релігійну сегрегацію, коли основна маса галичан була в ті часи греко-католиками, а буковинці - православними, то й отримуємо таку "гримучу суміш", яка в роки знаменні для України сіяла розбрат та недовіру між українцями. І чи не це зіграло фатальну роль в ті важливі години 1918 року коли під час боїв українського війська в Львові, Буковинський курінь УСС прибув на допомогу із значним запізненням, що призвело до отримання переваги польським військам. Та й недавні електоральні вподобання значної частини населення Чернівеччини, ніщо інше як відгомін тих давніх кордонів і цілеспрямованої політики  держав, більшої частини яких  уже давно немає.
      Зміна епохи "просвіченого конституційного абсолютизму" на  повний абсолютизм після контрреволюційних подій 1848-61рр. зовсім не вплинула на педантизм австрійських німців у сфері обліку та контролю. Йосипінська та Францисканська метрики справно поповнювалися результатами переписів 1880; 1900; та 1910 років.
Критий ринок Снятина. Збудовано в польські часи.
      Згідно даних Вісника дирекції пошт та телеграфів Снятинський повіт станом на 1910 рік налічував 43 населених пкнкти із населенням 89065 осіб. Для порівняння-сучасний стан Снятинщини: населених пунктів 48 при 69300 осіб населення.Зразу ж кидається в вічі значне(близько 20 тис.) скорочення населення при збільшенні кількості населених пунктів. Навіть виключення зі складу Снятинського повіту великого села Рожнів,через приєднання до Косівщини в часи поверсальської Польщі не може пояснити цей факт.Тим більше, що нині в складі району перебуває ряд сіл прєднаних від Коломийщини(Турка -Борщівська,Балинці,Кулачкківці ,Трофанівка Хом`яківка Вишнівка), які чисельністю жителів значно переважали Рожнів.Причини цієї демографічної кризи криються насамперед в тривалих війнах,гітлерівському Голокості та сталінському геноциді. масовій еміграції з цих земель,названих сучасним американським істориком,дослідником Східної Європи Тімоті Снайдером - Кривавими землями.
Снятинський ринок по вул Головній. Зліва торгові ятки ринку (тепер РВ УМВС)Ратуш ще не збудовано.
      Населення повіту на початку XX ст. продовжувало залишатися багатонаціональним, хоча українці творили найчисельнішу спільноту і становили близько 70 %  жителів. При цьому  відсоток українського населення в сільських громадах був ще вищий. А багатонаціональність в більшій мірі  була притаманна  містам.
      Так останній на теренах Австро-Угорщини перепис населення 1910 року показав у місті Снятині:поляків - 2471 особу,(20%), українців - 5086 осіб (41,2%),євреїв - 4386 осіб (35,3 %) ,інші національності ( в основному німці та вірмени) 399 осіб (3,3%). Таким чином населення міста складало 12342 мешканці.
Снятинський ринок .Фото з балкону будинку Торгового ряду
      В сучасному Снятині проживає 10,5 тис осіб, але ця цифра включає до міста населення колишніх сіл - Кулачина та Микулинець ( близько 2,0 тис. осіб), які були приєднані  1979 та 1975 роках. Однак в тому де подівалося близько п`яти  тисяч чоловік таємниці немає. Військове лихоліття Першої світової війни, масова еміграція українців за часів Польщі,еміграція заможного населення в роки першої радянської інвазії, в тому числі й примусове виселення німецьких колоністів з Августдорфу на "фатерланд", жахливе винищення снятинських євреїв у роки Другої світової війни,наступні сталінські депортації та репресії, ось основні складові значного скорочення населення і міста і району в цілому. Кількість мешканців могла бути ще меншою, якби не "талант" Й.Сталіна до примусового переселення народів і заселення порожніх домівок краю  - лемками,вихідцями із польсько-українського прикордоння, та наводнення  Західної України через  "бандерівську неблагонадійність" спеціалістами із Центральної та  Східної України.
Вул.Вірменська. Римо-католицький костел. Фото з вулиці навпроти входу до будинку  Староства.
      Вищенаведені пропорції національного складу міста зберігалися  й напочаток Великої війни 1914 р.,хоча частка єврейського населення могла зрости внаслідок того, що російська окупаційна влада дозволила повернутися на Галичину близько чотирьом тисячам чортківських євреїв,визначивши місцем проживання не Чортків, а Снятин. Звісно не всі вони скористалися з такої "російської гостинності", але безумовно, враховуючи єврейську солідарнісь та взаємо виручку, частина з них все ж перебралася до Снятина та залишилася в місті.
      До населених пунктів Снятинського повіту станом на 1910 рік входили села:
      1.Альбинівка (тепер Шевченкове)                           16.Карлів(тепер Прутівка)                     31.Стецева
      2.Белелуя                                                       17.Келихів                                32.Трійця
      3.Борщів                                                         18.Княже                                  33.Тростянець
      4.Будилів                                                        19.Красноставці                      34.Тулова.
      5.Видинів                                                       20.Кулачин (тепер Снятин)                  35.Тулуків
      6.Вовчківці                                                     21.Любківці                             36.Тучапи
      7.Ганьківці                                                     22.Микулинці(тепер Снятин)              37.Устя
      8.Демиче(тепер Заболотів)                                      23.Новоселиця                         38.Хлібичин
      9.Джурів                                                         24.Олешків
    10. Драгасимів                                                  25.Орелець
    11.Завалля                                                         26.Підвисока
    12.Задубрівці                                                    27.Попельники                    
    13.Залуччя(тепер Горішнє та Долішнє та Хутір-Будилів)          28.Потічок                                                                            
    14.Зібранівка                                                    29.Рудники
    15.Іллінці                                                          30.Русів                                                                    

      Заболотів та Рожнів( з населенням до 7000 чол.) зараховувалися в повіті як містечка. Снятин же був повітовим містом.
      Окрім цих населених пунктів, окремо стояли два німецьких поселення - колонія Рудольфсдорф (нині село Стецівка) та Августдорф( тепер частина м.Снятин.
      Деяку плутанину в перелік населених пунктів, могла вносити певна особливість державного управління Австрії(а з 1867р.- Австро-Угорщини), коли адміністративні  межі повіту зовсім не зівпадали із сферою відповідальності окремих державних установ.
      Так. наприклад, повітовий суд був одночасно в Снятині і в Заболотові,але  підпорядковувалися ці обидва суди - окружному суду м.Коломиї.
      Снятинська жандармерія належала до 27-го відділу жандармерії,що базувався в Заліщиках, тому поліційно Снятин підпорядковувався Заліщикам. Зате в освітній галузі Снятин мав прерогативу над Городенківщиною, тому, що Шкільна рада Снятинського повіту, як основний освітній орган,поширювала свої повноваження й на школи Городенківського повіту.
      Така структура рознесення по територіях політичного(адміністративного) управління, судової влади, правоохоронних  та інших державних органів., створювала чимало труднощів для населення, однак дозволяла економити кошти бюджету,перешкоджала круговій поруці серед носіїв влади.зменшувала корупцію та сприяла доносам у сфері держуправління.
      Крім сіл, містечок та міста, існувало в повіті чимало присілків та хуторів,які згодом або повністю зникли. Так присілок Джурова -  Потіцький, що стояв серед лісу, та  в 70- х роках мав 11 хат, нині тільки руїна. Снятин втратив хутір " Коло Гайки", що по Турецькому потокові. Однак в більшості випадків дрібніші поселення(Августдорф,Балки, Приліпка) приєднувалися до більших в процесі розростання останніх. Деяким,щастило ще більше, розвиваючись вони творили собі нові громади. Так маленький хутір від села Будилів, з будівництвом залізниці перетворився на село Хутір-Будилів, а запрутянська частина Снятина стала селом Запруття. Однак село Демичє поглинув Залболотів. Села Микулинці та Кулачин в 1975 р .були приєднані до Снятина, а Малі Микулинці - до Потічка, тож вони  втратили шанс на окремішній. розвиток.
Вул. Вірменська. Фото з тротуару біля правого крила навчального корпусу початкової  школи(нині школа-інтернат)


          2.Система державного адміністрування в Снятинському повіті.

         Із приходом на Снятинщину австрійської влади великих змін в політичному( адміністративному) управлінні територіями не відбулося. Однак воєводства Речі Посполитої було замінено на округи, які в свою чергу ділилися на домінії,що були найнижчою ланкою державного управління. Вертикаль держаної влади від намісника округи й до старости повіту, призначалася особисто австрійським цісарем. Намісники провінцій призначалися, як правило, із середовища поляків  на яких і трималася влада австрійського цісаря по всіх роках його держання Галичини.І тільки в критичні для австрійської корони часи цю посаду займали німці.
      Не маючи твердого політичного обпертя в новоприєднаних землях імперський уряд часто вдавався до змін в сфері державного управління. Так в 1782-1786 рр. Снятин згідно нового адміністративного поділу належав до Станіславівської округи Львівського намісництва.
Будинок Староства до 1914р..(нині спальний корпус школи-інтернату)
       Снятинський повіт був одним із 79 повітів вищевказаного намісництва, з яких 50 повітів було розташовано в Східній Галичині. Не зважаючи на те,що  в складі повіту поляки складали тільки три проценти  населення,протягом усього періоду австрійського панування,на посаду старости Снятинського повіту не було призначено жодного українця. Хіба що, як виключення, такий собі  пан Левицький, спольщений українець,займав посаду старости на початку XXст. Однак який з нього був українець можна зрозуміти з його вчинків. Так в 1901 р. на донос жандарма-поляка, він засудив до семи днів арешту кількох селян села Вовчківці тільки за те,що вони без його офіціального дозволу зібралися на збори, та співали гуртом пісні "Ми гайдамаки"," Не пора" та "Ще не вмерла Україна.." Однак цей же Левицький "твердою рукою" покарав до арешту аж 80 осіб села Залуччя за бунт який влаштували вони проти законно призначеного на церковний прихід отця О.Бачинського. Той мав замінити на посаді отця Андрея Юревича, але частина селян.прислухаючись до порад наставників-москвофілів, членів товариства ім.Качковського , які діяли  через р. Черемош на Буковині, захотіли поставити православного попа та завести москвофільство, вони навіть почали відвідувати православну церкву в с.Вашківці. Напевне староста Левицький остерігався москвофільських проявів не менше  ніж українства, що так владно втрутився в питання віри.
      В польські часи старостами повіту були:Дзянот,Крушельніцкі, Тишковскі, Віткус-Францішек Жанковські, Ян Вейсер, Еміль Ґольчевскі. А працівниками староства в  різні роки  були Пейсах Жозель, Броніслав Красніцький, Міхал Мардарович, Болла Адам, Гавриляк Михайло, Вільгельм Крамер, Владислав Велдуш, Євгеній Рошанковський. Більшість із них - етнічні поляки, декотрі -спольщені українці -  римо-католики, і тільки Гавриляк М. відносив себе до греко-католиків, а Пейсах Ж.-до  послідовників віри мойсеєвої.Зовсім недовго працював у Старостві Роман Левицкий- щирий українець, що в часи пацифікації під тиском старости Тишковскі змушений був покинути Снятин аби не бути переслідуваним за український патріотзм.
Печатка Снятинського староства
польських часів.

      Достеменно невідомо де саме офіційно перебували снятинські старости до часу здачі в експлуатацію  приміщення Староства( в той час Штайрамт) в 1900р. Швидше за все старости засідали в старих будівлях Замчища,розташованих на високому березі Прута ("На кручі") тепер це  територія Сняинської школи -інтернат. Коли ці будівлі було знесено та розпочато будову модерного будинку, старости якийсь час управляли то з будинку Магістрату, то з будівлі Ради Повітової. Новозбудований будинок Староства був окрасою міста, але постраждав у роки Першої світової війни.Опісля був перебудований,але вже набагато скромніше. З 1961 року, це приміщення спального корпусу Снятинської школи-інтернат.
      Крім адміністративно- розпорядчих функцій по управлінню територіями, староста,через своїх заступників - окружних шкільних інспекторів та за участю громадської інституціях -  Шкільної ради повітової,здійснював управління освітою на ввірених та суміжних територіях.
В звязку з тим, що шкільний округ Снятинського та Городенківського повітів був єдиним, Снятинська шкільна повітова рала здійснювала управління освітніми процесами в обох повітах. Шкільна Рада Крайова, очолювана намісником Галичини, була в Львові.
Будинок Староства після відбудови 
       До Шкільної ради,що складалася Шкільного інспекторату та Шкільної референтури, входили особи,яких за поданням інспекторів затверджував староста.Переважно це три директори навчальних закладів та троє священників. Крім інспекторів та працівників освітньої  референтури, інші члени ради працювали на громадських засадах.
      Управління повітом староста здійснював при участі виборної громадської організації Ради Повітової. Вона мала виконавчий апарат,роботою якого керував староста. Виконавчий апарат Ради займався різноманітними справами,що були як віданні держави так і у віданні органів  місцевого самоврядування - облік,реєстрація прав, збір податків ,тощо.
      Довгі роки маршалком Ради Повітової був барон Мойса Росохацький,(дехто стверджує,що Росохацькі-вірменського походження) поміщик з села Рудники. Він не працював у Раді постійно, а тільки вів пленарні засідання, які відбувалися періодично.
Поруйнований в 1917 році палац М.Росохацького в с.Рудники.
      М.Росохацький був заможною особою.Крім чималих маєтностей в Рудниках та 452 морґів  поля (1морґ= 0,56 га.) йому належав фільварок "Волов`янка",що розташовувався на правій надзаплавні  терасі р. Прут,неподалік залізничного моста ( тепер урочище"Луєнки" поміж Рудниками, Вовчківцями та Видиновим. Будучи дуже амбітною людиною Росохацький неодноразово брав участь виборах різного рівня: то до Австрійського парламенту то до Галицького сейму. Але українська спільнота ігнорувала цього польського шовініста, віддавши перевагу в першому випадку Кирилу Трильовському - адвокату з Коломиї,засновнику "Січей", в іншому - Іванові Сандуляку, жителю села Карлів( Прутівка), співорганізатору читальні "Просвіта"
       Наскільки непопулярною була  особа Росохацькі,можна зробити з висновок з факту замаху на його життя в 1908р. і хоча хід розслідування був на контролі самого намісника Галичини,злочин лишився нерозкритим,тому,що частина свідків емігрувала, а інші просто не хотіли свідчити. В  Раді Повітовій працювали в різні часи працювали: Ян Дудрак,Мечислав Крисовський. Останній був інженером, та за свідченням сучасників доклав чимало зусиль для спорудження металевого моста ("старий міст")через річку Прут в Микулинцях.Раніше там були дерев`яні мости, які регулярно руйнувалися  повенями.
      Повітова Рада працювала та засідала в красивій будівлі кінця XIX ст. по вул, Вірменській.Тепер це Районна бібліотека по вул.В.Коснятина.
Будинок Ради Повіту.




                               3.Управління громадами в складі повіту

      На перших порах австрійської займанщини.галицькі міста зберігали свою власну юрисдикцію та навіть частково зберегли й власну адміністрацію.
      Снятин,як колишнє(часів Речі Посполитої) вільне й королівське місто,збирав достатню кількість податків, аби власними силами утримувати міську владу. В силу цього Снятин відносився до міст муніципальних, які мали хоча й куце, але самоврядування.Цьому сприяло також те,що Снятин був повітовим центром.
      Іншим містечкам Покуття в плані місцевого самоврядування щастило менше. Так Заболотів та Рожнів,які не могли збирати достатню кількість коштів на утримання власної адміністрації,перебували під домінікальною юрисдикцією та називалися містами катаральними.
       Австрійський уряд класифікував міста в залежності від величини прибутків, та відносив їх до того чи іншого класу. Саме від класу міста й встановлювалася кількість міських урядовців та розмір їх платні.
      До платних посад міських урядників відносилися:бурмістр,його заступник,секретар,канцелярист,ревізор,поліцай.касир,контролер,лікар та акушер. Решта вважалися допоміжними службами,більшість з яких працювала на громадських засадах. Різниця між муніципальними та катаральними містами в плані урядовців, крилася в кількості заступників,числі допоміжних служб та розмірі оплати праці.
      Першим часом австрійської окупації бурмістрів призначали. Спочатку навіть за підписом аж самого львівського намісника. Трохи згодом, коли з`ясувалося, що лояльність місцевого населення до нової влади доволі висока,бурмістрів міг призначати  староста повіту.Однак уже з 1867 року дозволено було обирати їх з поміж радних, делегованих в міську раду громадами міста. Першим обраним  в 1867році бурмістром Снятина, став поляк - Марцелій Нємчевскі, який перебував на цій посаді з 1856 року як призначений зверху намісником.. Терміни на які обирали бурмістрів часто змінювалися. Якщо раніше його обирали на чотири роки то потім - пожиттєво.
Будинок цісарсько-королівської Жіночої школи.
      Обраного бурмістра на посаді затверджував сам цісар,якому той присягав на вірність. Тому ця посада  тоді відносилася швидше до держаної, ніж до посад органів місцевого самоврядування.
      Міська адміністрація Снятина  тих часів складалася з трьох відділів - сенатів. Перший відділ -цивільний, здійснював судочинство та різноманітні реєстрації,що стосувалися повсякденного життя міського населення. Другий відділ - кримінальний(карний),здійснював судочинство в кримінальних справах. Для підтримання громадського порядку міська влада мала свого поліцая, та навіть власну "тюрму"- невелику камеру - "холодну" в приміщенні Магістрату. Третім - був відділ політичний,що завідував  міським майном  та всіма справами міської адміністрації.
      Відділами завідували особи призначувані на конкурсних засадах, а після 1805 року відбір здійснювався ще й через екзамен,що здавали конкурсанти. Членів цивільного та карного відділів призначали за рішенням апеляційного суду, а членів політичного відділу - за погодженням з управліннями намісництва(пізніше -округи).
Будинок Магістрату з Ратушею.
Фото Бобера.
      В місті існував також виборний орган - Міська рада в кількості, яка коливалася в різні часи, і мала від 15 до 45 радних. В функції Ради входили різні види контролю над діяльність Магістрату: контроль в громадських справах; фінансовий контроль кошторисів;призначення заступників бурмістра,які були представниками  окремих міських громад,сформованих за національною ознакою. Обраним до неї міг бути кожен, хто мав право голосу. Таким правом в ті часи володіло усе доросле чоловіче населення м.Снятина, що мало в ньому нерухоме майно та проживало осіло. Однією з умов права голосу була наявність грамотності. В силу цього Магістрат повинен був ревно слідкувати за тим, щоб євреї,які теж мали виборчі права, але рівень грамотності серед яких був значно вищий, не творили домінуючої більшості в Міській раді.
      Необхідно відзначити той факт, що Міська рада тих часів - громадська організація. Вона не мала ніякої політичної влади, реальним чином ніяк не могла впливати на міську адміністрацію чи направляти її діяльність.Практично Міська рада сама залежала від адміністрації, тому в більшій мірі тільки споглядала її роботу.
Будинок Магістрату з Ратушею
Вул .М.Немчєського
       Бурмістрами Снятина  після М.Нємчеського, який помер в 1870 році були: Юстин Зубрицький з 1871 по 1876р.; Маврикій Побуґ- Нєментоскі з 1877 по 1891р.; Титус Нємческі з  1892 по 1910 р.(був почесним громадянином міста, а центральна вулиця якийсь час носила його ім`я.); Міхал Нємческі з 1910 по 1936 рік ( також був почесним громадянином міста); Станіслав Косінський(директор Снятинської гімназії)  з 1936 по1939 рік. Довголітнім секретарем Магістрату в  передвоєнні  часи  був Алімурка, (помер  в 1914). Як стверждують історичні джерела, цей рід Снятина мав турецьке коріння,як і рід Камадів.В польські часи секретарствував у Магістраті Жиґмунд Кранські.
      За часів правліня Марцелія Нємчеського в місті було збудовано будинок Магістрату - ошатну будівлю в центрі міста. Закладено також було фундамент на будівлю Ратуші, однак обмежені кошти не дали можливості розпочати її спорудження. Інші представники роду Нємчеських ,які  в різні роки були бурмістрами, чимало зробили для розвитку міста. Так за Титуса Нємчеського за бюджетні кошти було збудовано чимало будівель, які й по сьогоднішній день є окрасою міста: будинок Жіночої школи по вул Вірменській(тепер будинок Снятинського сільськогосподарського технікуму), будинок Бойні по вул Головній(тепер Т. Шевченка), будинок Староства по вул Вірменській,що значно змінив вигляд після ремонту 1924 року( тепер спальний корпус Снятинської школи-інтернат
),
Міхал Немчєські
Ратушу ,будинок цісарсько- королівської реальної школи. та інші.За великі заслуги перед громадою міста,центральну вулицю  Снятина було названо вул. Титуса Нємчеського. Вже за Міхала Нємчеського було забруковано тротуари по головних вулицях міста, а найголовніше -  введено в експлуатацію водопровід,що доставляв воду до міста аж з урочища "Каламітна", що  на Русівській дорозі. Це значно прискорило розвиток міста, яке через специфіку рельєфу та геологічної будови  не мало  власних водоносних горизонтів.За високі заслуги перед громадою міста, Міхала Немчєського було нагороджено, та названо Почесним громадянином Снятина. Останнім обраним бурмистром,  після виборів 1938 року став поляк( як і всі до речі попередні) уродженець міста- Косінський Юліан (Станіслав). Педагог за професією, одружений на вчительці з польського дому Мисліків, Косінський   вчителював у загальній школі на Балках, та якийсь час був директором цієї школи. Потім отримав посаду директора Снятинської гімназії ім Ф.Карпінського. Був  хорошим вчителем та й людиною взагалі. На виборах 1938 року посів місце бурмістра. Йому дісталася нелегка спадщина після урядування М. Нємчеського, адже останній залишив чимало боргів. Косінський не хотів звинувачувати свого попередника, адже той був шанованою в місті людиною. Тож приходилося розплачуватися і, як стверджують сучасники, подеколи навіть із власної кишені. Напевно був хорошим бурмистром, якщо по місту про нього говорили :" Наш бурмістр- євреям "ойтец", а українцям брат", На посаді бурмистра перебував аж до приходу більшовиків, та помер у воєнні роки й похований на снятинському кладовищі.
Могила Ю.Косінського.
        По менших, сільських громадах,керували війти, яких в австрійські часи то призначали старости повітів, то обирали селяни,жителі громад, на сільському сході. Серед призначуваних війтів було чимало поляків, які по селах були національною меншиною. Цього не було при виборності війтів.
      До основних функцій війта входили: ознайомлення жителів громади з урядовими документами,що їх стосувалися, підтримання порядку в усіх сферах сільського життя, вирішення дрібних побутових суперечок, сприяння збору податків, та інші . Тільки великі села, що збирали достатню кількість податків.та могли утримувати війта його мали, Через те існували збірні громади з кількох сіл. Село що входило в збірну громаду й не мало війта, обирало солтиса - помічника війта на громадських засадах.
        В силу вищенаведеного можна констатувати, що місцева влада в покутських містах,містечках та селах в основному не носила характеру місцевого самоврядування, а повністю контролювалася державними органами влади.
Церемонія нагородження М.Немчєського.

                

1 коментар: