вівторок, 16 червня 2015 р.

Міщанське життя Снятина в першій третині XXст.

                               1.Особливості міщанського життя Снятина до Другої світової війни.
Вул. Ю. Пілсудського (колишня Вірменська, нині- В.Коснятина) Будинок Староства.
 

     "Tempora mutentur et nos mutantur in illis"- "Часи змінюються і ми міняємось із ними". Це латинське прислів`я однаково стосується, як людей так і місць де вони проживають- міст чи сіл і воно,  чи не найкраще відбиває сутність змін, що корінним чином змінили обличчя нашого міста, його традиційний уклад. Друга світова війна та повоєнні переміни призвели до появи докорінно іншого міста - українського Снятина. Адже попередні сотні років він був значно іншим. Основною його особливістю, такою,що кардинально міняла його сутність, була полікультурність. Вона була притаманна не тільки Снятину, а й всім містам Західної України, адже в досліджувані часи їх населення не було моноетнічним. Більше того, в західноукраїнських містах, на відміну більшості міст Наддніпрянської України, українці складали меншість населення. Саме тому,коли мова йтиме про особливість міщанського життя тих  часів, то її слід розуміти по відношенню до сьогодення. Адже сучасному снятинцеві складно уявити собі рідне місто,заселене в основному представниками інших етносів, часто-густо, навіть не слов`янської зовнішності. Але саме таким тоді й був Снятин - неукраїнське місто на українській землі.
      Останній австрійський перепис 1910 року подавав кількість українців Снятина в 5086 осіб, євреїв- 4386 осіб, поляків-2471 осіб , та представників інших національностей-399 осіб. Однак перепис не  відбив, як саме ці національності заселяли місто. Проте інвертарні книги 1939 року показують, що безпосередньо центральну частину міста( близько 550 будинків) заселяли євреї. Окремими вкрапленнями в цілі їхні квартали були будинки, що належали заможним польським родинам, торговцям,чи представникам влади. Будинки українських родин в
Єврейські підлітки-хасиди Фото з архіву А.Книша.
центральній частині міста були  рідкістю. За родом занять, українці Снятина в 95 відсотках належали до аграріїв. В силу цього вони й проживали або в передмісті, чи на околицях. Безпосередньо в місті, українці жили по так званих "затильках",місцях малопридатних для жвавої торгівлі, куди їх витіснили в різний спосіб грошовиті та владні торговці. Тому й зустріти їх в місті можна було в основному тільки по неділях, коли вони відвідували церкву, корчму чи крамницю, або в базарні чи ярмаркові дні.
Євреї-хасиди після богослужіння.
      В силу цього найчастіше в місті можна було зустріти євреїв, які значно відрізнялися від європейців,адже майже всі снятинські євреї належали до ортодоксальної хасидської секти. Вони ревно притримувалися  своїх вірувань та традицій, розмовляли на ідіш, хоча знали польську та українську, не чинили змішаних шлюбів, трималися осторонь громадського життя поза своїм кагалом (неофіційна назва єврейської громади). Таких кагалів у Снятині було чотири. Кожна така громада мала свою "божницю"(хасиди не називали її синагогою), та  школу - хайдер(хедер) при ній, спільну для осіб різної статі. Рівень грамотності серед євреїв був значно вищий ніж інших національностей. Без сумніву,що не всі снятинські євреї тих часів були схожими на паломників - хасидів, що приїздять нині до Умані. Значна частина з них європеїзувалася, а деякі, що  хотіли отримати державні посади,чи якісь вигоди поза торгівлею. були  змушені прийняти римо-католицизм, та надалі не підтримували зв`язків з кагалом, тому, що ставали для хасидів віровідступниками.
Віжницькі хасиди -після відвідин школи -хедера.
 Єврейські школярі снятинських хедерів мали аналогічний вигляд.
      Загальноміським центром єврейської культури був єврейський театр, розташований в центрі міста (нині Народний дім). Загальною для всіх кагалів божницею,мала стати споруда,яку почали будувати напередодні першої світової війни за пожертвування та гроші барона Ґірша - видатного єврейського мецената та філантропа. Однак по причині війни, центральна синагога так і не була добудована(в радянські часи там була швейна фабрика).
       Іншою чисельною громадою міста були поляки. Навіть за австрійських часів вони були панівною верствою,адже саме поляки займали основні державні посада, та володіли чималими маєтностями. Чисельність польської громади постійно зростала. Якщо в 1765 році перепис показував у місті тільки 459 поляків, то вже в 1880 році їх число становило 1924 осіб, а далі цей процес тільки зростав і за останнього австрійського перепису 1910 року, чисельність поляків у місті складала 2471 . Це було зумовлено в великій мірі насильницькою полонізацією, а в поверсальській Польщі - колонізацією та осадництвом. На снятинські землі за польською державною програмою переселяли жителів корінної Польщі, яких снятинці називали збірною назвою  - мазури( хоча серед них були вихідці з різних польських земель, а не тільки мазовшани).
      Центром духовного життя польської громади був костел Пресвятої Діви Марії, а також каплиця Сестер Феліціянок та монастир монахів-домініканців(не зберігся). Окрім того поляки збудували на власні пожертви Польський Народний Дім(колишнє приміщення спортради "Колос" та великий будинок польського товариства - "Сокіл", що став осередком польського громадського життя.
      Не надто чисельною,однак  помітною була вірменська громада Снятина. Кількість вірменських поселенців у Снятині мала тенденцію до скорочення, хоча на початку XVIII ст. їх чисельність становила більше ніж 300 осіб.(в1890 р.- вже тільки 138) Навіть одна з вулиць Снятина носила назву - Вірменська( нині Воєводи Коснятина). Центром духовного життя вірменської громади була вірменська церква Пресвятої Богородиці, спочатку дерев`яна, а з 1801 року мурована(нині - спортивний зал сільськогосподарського технікуму). Після ліквідації в австрійські часи всіляких пільг надаваних  купцям, вірменська меншина почала стрімко скорочуватися через асиміляцію. На відміну від євреїв,послідовників віри Мойсеєвої, вірмени були православними християнами вірменської церкви, не відкидали змішані шлюби та були занадто відкритими для асиміляції.
       Схожою по чисельності на вірменську, була в Снятині й німецька колонія,що компактно мешкала на Августдорф(Августові)і. Складала вона 387 колоністів станом на 1868 рік, та мала тенденцію до незначного зростання в досліджувані часи. Німецькі колоністи жили обособлено, й хоча творили четверту дільницю міста, однак якоїсь активної участі в громадському житті міста не брали. Колонія мала свого призначуваного війта, тому, що колоністи не хотіли нікого обирати(старостою був Петрик Антін,поляк) власний громадський дім та лютеранську кірху. Більшість німецьких колоністів працювали на землі, хоча було серед них чимало добрих ковалів та слюсарів. Протестантизм в ті часи, ще не набув поширення Галичиною, а оскільки релігійні вірування тоді відігравали значну роль у житті людей, німецька колонія майже не зазнавала асиміляційних змін, хоча поруч із німцями на Августдорфі проживало й чимало українських родин.Можливо давалася взнаки мовна проблема в спілкуванні. Німцям Снятина слід віддати належне в тому , що вони, будучи в австрійські часи державницькою нацією продовжували зберігати нейтралітет в політичному протистоянні між українцями та поляками.
Колядники. Фото з архіву А. Книша.
        Українська громада була найбільшою в місті, однак на жаль не найбільш впливовою,адже в її руках не було найкращих важелів впливу - грошей та влади. Будучи ущемленими в правах в Речі Посполитій, українці виявилися двічі ущемленими за австрійських часів. Це змушувало їх боротися за свої права. Однак політична боротьба була ускладнена ущербністю самої української громади і полягала ця ущербність у відсутності національної буржуазії, верстви -  здатної вести на боротьбу за національне визволення решту народу. Довготривале польське політичне домінування на галицьких землях,політика полонізації, та вроджена схильність українства до пристосуванства викликана проживанням в "прохідному дворі Європи" призвели до виродження українства серед публічних людей: чи то багатих землевласників або підприємців. Їх масове покатоличення на довгий час послабило національно - визвольний рух. Однак греко-католицька церква, а пізніше різночинна інтелігенція змогли опанувати ситуацію та стати гегемоном у наступній фазі боротьби.
       Таким чином, якщо полікультурність,зумовлена багатонаціональністю міста була зовнішньою оболонкою особливості міщанського життя, то його внутрішньою начинкою та змістом були суперництво та політична боротьба між українцями та поляками, що пронизувала усі сторони громадського життя. В австрійські часи польська громада старалася зберегти політичне домінування заради майбутньої відбудови Польщі на руїнах австрійської імперії. В цей же час українці боролися, словами відомої пісні тих часів- "за рівнії права, державу". Тобто отримання від австрійської  влади, українською громадою, прав- тотожних  у поляків, для створення успішних передумов боротьби за власну державність. В часи краху імперій, обидва народи виявилися гідними мати власну державу, однак міжнародна обстановка, ускладнена більшовизацією Сходу,виявилася для українців несприятливою. Подальше жорстке самоствердження поляків в часи поверсальської Польщі, тільки погіршило стосунки  між польською та іншими громадами міста і українською зокрема.
         Поширення більшовизму на західноукраїнські землі,війна та повоєнні переміни кардинальним чином змінили не тільки національний склад міської громади, а й весь уклад міського життя. Тому те, що раніше вважалося, як традиційна сутність, тепер розглядається як особливість. "O tempora! O mores! "" О часи! О звичаї" говорили римляни, й звісно були  праві.

                               2. Кульурно-мистецьке життя Снятина в першій третині XIX ст.


      Загалом Снятин тих часів - невелике, провінційне повітове містечко,що розташовувалося далеко на східних кордонах від Відня, Варшави чи навіть Львова. Й відповідно до цього не могло похвалитися великим розмаїттям подій культурно-мистецького життя. Однак відсутність в місті театру, опери чи балету зовсім не означала, що місто було  бідним на духовне життя. В місті діяло чимало  осередків культури, які гуртували представників різних міських громад залежно від уподобань.
      Без сумніву велику культурно-просвітницьку роботу вели  релігійні установи міста, та  їх наставники. Проте  це тема для окремого дослідження. Однак вищенаведені установи проводили чималу роботу в плані культури та організації дозвілля прихожан. Українська громада мала найбільше храмів у місті. Великодніми днями на пляцівках біля церков завжди було людно. Дівчата котрі зібралися на гаївки, водили хороводи та наспівували веснянок. В такі дні , а також на храмові свята ці церкви організовували концерти для прихожан, адже  при них були церковні хори,що прекрасно виконували не тільки псалми, а й світські пісні.
о.Теофіл Кобринський.
Основоположником хорового співу в Снятині справедливо вважають греко-католицького священника Теофіла Кобринського. Саме він, ще в далекому 1880 році , при оcвяченні місця під будівництво Михайлівської церкви, запросив на подію  хор богословів зі Львова, й парафіяни чи не вперше почули високохудожній хоровий спів. Отець Т. Кобринський  створив перший хоровий колектив міста, а  20-30 роках у місті було вже чимало хорів. Відомими керівниками церконого хору в подальшому були:Іван Ґоїв, Ілля Калитчук, Просим`як. Прислужилися цьому мистецтву також  отець Порфирій Бажанський, дочка якого-Олеся, закінчила Віденську консерваторію, родина Сімовичів- отець Аполон та його син Роман.З 2001 року засновано в районі музично -мистецьку премію імені Р.Сімовича, автора симфоній:"Гуцульська","Довбуш". Знаним на теренах краю був наш земляк Козулькевич Євген, який здобув вищу музичну освіту в музичному інституті Львова по класу скрипки, а пізніше брав уроки в Львівській консерваторії. Викладав музику в різних навчальних закладах регіону та гастролював із власними концертами не забуваючи звісно про рідний  місто. Люди завжди тягнулися до музичного мистецтва, адже в ті часи почути музику чи  пісні можна було тільки наживо, тобто на якісь свята, по концертах, заходах організованих навчальними закладами чи на весіллі. Навіть патефон в ті часи був недоступним для великої більшості снятинців.
Хор під керівництвом І.Ґоїва. ( по центру фото, зліва від о.Проця.)
      В 1901 році в Снятині було організовано музично-співоче товариство "Боян". При товаристві спочатку існував тільки чоловічий хор до якого записувалися переважно представники інтелігенції. Однак згодом, коли в місті з`явилося чимало вчительок. які виявили бажання брати участь в хорі, він став мішаним( з 1911року). Деякий час диригентом змішаного учительського хору при товаристві "Боян" був Іван Палійчук уродженець Драгасимова, скрипаль за фахом, що виконував сольні партії скрипки. Музичну освіту отримав у вчительській семінарії в Заліщиках, будучи учнем професора музики Франца Коньора. Майже всі учасники хору були членами фахової громадської організації "Взаїмна поміч галицьких і буковинських вчителів (-ок)" заснованої в1904 році у Львові. Організація мала Окружні відділи, в.т.ч. й в Снятині.
Хор "Рідної школи " в  Микулинцях. 1932 рік. По ценру другого ряду -диригент хору Іван Ґоїв.
      В  Снятині, проїздом зі Львова до Чернівців, зупинявся відомий український композитор Микола Лисенко. То було турне з приводу його ювілею і у Львові на честь ювіляра силами товариства "Боян" було дано великий концерт. Однак Снятинському "Бояну" було ближче до Чернівців ніж до Львова, тому снятинський хор, відбувши разом із М,Лисенком на Буковину, взяв участь у великому концерті на честь ювіляра, що відбувся в 1903 році в Чернівцях.
      В 1911 році  вчителі-українці повіту, члени "Взаїмної помочі.." вирішили гідно вшанувати 50-ті роковини з дня смерті Т,Г,Шевченка. Вчительський хор під орудою І.Палійчука дав концерти  в Снятині,та великих  селах повіту. В програмі концерту були також театральні постановки. адже при товаристві на той час уже була театральна трупа.яка досить професійно  давала вистави навіть у Львові.
Хор та драматичний гурток Української Міщанської читальні Фото 1936 року.
       Але основою таких концертів насамперед був хоровий спів. В репертуарі хору популярними були композиції М.Лисенка на поезії Шевченка:"Заповіт", "Лічу в неволі", "Широкая, високая калино моя", народні пісні "Пливе човен, води повен", "Ой що ж бо то за ворон". Учасниками хору були: в сопрано-  сестри Ольга й Маруся Ярмоловичі з Стецеви,Наталка Кропельницька-Лотоцька з Орельця, Стефанія Фодчук з Вовчковець, Олена Голубович з Карлова(Прутівки); альти- Ольга Грибовська з Снятина, Євгенія Захаркевич з Будилова, Омелія Мерв`як та Михайлецька- Кузик  з Устя, Марійка Слюзар та Анна Хромовська з Зібранівки; тенори- Михайло Ломацький з Княжа,Олекса Гавдуник з Любківців, Іван Голубович з Карлова, Тодор Мерв`як з Тулови, Іван Хромовський з Джурова. Акомпанувала Олена Коссак. Марійка Слюзар декламувала баладу "Тополя ". За конферансьє був Іван Голубович, а соло на скрипці виконував диригент хору- Іван Палійчук. Можна тільки уявити собі патріотизм та самовіддане служіння ідеї цих аматорів, які без регулярного автобусного сполучення чи наявності автомобілів. все ж знаходили в собі сили збиратися на репетиції чи концерти.
        Як згадував Семен Фодчук, вчитель із Тулови, товариство "Боян", майже в попередньому складі, вирішило дати великий концерт в Снятині на честь столітніх роковин з дня народження Т.Шевченка. До вступного слова було запрошено В. Стефаника, який говорив  так як і писав-коротко,але сильно:" Що я маю вам  сказати про Шевченка?Він ходив по українській землі,-вщерть наповнений любов`ю  до неї. При дорозі у болоті найшов камінь. Ніхто перед тим не звертав на нього уваги, всі його обминали. А Шевченко притулив той камінь до себе і зачав  очищувати, шліфувати, пригрівати вогнем власного серця, аж вийшов діямант. На диво всім засяяв він на всю Україну. Це було його слово. А з кожного його слова вибухає дотепер і на віки вибухатиме та любов, з якою воно родилося. Такий був Шевченко." " Захоплений зал,що сотнями очей вп`явся в улюблену постать на сцені- занімів. А Стевфаник кинув ще кілка сильних слів і несподівано зник за кулісами". Так описав С. Фодчук в своїх спогадах  той незабутній концерт.
Фронтовий концерт. 1915р. Навіть у важкі воєнні роки був час та місце для музики...
         В Снятині часто давали концерти заїжджі українські артисти. Так, при перебуванні в місті відомого на той час співака Михайла Голинського, який частенько гостював( був далеким родичем) у домі адвоката Івана Семанюка(Марка Черемшини), товариство "Боян" запросило його дати
Михайло Голинський.
концерт, організувало зал та промоцію. Концерт мав великий успіх не зважаючи на те,що М.Голинський тоді був ще на початках своєї співацької слави.
         В 1922 році в Снятині та великих селах повіту з концертним турне по західноукраїнських землях, виступав відомий  наддніпрянський бандурист та популяризатор української пісні  Данило Щербина. В силу того, що кобзарі Наддніпрянщини не часто гастролювали в наших краях, усі концерти незмінно проходили з неймовірним аншлагом, та бурхливій підтримці вдячних глядачів.
          Чимало звичайних жителів Снятина мали високу музичну освіту, та вміли грати на різноманітних музичних інструментах. Так приватні лекції з музики та уроки гри на фортепіано давала Ольга Левицька, дружина  снятинського нотаріуса Володимира Левицького. При прокаті німого кіно музичний супровід здійснювало тріо музикантів:Марія Завальніцька- піаніно, Шрейєр -віолончель та Мар`ян Созанський -кларнет.
          В 1933 році було організовано в Снятині музичну школу ім Ф Шопена. Розташовувалася вона в приміщеннях школи Барона Ґірша, що біля будинку пошти (нині стоматологічна поліклініка). Вчителями школи були Ірина Тисяк-Костинюк(директорка школи), Володимир Вислоцький. І.Костинюк (дівоче прізвище-Тисяк) уродженка Балинець, закінчила
Коломийську жіночу семінарію та мала високу музичну освіту отриману в Краківській музичній консерваторії. За чоловіком тривалий час проживала в Снятині та  присвятила себе високому служінню культурі.Саме вона організувала перший жіночий хор при "Союзі
Українок", диригувала й чоловічим хором,а при великих імпрезах - мішаним. Разом з
Ірина Костинюк.
хористами І.Костинюк з великим успіхом поставили в Снятині оперу"Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського. А вкупі з Марусею Проць, дочкою снятинського пароха отця Йосипа Проця, створили дитячий ансамбль, який здобув прихильність глядачів завдяки постановці дитячої опери "Коза Дереза". Останнім здобутком мисткині  перед еміграцією був молодий хор "Сокола " на Балках, який з концертами об`їздив немало покутських сіл.
Молодий хор "Сокола" на Балках.
        Активно працювали в хоровому мистецтві українські школярі Реальної школи м,Снятина.
В часи катехитства  в школі Йосипа Проця, було створено учнівський хор на два голоси  інструктором та диригентом якого був  Василь Виноградник з Кулачина. Жодне проукраїнське свято в школі, як наприклад - 100-ліття народження Маркіяна Шашкевича, чи щорічні Акадамії в честь Тараса Шевченка, що проходили переважно в гімнастичній залі школи не обходилися без виступу українського учнівського хору. Режисером заходів були викладачі-українці- о. Йосип Проць, професор Іван Ґдуля, який здійснював музичний акомпанемент на фортепіано. А хор виконував різні патріотичні пісні, як наприклад маршова пісня на слова дитячої поетеси Віри Лебедової(Константини Малицької):
               
                       "Гей, там дітвора наша йде,                                                                                                                                                                                           Гей, на прапорі там скала,
                        Гей на переді стяг несе,                             А під скалою видно льва,
                      А краска стягу жовтий цвіт,                       І клич, що грімко в бій зове,
                      На синім полі мов блакит.                         За Україну хто живе."

         Сільські хори та артисти-аматори мали за честь виступити на сцені повітового міста.Тому в приміщенні Міщанської Читальні частенько відбувалися такі концерти. Як згадує в своїх спогадах тогочасний школяр Микола Анастазієвський:"Пам`ятаю, як учнем  6 чи 7 кляси на концерті,де співала гарненька панночка, доця отця з Залуччя,"Цвітка дрібная"- я моцно бив браво та вся молодь кричала "біс". "Тією панночкою була Галя Дмитраш, вона й справді була дочкою пароха Залуччя, а в ті роки була гімназійною студенткою Василіян у Львові" пригадав точніше цю подію Михайло Плешкан, що також був на цьому концерті.
        Активно розвивалося в місті й театральне мистецтво. Найкраще цьому сприяло майже піврічне перебування в Галичині та Буковині "батька українського театру"- Марка Лукича Кропивницького, який прибув на західноукраїнські землі на запрошення  Теофілії Рожаннківської,директора першого професійного музично-драматичного театру при товаристві "Руська Бесіда" у Львові. В 1875 році цей театр прибув майже на місячні гастролі до Снятина, разом із М.Кропивницьким у складі трупи. Отож жителі міста мали вдосталь часу насолодитися грою великого актора, адже їх увазі було запропоновано п`єси - "Назар Стодоля" Т.Шевченка,"Сватання на Гончарівці","Шельменко-денщик" (в обробці К.Климковича),"Шельменко-волоський писар"(в обробці Барвінського) Г.Квітки-Основ`яненка." Чорноморський побит на Кубані"- Кухаренка,водевіль Ленського"Актор Синичка" спеціально для галицької сцени перекладений самим Кропивницьким. Саме в Снятині було зроблено спробу вперше поставити на західноукраїнській сцені п'єсу Марка Кропивницького"Помирились" Сам актор так майстерно виконував українські пісні, що після його відвідин міста українські народні пісні "Удовиця","Очерет", "Соловейко" стали дуже популярними не тільки в Снятині  а й на Прикапатті в цілому.
Вистава "Віфлеємська ніч" поставлена в Снятині 8 січня 1933 р. аматорами міста.
      Жителі Снятина й цілого повіту, що мали можливість бути на виставах театру, із захопленням сприйняли гру актора, про що щиро свідчили прискіпливі театральні критики в своїх рецензіях. Один кореспондент завважив " Мав нагоду пізнати артиста, який не посоромився б виступати на великих сценах..." Усі рецензенти в один голос відзначили велику працю М.Кропивницького "у підготовці молодих артистів, та нових п`єс, за що належиться йомк прилюдна  подяка". Слід додати, що в львівському театрі при " Руській Бесіді"протягом кількох театральних сезонів виступав уродженець Снятина Керницький Мар`ян. Його  акторську гру втілену в образах Омелька, Бонавентури ("Мартин Боруля" та "Сто тисяч" І. Карпенка -Карого,),Шкандибенка ("Лимарівна" П.Мирного), свата ("Вихованець" М,Янчука) високо оцінив Іван Франко.
Драматичний гурток с.Микулинці Фото 1930 р.
        В 1905 році під час гастрольного турне Снятин відвідав відомий  актор Наддніпрянської України Садовський М. К. про він пізніше згадував у своїх мемуарах.
         Гастролі професійних театрів дали потужний поштовх до створення аматорських театральних колективів у місті та повіті. Першими  до цієї справи долучилися звісно вчителі. Драматичні гуртки запрацювали по всіх навчальних закладах. А при спілці "Взаємної
Аматорський гурток під керівництвом о.Й Проця, який поставив до "Свята Матері" виставу "Золотий черевичок" 1931р.

помочі..." було створено театральну студію. Аналогічні аматорські  театральні колективи діяли практично в кожному великому селі. Ними опікувалися різноманітні громадські організації. Було гарно організовано обмін театрами між сільськими громадами. Такий обмін виставами  театральних колективів в австрійські часи був організований і між Галичиною та Буковиною.
        Під час гастролей в Снятині Українського театру, на його вистави, приходила різноманітна публіка: українці, поляки, та навіть окремі єврейські родини.Виступи театру спочатку проходили в концертній залі Української Міщанської Читальні, а подеколи в приміщенні польського товариства "Сокіл". Як згадує на сторінках журналу "Снятин" тодішній снятинський  школяр Михайло Плешкан:"Для нас бурсаків, були це незабутні дні.Враження від гри Стадникової, Рубчака, Рубчакової, Бенцаля, Жарської та цілого ансамблю залишилося на все життя." Особливе зацікавлення викликали в учнів вистави, які директор школи Гілярій Голубович забороняв відвідувати учням менше шостого класу. Декому все ж вдавалося проникнути  до перегляду, обминувши око пильного професора. Не всі учні мали кошти аби  потрапити на концерт чи виставу.Однак директор театру Стадник частенько пропускав безоплатно на останню дію особливо терплячих поціновувачів Мельпомени, що годинами походжували перед будинком, очікуючи миті, щоб хоч "одним оком побачити улюблених  артистів".
       В 1923 року в місті та  по селах Снятинщини  гастролював український театр під керівництвом Миколи Орла-Степняка в репертуарі якого було чимало історичних п`єс направлених на пробудження національної свідомості українців.
        В 30-х роках до українського аматорського  театру Снятина належали :Володимир Стригун, брати Микола та Іван Баб`юки, Кость Керницький,Іван Куржак, пані Рудницька, паністкою та диригенткою була  Ірина Костинюк.В його репертуарі були в основному твори української класичної драматургії. а також сучасні постановки нових українських авторів, та навіть власні.
Драматичний гурток та хор під керівництвом Олеся Левицького 1926-27 рр. м.Снятин.
         Відомими в Снятині театралами була родина Левицьких- Олесь та Марійка. Вони не тільки провадили роботу в самодіяльному театрі при Читальні, а й на сезон приставали до мандрівних театрів, яких в ті часи в Галичині було чимало. Найчастіше працювали вони в театрі Когутяка.
Хор та драматичний гурток  с . Микулинці та Будилів під орудою О ,Левицького .Фото 1933 року.
Олесь Левицький в сценічному костюмі.
        Польська громада міста також старалася не відставати від української в плані розвитку хорового співу, та навіть домовлялася з українськими диригентами про допомогу у відборі та навчанні хорового колективу. Однак значна кількість шиплячих та свистячих звуків у польській мові не давали польським хорам досягнути милозвучності. Крім того польська гонорова шляхта не вважала це заняття для себе достойним.Хоча нечисельні концерти в Польському Народному домі все ж відбувалися. Однак полякам не було куди гастролювати, адже в навколишніх селах  польських громад не було зовсім.Тому польський хор найбільш активно працював тільки при Реальній школі, де хоровим співом займався катехит, ксьондз Міхал Борови. Він також вів заняття одного з трьох шкільних оркестрів. То був оркестр духових інструментів, який часто запрошували до участі в позашкільних заходах. Оркестром смичкових інструментів заправляв Ґебер. Він же й був диригентом поьського хору на різноманітних імпрезах. Окрім того, особливо просунута молодь, переважно поляки, самостійно утворили іще один -  молодіжний ансамбль тамбуринів, та оформляли ним свої забави.
         Відомо також,що саме в Снятині 1907 року народився відомий польський композитор Роман Палестер. Проживав у місті до 1921 року,й саме тут навчався грі на фортепіано починаючи з  семи років. Деякий час проживав у Львові де навчався в консерватої, а в 1949 році емігрував у Париж. Р. Палестер - автор багатьох симфонічних творів( "Концерт для скрпки з оркестром,"" II-га симфонія"" V- та симфонія" "Метаморфози "" Реквієм"). Крім того він написав музику для 20 кінофільмів, що були досить популярними свого часу.
         В Польському Народному домі протягом тривалого періоду(в 20-30-х роках) працювала аматорська театральна  трупа, до якої входили переважно представники польської інтелігенції чи бізнесової еліти. У вільний від роботи час проводили чимало репетицій для постановки водевілів та комедій. В роботі  самодіяльного театру брали участь: Стефанія та Ольга
Аматорський театр польської громади Снятина в 20-х рр.XXст.
Холевчукові, Геля Якубішин, Сташка Гамбергер, Яніна Матуш, Станіслав Матуш, Г.Льос, та інші. І хоча їхні постановки носили в основному розважальний характер, така студія була прекрасним способом гарно та весело провести час в приємній компанії. Їхні вистави добре вписувалися в різноманітні бали та святкування. Але чи оцінював їх театральне мистецтво достатньо  відомий на той час польський артист  Ставський, який разом з "Вільною трупою"відвідував Снятин, та зупинявся в центральному готелі міста, що належав родині Цукермана (колишній "Універмаг" на розі вул.Т,Шевченка та вул.М.Грушевського) невідомо.
           Чимало драмгуртків діяло при начальних закладах міста. Поділ за національною ознакою там був дещо менший, але достатньо присутній.
Дитячий театр в Снятинській гімназії. 20-ті роки XXст.
Фото з архіву Н.Кордус.
          Завдяки польській громаді снятинцям з 1924 року  стало доступним мистецтво кіно. Власником кіноустановки був Здіслав Завальніцький. Перші фільми демонструвалися в приміщенні  будинку "Сокола" й були німими та звісно чорно-білими. Ціни на сеанс не завжди були доступними пересічному жителю міста, а особливо учнівській молоді. Для музичного супроводу фільмів запрошували  спеціально створене дружиною Завальніцького - Марією, тріо музикантів, про яке йшла мова вище. Подеколи в прокаті були й озвучені фільми, такі,як "Sonny boy". В 1930 році власником кінопрокату став підприємець із Станіславова  Сафіан, а сеанси кіно відбувалися в Польському Народному домі, пізніше власник знову помінявся, адже "Polish Busines Direktory" за 1939 рік подає все того ж З, Завальніцького за власника кінематографа. Як згадувала в 1979 році Марія Завальніцька-Совінська в своєму інтерв`ю з Вроцлава:" Стало демонструватися більше звукових фільмів:"Obrona Czestochowy", " Tredowata" "The Court of Monte-Christo", різні комедії. Влітку демонстрація фільмів здійснювалася на подвір`ї, за будинком," Подвір`я Польського Народного дому виходило до імпровізованого фонтану- градирні, який охолоджував воду дизеля електростанції, та був сам по-собі окрасою вул. Вірменської.
          Поруч із Польським Народним домом розташовувався єврейський театр, нині Народний Дім(колишній РБК-районний будинок культури). Будинок було збудовано за кошти єврейської громади і хоча його називали театром, там відбувалися різноманітні заходи,що стосувалися життя єврейської громади міста. Під час традиційних єврейських релігійних свят, в ньому організовували святкові благодійні обіди  для  дітей -сиріт та незаможних. При будинку діяла  аматорська  театральна трупа до якої входили сімейство Кохів. Під час свята Пурім, учасники трупи розважалися, відвідуючи єврейські родини переодягненими в різні маски, майже так, як це робили українці на Маланку. За переказами, в Снятинському єврейському театрі бував сам Александр Ґранах (Йєша`яху Ґронах). Уже пізніше він стане досить відомим єврейським
Александр Ґранах
актором. Ґранах народився 1890 року в багатодітній (9-та дитина) єврейській родині села Вербовець, біля Городенки. Закінчив театральну школу М.Рейнхардта. Жив та працював у Німеччині,після приходу до влади Гітлера, емігрував до СРСР,а 1938 році до США де став відомим голлівудським актором. В 2013 році в Україні було видано його автобіографічний роман "Ось іде людина" в перекладі відомої івано-франківської поетеси Галини Петросаняк. В романі описано життя та побут тогочасного галицького села, показано взаємовідносини між українцями та євреями.
           Дещо в гіршій ситуації ніж музичне мистецтво та співи, перебувало малярство, адже Снятин тих часів( та й нинішніх) залишався  провінцією,а образотворче мистецтво завжди вимагало великої аудиторії поціновувачів та організації виставок. Але це не перешкодило місту дати світу цілу плеяду митців пензля та штихеля.
           Цілком зрозуміло, що найбільше художників тоді працювало в школах учителями малювання. Праця вчителя тоді поціновувалася непогано, та давала багато часу для особистої творчості. Це в сучасній школі важко зустріти талановитого художника, а випускники академій мистецтв школу обминають, вони ж бо не вчителі, а тільки "спеціалісти", яким в школах будуть платити по найнижчому розряду.. Підходи австрійської школи були дещо іншими. Тому в снятинських школах уроки малювання давали випускники Краківської Академії мистецтв, як наприклад  Микола Федюк. Сам уродженець львівщини, М.Федюк  студіював малярство крім Краківської, ще й в Мюнхенській академії мистецтв. Працював вчителем малювання Снятинської реальної школи. Був хорошим портретистом та пейзажистом. Підзаробляв оздобленням церков вимальовуючи ікони, та іконостаси. Пізніше перебрався до Львова.
           За польських часів працював вчителем малювання в Снятинській гімназії  ім.Ф.Карпінського  випускник Краківської академії мистецтв відомий український художник Осип Сорохтей. В роки Першої світової війни він вступив до УСС та  працював у "Пресовій квартирі" ілюструючи  стрілецькі видання своїми знаменитими карикатурами. Потяг до карикатурного жанру зіграв з ним поганий жарт. Після карикатури на директора  станіславівської  гімназії М.Сабата, де О. Сорохтей працював вчителем малювання, його звільнили. Тому змушений був шукати роботу аж в Снятині, де з перервами працював до першого приходу більшовиків. Сорохтей був відмінним карикатуристом та хорошим акварелістом. Залишив по собі чимало портретів, пейзажів, натюрмортів виконаних в техніці акварелі.Подеколи виставлявся в різноманітних виставках.Був членом професійних об`єднань художників- ГДУМ, АНУМ та інших.
            Довгий час в Снятині жила та працювала відома художниця Ольга Плешкан( дівоче прізвище-Гаморак).  Якийсь період вона проживала в Русові, в домі В.Стефаника адже була рідною сестрою дружини письменника. Студії малярства, по закінченню учительської
Ольга Плешкан
семінарії, О.Плешкан брала у Львові, в школі малярства де викладав Олекса Новаківський. Як і вчитель, працювала в стилі постімпресіонізму, де досягла чималих успіхів. Виставлялася на багатьох виставках РУБ, СПУОМ(Спілка праці українських образотворчих мистецтв).Брала участь у "Виставці студій" школи О.Новаківського (1926 р.Львів) "Ретроспективній виставці українського мистецтва"(1935 р. Львів). ЇЇ пензлю належить чимало картин виконаних аквареллю ("Гуцулка"), однак мисткиня  більше працювала з олійними фарбами, якими створено чимало селянських типів покутського жіноцтва ("Праля""Молода" "Дівчина""Портрет матері художниці" ) та ряд пейзажів здійснених на пленерах покутськими селами ("Вид гір в околицях Космача""Уруть""Русівська хаща", "На березі Прута,"Вид біля озера").Картини художниці нині експонуються в музеях Львова, Івано_Франківська, Снятина- музей М.Черемшини(картина "Букет різнокольорових квітів"),Русова- музей В,Стефаника. В Снятині протягом якогось часу існував приватний музей О.Плешкан, який розташовувався в будинку де вона проживала з 1957 по 1985 рік. Там в одній із кімнат було збережено обстановку яка була за життя художниці,а на стінах висіло чимало її картин. На будинку встановлено меморіальну таблицю-барельєф, а сама вулиця названа на її честь (колишня вул. Профспілкова). Однак з цілого ряду причин, музей уже давно не працює, а картини зі стін розібрали родичі.
           До не надто відомих майстрів пензля м. Снятина належала Марія Карп`юк (по чоловікові Сорохтей , а по смерті митця в 1941 році заміжня за Семотюком). Мистецькі студії опановувала у Львові. Творчим наставником мисткині був О.Новаківський. Деякий час уроки малярства брала аж в Парижі. Працювала в стилі постімпресіонізму. По виставках не виставлялася тому й не надто відома. Працювала  в основному олією як портретист, хоча й відомі її натюрморти та пейзажі.
            Із Снятином  пов`язано ще чимало мистецьких імен, які хоча й не творили в місті, але тут народилися, навчалися чи працювали.
           До таких належать колишні учні Снятинської цісарсько-королівської реальної школи Микола Анастазієвський, Василь Оробець (псевдонім- Залуцький) Василь Касіян а також Іван Кейван, Петро Григорійчук, Роман Турин, Ярослав Лукавецький.
Микола Анастазієвський
            Микола Анастазієвський родом з Тернопільщини, а хист до малювання вперше проявив навчаючись в Снятинській реальній школі де була намальована його перша акварельна робота "Молитва". Потім з  1913 року студіював малярство в Краківській Академії мистецтв.Виставлявся в "Виставі Сучасного Малярства Галицької Волости" в 1919 році  та у "Ретроспективній виставі українського мистецтва" 1935року  у Львові з полотнами "Дівчина","Школярик","Спомин".
           Василь Оробець (Залуцький) родом з села Залуччя. В роки Першої світової війни навчався  в Реальній школі, з якої й був мобілізований. Брав участь в боях за г. Маківку, а пізніше працював у "Пресовій Квартирі". Творив у жанрі ілюстрації в різних виданнях.
          Найбільш відомим художником Снятина  став виходець із звичайної селянської сім`ї, що мала давні вірменські корені, уродженець с. Микулинці - Василь Касіян. Він також навчався в Снятинській цісарсько-
Академік Василь Касіян
королівській реальній школи, разом із В, Оробцем.Ще в школі майбутній метр граверства проявив неабиякий талант художника, за що й отримував  стипендію від відомого мистецького фонду. В 1915 був мобілізований на фронт, спочатку на східний, а пізніше- італійський, під Монте Кассіно, де й потрапив у полон. Інтернований до Праги. Там  вступив до Празької Академії мистецтв. Потім, як талановитий студент вчився граверському мистецтву в самого ректора Академії- Максиміліана Швабінського, а по закінченні студій перебрався до Радянської України. Своєю творчістю здобув державне та загальнонародне визнання. Його станкова гравюра та ілюстрації до багатьох творів
 українських класиків письменства та їх портрети й по сьогоденню є неперевершеними. При вході до Снятинської середньої школи ім. В Стефаника зі сторони вул. А. Лотоцького встановлено меморіальну таблицю присвячену В.Касіяну, а по вул.В.Коснятина функціонує музей  митця та встановлено пам`ятник. В 1978 році було засновано державну премію імені В.Касіяна. Крім того одна із вулиць міста, що веде до р.Прут,  носить його ім`я.
Портрет матері.
Робота В. Касіяна .Кольорові
олівці.1940р.
           Народився 1900 року в Снятині  інший відомий митець малярства -Роман Турин. Він також закінчував Краківську Академію мистецтв. та мав студії в Парижі. Творив у стилі імпресіонізму. Часто виставлявся по виставках Львова, Кракова, Парижа, Москви та Харкова. В його творчому доробку чимало портретів: А. Труш-Драгоманової; В,Стефаника; Ф.Колесси; В Щурата. Довший час працював у Національному музеї Львова, очолював Львівську обласну спілку художників, та 25 років керував роботою художньої школи.
Поштова марка до Першого з`їзду
шанувальників журналу "Снятин"
Автор І.Кейван.
           Якийсь час в Снятині працював Іван Кейван , уродженець Карлова (Прутівки), учень Мистецької школи Олекси Новаківського, а пізніше Краківської та Варшавської Академій мистецтв. Спеціалізувався в граверстві та артистичній графіці.Був членом УОМ у Львові. В перші роки радянської влади працював художником-оформлювачем та художником-
Іван Кейван. Автопортрет.
декоратором в м. Снятині. Малював плакати та декорації для театральних постановок. Пізніше емігрував до Німеччини,а далі в Канаду.Серед відомих граверських робіт:"Родина", "Тодось Осмачка", "Гетьман Іван Мазепа", а також ряд портретів маслом.Є ряд пейзажних робіт виконаних в техніці акварелі.
       
 Викладав малювання в Снятинській середній школі перед другою світовою війною уродженець с.Видинів  Петро Григорійчук. Випускник Коломийської промислової школи по фаху"Скульптура", а пізніше навчався в Краківській мистецько-промисловій школі, та Варшавській Академії мистецтв. Виставлявся рідко.Однак будучи членомУОМ  брав участь у виставці 1942 року у Львові з портретом "Пані Стефа" виконаним олією.Писав натюрморти. Довший час проживав у Львові де працював графіком. у Політехнічному інституті.
            До відомих снятинських митців належить також уродженець міста Ярослав
Я.Лукавецький.
Лукавецький. Учень Мистецької школи О.Новаківського у Львові, потім Мистецької школи Терлецького в Кракові. Випускник малярства Краківської академії. Довший час проживав та творив у Коломиї. Відомий портретист, роботи якого прикрашають чимало музеїв. Серед відомих: портрет А.Чайковського, портрет В Блавацького, портрет отця  Йосипа Проця -
Значок роботи Я.Лукавецького
до ювілею міста.
відомого снятинського  греко-католицького священника та громадського діяча.Деякі з цих робіт зберігаються в музеї етнографії та побуту м, Коломиї. В Національному музеї Львова експонуються "Портрет Богдана Хмельницьткого" та "Портрет Володимира Кубійовича". "Портрет Наталії Семанюк" виставлено до огляду в музеї М. Черемшини в  Снятині. У власності родичів митця перебуває картина"Портрет дружини у вікні" та рукопис "Знівечені сподівання". Якись Я. Лукавецький час проживав у родичів в Снятині, про що свідчить меморіальна таблиця на будинку. що навпроти памятника В.Андрусяку. Його іменем названо одну із вулиць міста (колишня Колгоспна). Престижна премія обласного рівня в галузі образотворчого мистецтва також носить ім`я нашого славного земляка- Я. Лукавецького.
             Без сумніву великим є внесок земляків- снятинців у розвиток літератури. Левова частка того успіху припадає на творчість М.Черемшини та В.Стефаника - всесвітньо відомих та  визнаних майстрів слова. Обласна премія в галузі літератури носить ім`я В.Стефаника, відомого новеліста, творчість якого порівнянна хіба-що з доробком французького метра новели -  Проспера Меріме. На районному рівні встановлено літературно-мистецьку премію ім.М.Черемшини.
Могила К.Мрочка на Снятин-
ському кладовищі
            Однак у плеяді снятинських літераторів чимало інших імен. які чимало зробили для розвитку літератури, історії, публіцистики Снятинщини .Етнографією  Снятинщини займався шкільний інспектор повіту, поляк за національністю, Ксаверій Мрочко. Він автор праць "З життя прошарків-етнографічний нарис","Снятинщина.Причинки до крайової етнографії".
Наталія Кобринська.
Чималий творчий доробок в Наталії Кобринської, дружини Теофіла Кобринського. Вона авторка таких творів, як "Перший вінок", альманах"Наша доля", "Задля кусника хліба","Дух часу" " Казки" та інших .На честь подружжя Кобринських названа вулиця, що примикає до Вознесенської церкви, де правив отець Т.Кобринський , а на будинку райСЕС,встановлено меморіальну дошку( колись там стояв будинок де проживало подружжя)
             На чільному місці М.Бажанський -культурно-громадський діяч,краєзнавець та літератор. Він - Почесний громадянин міста, пам`ятник якому встановлено в сквері біля Магістрату,та на його честь названо одну із міських вулиць. Крім великої кількості загальновідомих історичних праць, М. Бажанський ще й автор книг "Емігрант", "Гордіїв вузол розтято", "У вирі життя","Мозаїка кадрів в`язничних", "Як загинула Ольга Басарабова " та інших.
Могила В. Хроновича на міському кладовищі.
             Деякий час в Снятині працював на педагогічній ниві Антін Лотоцький, відомий галицький літератор. Саме в ці роки з під його пера вийшло чимало віршів та оповідань в яких фігурують учні Снятинської гімназії, й хоча перебування автора на снятинській землі було недовготривалим, на його честь, вулицю міста, що примикає до старого корпусу Снятиньської школи №1 названа в його честь(колишня вул.Гагаріна).На цій же вулиці розташовано Снятинську гімназію ім. А.Лотоцького.
          Іншою відомою в літературних колах Снятинщини особистістю був Володимир Хронович. Теж відомий педагог, що працював по багатьох селах повіту, а також друкувався як поет та прозаїк в популярних на той час періодичних виданнях Івана Тиктора -
"Дзвіночок","Світ дитини". Його перу належатьзбірки оповідань та повістей:"Мамусине серце",Павло Богуш","Іванків день". Одна із вулиць міста (колишня Піонерська) нині носить його ім`я.
     
Наталія Карп`юк-Семенюк
    Залишила свій слід на літературній ниві Наталія Карп`юк-Семанюк, дружина адвоката  Івана Семанюка, більш відомого під творчим псевдонімом М.Черемшина. Вона  авторка праць "Спогади про В.Стефаника","Співець Гуцульщини","Спогади про Марка Черемшину" та інших. Довший час вона була директором музею ім.Марка Черемшини в Снятині.


                                                       3.   Розваги та забави по-снятинськи.
         
            Невеликому та провінційному Снятину,  повітового масштабу, в плані розваг та забав було далеко до рівня  великих міст. Однак і тут в ті далекі часи можна було цікаво та весело провести час.
            Крім закладів культури - Народних домів, у місті було декілька закладів громадського харчування різного .рівня.
             Без сумніву центральною ресторацією з відмінним обслуговуванням,музикою, та навіть готелем, був ресторан родини Цукерманів. Розташований в самому центрі міста, навпроти Магістрату,при головному шляху(в роки радянської влади там був універмаг),він приймав у себе як заможних снятинців, так і приїжджих гостей. Зрозуміло, що для євреїв- ортодоксів у ресторані діяла кошерна кухня, продути на яку проходили через молитви рабина.
             Снятинська інтелігенція любила поспілкуватися за келихом доброго вина, яке завжди подавали у кав`ярні відомого в місті ресторатора вірменського походження Голубаша. Сам В.Стефаник напевно частенько відвідував цей заклад, про що лишив згадку в новелі "Такий панок"
            На місці теперішніх афішних вікон,що навпроти музею М.Черемшини розташовувалося  відоме кафе "У Марії" яке належало родині Матушів. Воно хоча й поступалося  архітектурою та дизайном  ресторану Хайма Цукермана, однак відносилося до елітних закладів та його відвідування не кожному було по кишені. Практично це був єдиний у місті заклад такого типу, що належав полякам, а не євреям, окрім звісно Голубашевої кав`ярні.
        В більш ранні часи, для менш заможних та неперебірливих, завжди була відкрита корчма єврея Шміля, що розташовувалася неподалік від Повітового суду. В ній завжди було людно, а особливо по базарних та ярмаркових днях, адже зовсім неподалік, біля "Боїска"(міського стадіону) розташовувався базар по торгівлі тваринами(так зване-Торговисько. Тепер там спорткомплекс та спортмайданчики).А що торгівля худобою тоді була поширеним заняттям, то не один неборака спустив у тій корчмі чималі статки, "обмиваючи " вдалий базарний день.
                                                       "Стоїть корчма над болотом,
                                                          та й пошита околотом.
                                                         Гей ти, корчмо, воріг родини.
                                                           моя праця в тобі гине..
        Таку співанку недарма придумано та не один раз проспівано тими часами після гіркого прозріння.
       Крім перелічених  діло в місті було ще декілька подібних закладів, однак не таких відвідуваних по причині їх розташування по бічних вулицях та менших розмірів.Вони належали переважно євреям( Фішеру Мордку,Ґусен Ракелі,Ліберу.).
        Однак відвідування ресторацій  більше притаманним було для  так званого " естеблішменту" міста. Менш заможне населення  чимало часу проводило в Народних домах, які були собі такими" клубами за інтересами". Там організовували вечірки , забави, грали в різноманітні популярні на той час ігри чи в карти. Охочі могли читати свіжу пресу чи іншу літературу, якої вдосталь було в бібліотеці Народного дому та обговорювати останні новини чи просто теревенити.. Невимушене спілкування в найрізноманітніших форматах ось головна характерна риса тогочасної роботи цих клубних установ.
       Молодь теж до ресторанних закладів не підходила, тому, що не дозволяли статки та виховання. Але для їхніх розваг був міський стадіон на якому час від часу відбувалися різного роду спортивні заходи. Тоді саме набирав популярності такий вид спорту як "копаний м`яч" - теперішній футбол. Шкільна, незаможна молодь влаштовувала собі ігри на толоці(теперішні шкільні ділянки біля потока) чи відпочивала в лугах біля Прута.
Прокатна станція човнів на р.Прут. Вид з Кручі. Фото Бобера.
 

    Трохи вище від теперішньої водозливної греблі Снятинської ГЕС, на Пруті було
Катання на байдарках по р.Прут. На  задньому плані міські
кручі Снятина.
розташовано пункт прокату човнів. Отож при наявності кількох ґрошів можна було винайняти каяк чи байдарку та поплавати річкою  милуючись розкішною рослинністю по берегах.Звісно, що така розвага та" пляжа" були доступними тільки в літній період.. Взимку зате часто
На гринджолах.

влаштовували кінні перегони на санях, чи просто санкування  на схилах снятинських ярів. Лижі, або як їх називали "нарти", в той час ще не набули достатнього поширення.
Кінні перегони в Снятині.30-ті рр.XXст Фото з архіву М.Моліцької.
         Полька молодь мала можливість розважатися в "Соколі" - будинку польського однойменного товариства. Це  товариство мало дуже гарні тенісні корти, однак вони були доступні тільки для поляків. Як згадувала жителька міста тих часів Емілія Піховська
Будинок польського товариства "Сокіл"
"Сокол.То була  польська організація.Не пускали нас туди...Вони мали тенісний корт,чудовий тенісний корт. Завжди на нього дивилася і була зла. Ха-ха-ха, дуже зла. Не впускалии нас туди , не дали заграти. Шляхта..."
Карнавал в новорічну ніч.  Будинок "Сокола" 1939 рік
"Wsrod szampanskich korkow huku
Smiac sie bedziezs do rozpuku
Bufet smaczny! Panny sliczne!
Oswitlenie elektryczne!
Spedzicz tam przyjemne chwile
Nowy Rok powitasz mile
I przetanczysz az do rana
                                                        Charlestona i kankana"-     фото та вірш з архіву О.Лінкевіч.
P.S. автора.: Вони усі іще щасливі, бо не відають, що принесе їм  той 1939 ....
          Часом у залі "Сокола" подеколи  в Польському Народному домі польська громада влаштовувала новорічні бали на які збиралися урядовці,  представники торгової буржуазії, викладачі шкіл. Для української громади в силу релігійних обмежень(Пилипівський піст) та в зв`язку із підготовкою до Різдва  такі заходи не  були традиційними.
Новорічний бал в "Соколі" 1927 рік XXст. Фото з архіву О.Лінкевіч.
           Однак на храмові свята українці часто влаштовували забави, або як їх часто називали "данець." В більшості такі забави відбувалися під відкритим небом, на пляцівці. Однак подеколи, особливо взимку, забави проводили й по домівках, вибираючи простору хату та не надто широке  коло друзів.Наявність музики,була обов`язковою в кожному разі. На забавах
Снятинські забави  .фото архіву А-Ф.Магди.
танцювали різноманітні танці на взірець польки, краков`яка, в меншій мірі вальсу. особливою популярнісю користувалася "Гуцулка", яку виконували як колом осіб (найкраще- двома парами), або ж парами. Танцювали також "Голубку"(різновид краков`яка), або жартівливий її вид -"Шібра". Це  коли ведучий партнер(чоловік) при невиконанні вказівок керівника танцю міг добряче отримати ляпаса паском(ременем).Подеколи, парубки могли станцювати й  "Аркан", але все ж такий танець , та його виконання було більш притаманне горянам, яких в місті з огляду на поширеність прізвища "Гуцуляк " було теж нем
           В австрійські часи популярним явищем було проведення балів за взірцем Віденського. .Однак такі заходи найчастіше відбувалися в навчальних закладах. Якщо врахувати, що тоді навчання  було роздільним  та  існували окремо школи для жіночої та чоловічої статі, то"Віденський бал" снятинського взірця, ставав подією неабиякого значення. В день проведення балу навіть уроки по школах не проводили, а місцеві кравці, особливо дамські, були завалені замовленнями на пошиття вечірніх суконь, адже бал для когось не просто  танці, а можливість приглянути собі пару. Євреї-ортодокси не брали участі в таких балах, адже релігійні заборони не дозволяли танцювати парами та торкатися жінок інакше ніж за руки. Тому мазурка,полька чи вальс були не для них, а це перелік основних танців балу. Хоча ймовірно для дітей та підлітків робили виключення. Дорослі ж хасиди могли танцювати парами, в колі, тримаючись одне одного за руки.Їх танці були схожими на популярний, серед молоді наших місць, в 70-х роках танець "Сім-сорок". Його ще також називали "Танець одеських грузчиків"(вантажників).Без сумніву, що коріння цього танцю - єврейське.
         В теплу пору року до міста часто прибували мандрівні цирки та різноманітні атракціони( як до речі й нині). Переважно вони розташовувалися в районі міського парку, коло або на самому Торговиську. Невеликі атракціони гастролювали в самому центрі міста, на площі Ринок.Вони були доступними для всіх прошарків міського люду й користувалися чималою популярністю.
Австрійський цісар Карл I проїздом через Снятин 27.07 1917.
Прибуття польського війська генерала Галлєра до Снятина. Фото з вікна
 ресторану Цукермана, що навпроти Магістрату( тепер- біля світлофора)
23 серпня 1919р.?
         Дуже рідко місто відвідували високопосадовці, чи то австрійський цісар,або в польські часи керівники держави.Це було дуже клопітно для місцевої влади. Адже необхідно було ставити "Святочну арку" збирати оркестр, та громадськість. Хоча зівак, охочих поглянути на проїзд австрійського цісаря, завжди знаходилося чимало. Якщо урядовці прибували з візитом, а не проїздом, готувався бенкет, та гуляння.
Президент Польщі Ігнацій Мосціцькі( екс -ректор  Львівської Політехніки) та  військовий екс- міністр Польщі Жозеф Бек на снятинському вокзалі.
Останній бурмистр Снятина  Юліан Косінський  вітається з Президентом.1939 рік.
      Так з великою "помпою" поляки відзначили вступ до міста вояків польської армії  генерала Галлєра. Українці їх  називали "галєрчиками". Вони прийняли місто з рук румунських окупантів( серед українства, зневажливо-" постолєнників", тому , що румунське військо було одягнуте в дешеві черевики з високими онучами-обмотками) якими командував генерал Задік. Українці міста із сумом спостерігали за тими святкуваннями, все ще тримаючись надії на вирішення українського питання Радою Амбасадорів(Радою послів Антанти), але надаремне. Вже в липні 1920 року польською військовою владою було введено в місті(та й не тільки) режим надзвичайного стану, який передбачав посилення гонінь,передусім на українських патріотів.
          Великий святковий бенкет у Снятині було анонсовано Станіславівським воєводою Яґодзінські на 15 березня 1923 року на честь приєднання Східної Галичини до Польщі.Запрошення було заздалегідь вручено багатьом впливовим особам Снятинщини. Однак українська громадськість проігнорувала. цей захід, таким чином висловлюючи свою незгоду з рішенням Ради Амбасадорів.
   
Польська військова адміністрація та урядовці міста після урочистого засідання з приводу передачі влади окупаційними румунськими військами 23 серпня 1919 р.? Фото під вікнами колишнього єврейського театру (РБК)
Парад 49-го пішого полку Війська Польського 30-ті рокиXXст.Фото з другого поверху будинку Староства
(тепер спальний корпус школи-інтернат) Фотоархів Ziubek48
    Деколи в Снятині проходили торжества  з приводу ювілеїв 49-го пішого полку  Війська Польського. Для військового параду використовували  відрізок вулиці  Ю. Пілсудськог(Вірменської в районі будинку Староства, від початкової жіночої школи (тепер сільськогосподарський

технікум) в напрямку до римо-католицького костьолу.. Подальші дійства відбувалися на міському стадіоні.         Польша тих часів була мілітарною державою й приділяла військовій справі велику увагу. Громадська організація "Пшиспособ`єнє войскове" (організація типу радянського ДТСААФу- Добровільного товариство сприяння армії, авіації та флоту) в ті часи була у великій  пошані та користувалася усіма видами підтримки від влади. Сам снятинський староста Еміль Гольчевскі був головою цієї парамілітарної організації. До неї входив також польський "Стржелєц"- інша напіввійськова громадська організація. Вказані товариства, де інструкторами були професійні  військові 49-го пішого полку, мали свої зали для занять, полігони та стрільбища і часто влаштовували  військовий вишкіл для польської молоді, чи масові спортивні заходи з військово-прикладних видів спорту, які відбувалися на Боїску( міському стадіоні).
Урочистості присвячені ювілею 49-го пішого полку Війська Польського на міському стадіоні Снятина.В передньому ряду верхньго фото : староста повіту Еміль Гольчевскі ,бурмистр Снятина  Юліан Косінський, урядовці  та гості. Фотоархів Ziubek 48.

            Однак жодні військові потуги не змогли врятувати Польщу в 1939 році коли вона опинилася між нацистським молотом та більшовицьким ковадлом. Й потягнулися через Снятин вересневими днями валки біженців,урядовців,потік машин до румунського кордону. Навіть американське посольство в Польщі, тим часом було змушене  розташуватися в Снятині. А 13 вересня 1939 року  протягом майже цілої доби в Кулачині, коло постерунку(будинку прикордонної застави), в звичайних старих автобусах, під охороною сотні конвоїрів , якими командував полковник Адам Кос, знаходилося майже 80 тон золота Національого банку Польщі. Золотий запас Польщі, транзитом через Снятин, було доправлено в румунський порт Констанца, а потім морем до Франції - головного союзника Польщі.
         Через Снятин,  в цей же час, попрямував  до Румуніїі  й командуючий польськими військами Едвард Ридз-Сміґли,  який із залишками  своєї армії, після ночівлі в маєтку родини Ярузельських у с. Залуччя над Черемошем, перейшов містом у напрямку румунського кордону.
          Подальше міщанське життя Снятина було скупим на мистецтво та розваги ,адже коли говорять гармати - музи мовчать.