Розвиток середньої освіти в Снятині в другій половині XIX - першій половині XX ст.

   

Новозбудований будинок цісарсько-королівської реальної школи. Вид з вул. Середньої (тепер А.Лотоцького)

      Так історично склалося,що Снятинська загальноосвітня школа ім. В Стефаника - найстаріший навчальний заклад  Снятинщини в форматі середніх шкіл,адже своїм корінням вона сягає  середини XIX ст., часів австрійської займанщини нашого краю – Покуття.

     Початком середньої освіти в м.Снятині можна вважати дату 27 квітня 1858 року коли цісарсько –королівське Міністерство освіти Австрії своїм наказом дозволило відкрити нижчу  три-класову  реальну школу, яка мала фінансуватися з місцевого(міського) бюджету.

      Загалом тодішня австрійська система освіти передбачала два типи середніх навчальних закладів- класичну гімназію, в якій вивчали латину, грецьку мову,багато гуманітарних дисциплін і в меншій мірі точні науки чи природничі. Другий тип – реальна школа(«наближена до життя»), яка давала знання сучасних мов, точні науки,природничі науки та мистецтва.

   В середині XIX ст.. в Снятині вже функціонувала три-класна початкова школа(з 1841 року) для хлопчиків, яка пізніше стала шести-класною(нині там навчальний корпус ліцею). Пізніше була відкрита й початкова, спочатку чотирьох-класна ,а пізніше п`яти-класна школа для дівчат( головний корпус Снятинського сільськогосподарського технікуму з надписом" 1895рік"), якою жіноча освіта й закінчувалася.
    В місті налічувалося 1114 дітей шкільного віку,з яких школу відвідували тільки 150 осіб. Про це місцевій владі постійно нагадував Ксаверій Мрочко - тогочасний шкільний інспектор.

    І ось в 1859 році в місті було відкрито перший клас реальної школи до якого попервах записалося 37 учнів, переважно випускники школи початкової  із Снятина так і з  шкіл виділових інших міст краю та сусідньої Буковини. Така кількість учнів давала надію на стабільне функціонування школи. Однак відкриття вищої реальної школи в Чернівцях та гімназії в Коломиї призвели до значного скорочення кількості учнів у школі.До того ж школа не мала власного будинку і навчання здійснювалося  в пристосованих приміщення. нещадно розкритикованих  тогочасною пресою. Так газета "ДІЛО"  від 9 серпня писала:" на однім боці будинку -кляса,а на другому- шинок,на піддашшю- міська пожежна охорона.Через увесь будинок напис:"Шинок - вино ,горілка. Пивна і трактир".  Тільки з  добудовою лівого крила Магістрату,під клас відвели приміщення  другого поверху й освітні справи дещо покращилися однак ненадовго.

Вул..Головна в м.Снятині. На задньому плані будинок Магістрату в якому спочатку перебувала
реальна школа. Ратушу іще не збудовано. 1903р.

    Було й чимало проблем іншого порядку. Будівництво залізниці до Чернівців, яке здійснювала Галицько-Буковинська акціонерна компанія, пройшло далеко поза межами міста. Радні(депутати) міської Ради були дуже незадоволені тим, що через недостатню, на їх погляд, роботу вищих органів влади, місто втратило такий шанс для розвитку. Посилаючись на кількарічний неврожай сільськогосподарських культур, та в свою чергу на зменшення надходжень до бюджету міста, беручи до уваги урядове рішення про підвищення пенсій вчителям шкіл, в липні 1872 року міська Рада прийняла рішення  нижчу три-класову реальну школу закрити.

    Натомість 25 серпня 1872 року Міністерство освіти, розглянувши клопотання Снятинського магістрату, дозволило відкрити в місті шести-класову  школу виділову, яка мала стати старшими класами початкової школи, та фінансуватися за рахунок ґміни. Цей наказ остаточно поховав надії громади на повторне відкриття школи реальної, яка по 14-ти роках роботи продовжувала залишатися закритою.

   Такий рівень освіти в повітовому місті не міг задовольняти громаду і Рада міста офіційно звернулася до Крайового сейму з клопотанням про відновленню роботи в Снятині середньої школи, адже тільки наявність середньої освіти відкривала шлях до вищої школи для снятинської учнівській молоді.  Міська Рада обіцяла посильну допомогу в наданні земельної ділянки для будівництва школи, та зобов`язувалася брати участь в спів-фінансуванні  будівництва та подальшому утриманні навчального закладу.

   Аналогічне клопотання,але вже до Міністерства освіти, направила Крайова шкільна рада і аж нарешті 20 січня 1902р. було отримано постанову міністерства про надання дозволу на відкриття в Снятині цісарсько-королівської Реальної школи – навчального закладу середнього типу, та дозволу на будівництво шкільного будинку з житлом для директора та терціяна(заступника директора  з господарських питань). Кошторисна вартість будівництва складала: для головного корпусу -250 000 корон; для спортзалу – 24 000 корон . Згідно розподілу бюджетних асигнувань,місто зобов`язувалося надати земельну ділянку площею не менше 3215 кв.м., та  щорічно виділяти 1740 корон на утримання будинку школи і 1000 корон на придбання навчального обладнання. Допоки мало йти будівництво шкільного будинку, міська рада повинна була надати приміщення для  Реальної школи в будинку Магістрату. «Реальною», школу назвали тому, що в ній на відміну від гімназій, де викладали  грецьку,латинську мови,більше навчального часу відводили на вивчення сучасних мов, а також предметів,які мали дати знання для практичного застосування в житті людини. Якщо закінчення гімназії відкривало шлях до здобуття класичної вищої освіти в університетах, то випускники реальних шкіл,як правило, отримували вищу освіту в технічних інститутах.
   Навчання в Снятинській цісарсько-королівській реальній школі розпочалося у вересні 1903р. і в приміщеннях будинку Магістрату (на другому поверсі) школа працювала до 1907 р. Директором школи було призначено Едмунда Гржебскі, професора реальної школи м. Львова, але з причин його хвороби від лютого 1907р. й до серпня 1908р. фактичне керівництво школою здійснював Міхал Борови, катехизист(вчитель релігії католицизму) закладу. Однак уже в жовтні 1908р. керівництво закладом прийняв Гілярій Голубович,професор  школи реальної м.Кракова і як вважають історики -  українець за національністю, виходець зі Стрия. Саме він і здійснив повне переведення навчального закладу до нового будинку по вулиці Середній( нині – старий корпус школи по вул..А.Лотоцького), будівництво якого було завершено,а саму будівлю введено в повну експлуатацію( до того учні навчалися в частині будинку,вже придатній до занять) у вересні 1908 р. За свідченням директора школи Голубовича,найбільше зусиль для її відкриття доклали бурмістр(голова міста) Титус Нємческі( з родини снятинських фармацевтів) та маршалок Ради повітової(голова районної ради) Стефан Мойса-Росохацкі(дідич із с.Рудники). Архітектором будинку є Казимир Богушвальський зі Львова,а підряд на його спорудження отримав Вінсент Коритинський, будівельник із Чернівців. Будівельний нагляд здійснював Антоній Берко, будівельний інспектор  від Магістрату. Столярні роботи виконало дві фірми – одна, місцева, п.Мішліка(дочка якого була вчителькою на Балках та дружиною Юліуша Косінського- директора школи на Балках, пізніше директора Снятинської гімназіх та останнього бурмистра Снятина) ,а друга – з Коломиї - п.Ґладунського. Ґрунт під будову обійшовся міській владі в 22 000 корон, а все будівництво за державний кошт – 280 000 корон.

Снятинська реальна школа. Вид з вул. Середньої (А,Лотоцького)

   В новому будинку школи розміщувалися: 11 навчальних кабінетів, окремий кабінет для вивчення релігії іудаїзму, 4 кабінети для малювання та креслення, два кабінети під моделі для креслення та малювання, 1 кабінет природознавства, окремо кабінет та навчальна зала для фізики й такі ж приміщення для природознавства, хімічна лабораторія, дві бібліотеки( для учнів та вчителів), конференц-зал(теперішня вчительська), директорська канцелярія та спортзал(він не зберігся до сьогодення,однак був менший за теперішній). На  фронтоні будинку був напис німецькою,польською та українською мовами «Снятин. Реальна школа». Над вікнами конференц-залу, обабіч колон) було вмонтовано в стіну два картуші –медальйони із зображеннями  Коперніка та Матейки. Окремо на подвір`ї  школи стояло приміщення для палива (дров чи вугілля). В школі було житло для терціяна (завгоспа) з окремим входом (із східного боку будівлі). Воно складалося з кімнати та кухні. Далі сходи вели до помешкань директора (3 кімнати та кухня),що розташовувалися на другому поверсі( нині це біологічний кабінет та суміжні приміщення). Опалення школи – пічне,дровами чи вугіллям. В класах стояли кахельні печі. Дрова чи вугілля для опалення подавали на поверхи ручними вантажними ліфтами, що проходили через спеціальні технічні приміщення. З появою в місті водопроводу, його підвели й до школи.

    Безперечно, нова будівля реальної школи, побудована в стилі неокласицизму, стала окрасою міста і вже більше століття безперебійно слугує освітнім центром громади. Невелику замітку про будівництво та відкриття школи було поміщено в округовій газеті «Stanislavecka ziemi” («Земля Станиславецька») №58.

   В статусі цісарсько-королівської реальної школи  навчальний заклад працював з 1903р. по 1918р.,рік розпаду Австро-Угорської імперії. Протягом цього періоду в школі тривалий час працювали:

Гілярій Голубович .Фото 1914 року.

   Гілярій Голубович – директор школи, вчитель геометрії

   Берті Амайзен – завідувач бібліотекою, вчитель німецької мови.

   Жизя Басс – завідувач   бібліотекою, вчитель німецької мови  в молодших  класах.

   Теодозій Борчовський – вчитель малювання.

   Міхал Борови – ксьондз, вчитель релігії римо-католицької, вчитель співів та музики, керівник польського хору учнів школи,керівник шкільного оркестру. Був виконуючим обов`язки  директора школи після Г. Голубовича.

   Іван Ґдуля – вчитель фізики та математики в старших класах, вчитель української мови.

   Євгеній Ґрженджельський – вчитель історії та географії.

   Владислав Ґірш – вчитель німецької мови в молодших класах та французької мови в старших класах.

   Владислав Янковський – вчитель польської мови та каліграфії.

   Іван Піскозуб – вчитель хімії,географії в молодших класах, природознавства,виконуючий обов`язки директора школи після  М.Борови.

   Станіслав Роґус – вчитель геометрії та математики (був інвалідом бо не мав правої руки)

   Володимир Сілецький – вчитель фізики.

   Ервін Шлінґлєр – вчитель польської мови,завідувач вчительською бібліотекою.

   Михайло Сімович – священник,вчитель релігії греко-католицизму,керівник українського хору учнів школи.

   Мойзес Сандек – рабин, вчитель релігії іудаїзму.

   Чимало вчителів працювало в школі протягом кількох років, а потім перебиралися у школи великих міст, чи у вищі навчальні заклади. Так наприклад тільки в 1909р. вибули із вчительського колективу:

   Доктор Іоахім Френкель, до школи реальної в Станіславові.

   Доктор Антон Риневич, до  школи реальної у Львові.

   Олександр Солецький, до школи реальної в Тернополі.

   Ян Августак, до 4-ої Львівської гімназії.

    Дубель Ґабріель, до ц.к. гімназії м.Мєлк.

Володимир Сілецький.

 Трохи пізніше, вчитель географії  В. Подляга , перебрався на викладання  до Львівського університету. Часто змінювалися вчителі релігії греко-католицької тому, що це було пов`язано з їх саном та переміщенням по єпархії. Після М.Сімовича,прийшов отець Іван Продан, москвофіл з Буковини,який через неприязне ставлення українців, емігрував до США разом зі своєю дружиною з роду Мардаревичів, що з Августдорфу, а після нього довгий час греко-католицьку релігію викладав  отець Йосиф Проць. Якийсь час в реальній школі працювали Фелікс Вітещак – вчитель математики; Гебер – вчитель музики в окремих класах; Каняк – вчитель малювання; Філіп Лабенський – православний священник-розстрига, москвофіл,викладав географію, а в роки Першої світової війни – радник російського генерал-губернатора О.Бобринського; Йожеф Нусбаум – вчитель геометрії та стереометрії в старших класах; Яніна Розенгек – вчитель польської мови та літератури;Бернард Мантель – вчитель німецької мови; Тулея Людвік – вчитель природознавства; Микола Федюк – вчитель креслення;  Альфред Шталь – вчитель хімії та природознавства; Нахем(Натан) Шерман – вчитель німецької мови в деяких класах; Фоґель- заступник директора школи. Вже по одних прізвищах можна переконатися в тому, що  більшість вчителів це етнічні поляки чи спольщені євреї, або німці. Польські професори часто поміж себе називали Снятинську реальну школу «русско-жидосською» адже українці та євреї складали більшість серед учнів школи, однак  вчителів- українців серед педагогічного колективу були одиниці. Крім того сучасників може дивувати майже повна відсутність вчительок серед педагогів школи. Однак нічого дивного. Жіноча освіта в ті часи обмежувалася тільки початковою, а тому шлях жінки до вищої професійної освіти був майже нездоланним.

   Крім дирекції та вчителів, в школі жив та працював терціян – заступник директора по господарській роботі та подеколи ще й бухгалтер. Довгий час терціяном був Роман Баран, підстаршина австрійської армії, виходець із сусідньої Тернопільщини. А з допоміжного персоналу працювали в 1909р. – Григоращук Пантелеймон, та Михайло Жабовский.

   Предмети для викладання ділилися на обов`язкові для всіх, факультативні за вибором та необов`язкові. Найбільше обов`язкових навчальних годин - 31, по 4-6 в кожному класі, було відведено на вивчення німецької мови. Це й не дивно,адже Австрія – німецькомовна  країна. Тому вивчати мову окупанта заставляли усіх. 26 навчальних годин на тиждень (3-4 год. в кожному класі) передбачалося на вивчення математики, адже це все-таки реальна школа. Чимало годин (24) відводилося  на  вивчення польської мови, адже саме поляки були опорою австрійського режиму. В обсязі 3-4 годин на тиждень вивчали малювання (всього 22 год.), а в старших класах -  фізику (13 год.). По 2-3 години тижневого навантаження в класах відводилося на вивчення французької мови , історії, географії, природознавства, хімії, геометрії та креслення,релігії та фізкультури. В першому класі вчили каліграфії. Про якість викладання можна судити з того факту,що з Франції спеціально запросили фахівця французького «пронансу»(вимови) для того,щоб поставити правильну вимову,адже не всім учням давалося правильно вимовляти французьке  „r”.

      Чимало часу відводилося на вивчення релігії. При  цьому кожна із конфесій мала свого вчителя. Уроки окремо проводили для вірних римо-католицької церкви, греко-католицької церкви, іудаїзму та  вірменського православ`я. Крім урочних годин релігії учнів щонеділі  відводили до відповідних культових закладів на молитву. Традиційними були також сповідь та причастя. Окрім того учні часто відбували «покуту за гріхи» накладену священником-учителем.

   Українська мова, як предмет навчання, викладалася факультативно,за вибором. Право вибрати для вивчення цей предмет мали ті учні, чиї батьки чи опікуни, перед початком навчального року, могли засвідчити документально вивчення цими учнями української мови, бодай не менше двох років перед цим. Навчання здійснювалося надурочно, в післяобідню пору й за дозволом Крайової шкільної ради зі Львова. Для навчання читання в молодших класах використовували читанку Богдана Лепкого «Читанка руська», а вивчення письма здійснювалося за підручником Кокорудз-Конарського  «Gramatyka  ruska dla Polakow»  польською  мовою викладу. Всього, в школі з 211 учнів, українську  мову вивчало тільки 27 школярів. Цей факт промовисто свідчить про мовну дискримінацію та примусову полонізацію українців у Східній Галичині.

   Серед навчальних предметів, які були необов`язковими  для вивчення, - англійська  мова (відвідувало 22 учні), лабораторні заняття з хімії ( 15 учнів),співи та музика (49 учнів).
   Цікавою з точки зору сьогодення є робота бібліотек,які крім того,що передплачували періодику (20 газет та журналів польською та німецькою мовою) придбавали за рахунок пожертв художню літературу. Стараннями директора,було придбано серед польської літератури й чимало творів українських авторів як от: Н.Кобринська- «Дух часу»; Панас Мирний – «Серед степів», «Лихий поплутав», «Калевала»; Іван Франко – «Захар Беркут», «Боа констриктор», «Пісні про правду», «Касимові капці»; Михайло Коцюбинський – «В путах шайтана», «В грішний світ», «Під мінаретами»; Тарас Шевченко – Твори. Том2.; Богдан Лепкий – «З глибини душі»; Ольга Кобилянська – «Ніоба»; Михайло Грушевський – «Про старі часи»; Борис Грінченко – «Перед широким світом», а також інших, менш відомих авторів.В наступному навчальному році до школи було придбано збірки творів В.Стефаника.

   За кошти меценатів та Магістрату було придбано чимало навчального унаочнення,приладів, частина яких (особливо з кабінету природознавства та фізики) продовжує зберігатися й донині. Для потреб шкільних оркестрів,яких було два (духовий- під керівництвом М.Борови, та смичковий, диригент- Гебер) було закуплено відповідні інструменти. Чимало коштів витрачалося на фізичне виховання молоді. Крім різних м`ячів для рухливих ігор, було закуплено десять санок та три пари лиж. Міська рада виділила для школи чималу толоку для ігор та забав( теперішні шкільні ділянки та території,що до них примикали і при хорошій погоді ,по четвергах та суботах,під наглядом вчителів, там  одночасно бігало кроси,гралося в «лапанки»(квача), «копаного м`яча»(футбол),близько 60-70 учнів.

   З метою всебічного розвитку учнів,проводилися екскурсії до Чернівців для ознайомлення з роботою  цукрового заводу, електростанції, пилорами. Основним транспортом для екскурсій була залізниця, однак до неї необхідно було пройти пішки близько чотирьох кілометрів на станцію Залуччя( нині с.Хутір-Будилів).

   Фінансово школа не могла бути самодостатня, хоча   й навчання було платним. ЇЇ річний кошторис складався з державної дотації, яка становила  значно більшу частину надходжень та йшла в основному на виплату заробітної плати дирекції, педагогам   та  технічним працівникам. В 1909-1910 навчальному році  отримано такої дотації 5000 корон. Кошти  від власної діяльності – вступні внески, пожертви учнів, гроші за виписку дублікатів документів та перехідний залишок( в 1909-1910н. р.- становили 1755 корон), а також кошти які надходили як дружня грошова допомога від Магістрату,позичкових кас, окремих меценатів, або платних заходів за участю школи (в 1909-1910 н.р.-644,85 корони), направлялися на придбання підручників,одягу та допомогу окремим учням .

   Подеколи учні школи отримували стипендії за рахунок стипендіальних фондів різного штибу фундацій. Так в 1909-1910 навчальному році отримували стипендії: учень 4-го класу Василь Касьян(майбутній відомий художник) – 120 корон річно з фонду Станіслава Новосада; учень 5-го класу  Ян Миколайський – 300 корон річно з фонду кримінальної поліції( може сирота поліціянта); Владислав Коцюбинський , учень 7-го класу – 280 корон річно з фонду Е.Бержевіжнего. Для порівняння: заробітна платня вчителя молодших класів початкових шкіл становила в цей же час трохи більше 200 корон річно, а вчителя старших класів середніх шкіл близько 400 корон.

               Зарахування до навчання в школі відбувалося на підставі екзамену та у відповідності з останнім шкільним свідоцтвом. Вступні іспити до першого класу  відбувалися в перших числах липня та останніх серпня. Одразу по них( того ж дня по обіду) оголошувалося про зачислення учнів до навчання, яке розпочиналося в перших числах вересня та закінчувалося в останній   декаді червня. Навчання другого півріччя розпочиналося з лютого. Вступні екзамени (крім до 1-го класу) могли не здавати учні, в свідоцтвах яких про гімназійну освіту з основних предметів,ступінь знань зазначений як «достатній». Окрім всього потрібно було надати свідоцтво щеплення проти віспи, не давніше ніж останнього року.

         Навчання в школі було платним і становило 30 корон в півріччя, які сплачувалися до кінця листопада. За друге півріччя оплата проводилася протягом перших шести тижнів навчання. Додатково вступники  сплачували ще й «вступну таксу» в розмірі 4корони 20 ґелерів, по 2 корони на приладдя наукове, а також на ігри та забави по 1 короні. Таким чином плата за навчання  та різні додаткові побори, а для іногородніх ще й плата за  проживання в гуртожитку чи найм квартири, робили навчання в Реальній школі  недоступним для бідніших верств населення, особливо українців, які в основному були незаможними .  В наступні роки ситуація в освітній царині не надто змінилася.  Хоча слід наголосити, що Реальна школа не користувалася великою популярністю серед українців. Відштовхувала їх не стільки плата за навчання в ній, скільки майбутня платня за вищу освіту в технічних вузах, що була в рази вищою ніж навчання в класичних університетах. В силу цього більше здобувачів вищої освіти- українців, вступало до навчання в гімназії.

Надгобок на могилі Ксаверія Мрочка-шкільного
інспектора австрійських часів.
Снятинське кладовище.

   Але греко-католицькі священники Галичини  агітували прихожан-українців віддавати дітей до Снятинської реальної школи, з метою отримати в ній перевагу учнів - українців, щоби в подальшому  навчання в ній здійснювалося українською мовою, а не польською. 

      Цікавою була практика випускних екзаменів. Головою  екзаменаційної комісії не міг бути директор школи. Спеціально запрошували директорів інших реальних шкіл, які й приймали випускні іспити. Так, в 1912 році екзаменаційну комісію  цісарсько-королівської  Снятинської вищої реальної школи для складання іспитів на атестат зрілості очолював делегат ц-к Ради шкільної крайової, професор Артур Пассендорфер, директор школи реальної в Тернополі.

        В школі навчалися тільки учні чоловічої статі починаючи з 11  років. Однак було чимало репетентів (  залишених на повторний курс якогось класу) тому серед учнів були і 20-22 річні, а трьом учням 6-7 класів(1909-1910н.р.) взагалі виповнилося  23роки. Загалом  в школі навчалося трохи більше 200 учнів. З них 90 учнів були родом з Снятина; 35 учнів з Снятинського повіту; з інших галицьких повітів – 71 учень; з інших коронних країв( переважно з Буковини) -6; та навіть один учень  з Пруссії. За національним складом : поляків -148; українців – 45; німців -8.  Однак якщо поглянути на релігійний розподіл,зразу стає зрозумілою відсутність  учнів єврейської національності. З певних  мотивів (щоб не утискали,адже ще донедавна з євреїв за переміщення по країні збирали податок) вони записували себе поляками. Так в школі навчалося  63 римо-католики(ймовірні поляки);46 греко-католиків( ймовірні українці); троє вірних вірменської церкви(ймовірно вірмени); один євангеліст(ймовірно німець) та 88 послідовників віри Мойсеєвої (ймовірні євреї).   Таким чином саме останні й становили значну частину учнів школи(майже половину), хоча в складі громади міста,  євреї займали трохи більше ніж третину населення.  Але їх матеріальний стан дозволяв  фінансувати навчання дітей на відміну від українців. 

           Чималий відсоток учнів відраховувався з школи за різних причин. В основному через відсутність коштів на оплату  та неуспішність в навчанні, адже  учні з незадовільними оцінками змушені були переплачувати за навчання через систему штрафів . Тому, протягом навчання відсіювалося  до випуску,  майже третина класу.   Так до перших « А» та «Б»  класів зараховували  по 19 учнів, а в другому класі який  вже був один вчилося тільки 22 учні. Для повноти уяви про тодішній контингент учнів  пропонується список учнів школи в 1909-1910 навчальному році:

                                                                1-а клас

1.Алімурка Тадеуш (син секретаря міської ради)2.Берчлер Мішель 3.Жупель Казимир.4 Данцевич Кирил.5 Фейнгольд Маркус.6 Фруштман Ісаак.7. Гоїв Євгеній. 8.Гутовський Адам. 9. Якубишин Казимир. 10.Костинюк Василь. 11.Лейбел Леопольд. 12. Ліндер Пінкас 13.Нагельберг Едвард.14. Плешкан Михайло.15.Погорілес Емануель (син власника друкарні) 16. Семерга Зіґмунт.17.Шпуганчук Василь.18 Шумінський Йосип. 19 Захаркевич Михайло.

                                                                 1-б клас

1.Ауербах Якоб.2.Бумберг Давід.3.Дрімер Пінкас.4 Дрогомирецький Мечислав.5.Глушкевич Дмитро.6.Голднер Ізраель.7.Голднер Мозес.8 Губшер Давид.9.Кубіцький Станіслав.10 Лячинський Роман.11.Ляшкевич Теофіл.12.Мойсюк Дмитро.13.Нахман Ісаак.14.Остафійчук Андрій. 15.Палятинський Іван.16 Померанц  Джозеф.17.Стейніг Лейба.18 Сухолиткий Касіян.19.Щербановський Роман.

                                                 Випускний 7 клас

1.Блічар Джозеф.2.Блумер Шулім.3.Жажкес Ізраель.4 Еізенкрафт Ґершко.5.Гутовський Вацлав.6.Гутовський Валеріан.7 Гальперн Людвік 8.Коцюбинський Владислав.9 Маглер Мендел.10 Македанський Іполіт.11.Ман Соломон.12.Маслер Джозеф.13.Мехрер Кароль.14.Рінглєр Мойша. 15. Розенбаум Мойша. 16 Розенкранц Хайм.17.Щерзер Джосел.18.Сікорський Адам. 19.Сікорський Джуліуш.20.Соколовський Клемент.21.Василевський Кароль 22.Цукерман Мойша.

   Цей перший випуск середньої школи припав на 1910 рік.

    Навіть швидкий пофамільний огляд дозволяє зрозуміти,що кількість українців в молодших класах  значно більша ніж у випускних. А значить агітація священників по храмах таки давала результат.

          Іногородні учні могли проживати в гуртожитку, що тоді називався бурсою. Тодішня бурса розташовувалася в будинку  по вул.Вірменській( тепер вул.Коснятина), неподалік костелу Сестер Феліціянок (тепер концертний зал музичної школи). Ця бурса не належала до школи,а була окремою структурою, якою завідував вчитель - пенсіонер Ілля Федорчук. Його заступником був  вчитель Семен Фодчук чи навіть учень старших класів,репетент Олекса Бордун, котрий в роки Другої світової війни був старостою міста. В цій бурсі жили також учні школи виділової. Плата за проживання складала в середньому 8 корон на півроку. Однак для незаможних, могли робити знижку тому, що нею(бурсою) опікувався гурток УПТ – Українського педагогічного товариства, який вишукував кошти   для функціонування закладу. Приміщення бурси складалося з кількох кімнат в окремому будинку,кухні,коридору. Бурса мала велике подвір`я, власний сад, комору, древітню (повітка для дров), стайню з хлівом  для поросяти та клітками для кролів. Тому постояльці були змушені вести ще й господарство. Ця бурса не збереглася, тому,що була зруйнована в роки  Першої світової війни.  Частина учнів могла жити в Захоронці – притулку,що  був збудований біля Михайлівської церкви, на церковному ґрунті. Настоятелем Захоронки був отець Йосиф Проць. Під час військових дій, цей притулок, як і інші використовувався для розташування військових, та був зруйнований. У вказаних гуртожитках проживали українці. Поляки мали свою бурсу (ім..А.Міцкевича), яка в 1905 р. була збудована поблизу будинку Ради Повітової (тепер Районна бібліотека). Опікувалося цим гуртожитком для учнів шкіл   організація  Товариство Школи Народової (TSL). В цій бурсі могли проживати й сполонізовані українці-латинники (римо-католики). В силу того,що  бурсою ім.А.Міцкевича  опікувалися багаті родини, проживання в ній коштувало дешевше ніж в українській. Вже за Польщі префектом цієї бурси був Кароль Василевський.   

Учениці Снятинської гімназії ім.Карпінського біля подвір`я бурси.1938 рік.
Навіть верхній одяг був регламентований. На рукаві нашивка а на береті - срібний значок з емблемою  школи.

         Психологічний клімат, як в педагогічному так і в учнівському колективах  Снятинської ц.к. реальної школи, був складним.  При цьому різниця в матеріальному становищі не відігравала тут основної ролі. Всі учні обов`язково  носили шкільну форму. Вид та колір форми  затверджувався шкільною радою. Незаможним учням школа справляла форму за рахунок власних коштів.

         Проблеми були насамперед політичного характеру. Частина педагогів-поляків були носіями войовничого польського шовінізму( ксьондз М.Борови), та завжди зверхньо ставилися до інших вчителів не поляків.Однак деякі вчителі- поляки  вирізнялися своїми поглядами від основної маси. Так, про вчителів В.Подлягу та В.Янковського, учні - українці, завжди були хорошої думки, адже ці професори не вважали за необхідне нав`язувати українцям велико-польські ідеї. Професор Подляга навіть на виборах  до австрійського парламенту голосував за українського кандидата, тому, що вважав за необхідність  мати українцям,як основному народу Західної Галичини, своїх представників у владі.   Вчителі-українці, як справжні патріоти, відстоювали інтереси українства. І перші й другі недолюблювали вчителів - євреїв, навіть ополячених. Тому директору школи Г.Голубовичу приходилося подеколи зовсім непросто в управлінні таким складним колективом,тим більше,що за свідченням сучасників, він дуже співчував українству.

           Учнівський колектив також не був монолітним. Окремі національності творили собі менші колективи зі своїми інтересами. Окремо польський хор,польський оркестр,окремо український хор,оркестр. Змагальний характер спів-життя між українцями та поляками під владою Австро-Угорщини давав себе знати й в учнівському колективі. Лозунг з пісні «Хлопці підемо,боротися за славу, за Україну,за рівнії права,державу!»  учні-українці  підтримували  своїми діями: діяли таємні гуртки, часто малювали антипольські карикатури,та співали «Ще не вмерла   Україна…», а не нелюбий «Jescże   Polska nie żginela…».

        В школі традиційно відзначали різноманітні свята та дати: 21 жовтня для проведення шкільних турів  (балів)   занять не проводили; 7листопада 100 літній ювілей народження Юліуша Словацького – польського національного героя, й  навчання також  не було. 4 березня – не було уроків бо був день народження патрона закладу – австрійського цісаря; в березні традиційно в школі відбувалася святкова академія  до  дня народження Т.Г Шевченка яку проводили в гімнастичній залі.

         Протягом наступних навчальних  років  великих змін в житті школи не відбувалося. Однак в повітрі вже носився дух майбутньої війни, через що в 1912- 1913 навчальному році для учнів  VI- VII класів було запроваджено стрільби з бойової зброї. Стрілецьку справу в обсязі 50 годин на рік вів Іван Ґдуля. Стрільби проводилися   на     військовому стрільбищі в Коломиї.

      В цей же час  було засновано шкільний осередок  організації скаутів у кількості 36 учнів, головним чином III-VI класів.

        В тому ж таки навчальному році частину толоки закріпленої за школою було відгороджено, виорано та засаджено. Так  появилися при-шкільні ділянки на яких учні вирощували городину.                     

         В такому стані Снятинська цісарсько-королівська реальна школа   пропрацювала майже до початку   Першої світової  війни. 19 лютого 1914 року помер у Львові, куди відбув на лікування від важкої хвороби, її багаторічний директор Г. Голубович. На його похорон було відправлено велику делегацію вчителів та учні. Тимчасово, виконувати обов `язки   директора школи, призначено   було Міхала Борови. Прибули передвоєнним часом до школи Гарасим`юк Василь, Бічек Алоїз,  Конечний Мечислав.  Однак  вибух Першої світової війни перекреслив усі навчальні плани, тому ,що вже 4  вересня, в п`ятницю, о 5 годині ранку в Снятині з`явилися перші російські козачі патрулі, які в першу чергу понищили телефонний та телеграфний зв'язок (й на залізничному вокзалі) і місто стало прифронтовим. Воно й не дивно, адже від Снятина до російського кордону було ближче ніж до Станіславова. Тими часами в м.Новоселиця (нині  Чернівецька область ) сходилися кордони трьох держав- Австро-Угорщини, Росії та Румунії. Протягом майже місяця, в місто навідувалися як австрійські так і російські патрулі, а вже 29 вересня, обідньою порою, в місто зайшли регулярні російські війська. Спочатку їх було небагато, однак вже 4-го жовтня прибула нова хвиля вояків, яким не вистачило місця в Захоронці та бурсах, й тому вони розквартирувалися в школі, та, не зважаючи на прохання М.Борови, дуже понищили шкільне приладдя,кабінети,спортзал, бо використовували для опалення все,що горить. Особливо відзначилися в цій справі російські військові частини, що вселилися до школи  8-го жовтня. Це були мобілізовані на війну російські шахтарі, які зовсім не слухалися наказів своїх командирів. Заледве вдалося порятувати від них церковне приладдя  шкільної каплиці.

           В таких умовах й мови не могло бути про якесь навчання  і 1914-1915 навчальний рік не відбувся. Хоча росіяни й відступили  з міста 18 лютого1915 року, не встигли шкільні служби разом з вчителями прибрати та відремонтувати  навчальні приміщення, як 13 травня 1915 року відбулася нова російська інтервенція, яка тривала до 10 червня 1915року. Під час другої хвилі окупації найдужче постраждали кабінет фізики та бібліотека, де пошарпані  книжки просто валялися підлогою, а частина їх була просто спалена.

        Після 10-го  червня школу, при допомозі Магістрату, знову почали готувати до роботи й відкрили в першій декаді серпня . А в середині серпня уже відбувалися вступні іспити. Були вжиті заходи щодо повернення до роботи вчителів, які не перебували на військовій службі, однак були поза містом. Написано клопотання про звільнення із військової служби змобілізованих вчителів. А таких було чимало.

          До Польського легіону добровольцем пішов Берті Амайзен. Іван Ґдуля служив чотарем в австрійському війську, відступав до Карпат, де в жовтні 1914 року  потрапив до російського полону. Альфред Шталь також був мобілізований і в чині поручника  служив в тилових частинах цензури. Пішов на війну й Володимир Сілецький, який спочатку воював на румунському фронті, а по закінченні старшинської школи у Вінернойштадті, чотарем артилерії, бере участь в бойових діях на італійському фронті .

          Тимчасову броню від мобілізації по причині виробничої необхідності  отримали : Бас Жизя, Борчовський Теодозій, Бічек Алойзі, Ґірш Владислав ,Янковський Владислав, Тулея Людвік. Однак вони, як військовозобов`язані, входили до місцевої самооборони і відбували військову службу за місцем проживання.  Згідно параграфу 29-го військового статуту, від  служби в армії було звільнено Міхала Борови, та Йосипа Проця, як осіб в священницькому сані.

 До війська також було мобілізовано випускників школи попередніх років та учнів старших класів загальним числом 132 особи. Одні з них загинули в ході бойових дій, інші потрапили до полону.

1.Алтенгаус Соломон – випускник 1912 року

2.Беднарж Жозеф – в 1914 році закінчив 2-й клас школи,доброволець польських легіонів.

3.Берлер Самуель – випускник 1911 року, взводний австрійського війська.

4.Берлер Мішель – в 1914році- учень 5-го класу школи.

5.Беларіскій Євген – випускник 1911 року. Потрапив до полону російського.

6.Бірнбаум Єрухім – випускник 1912 року.

7.Бірнбаум Натан – в 1915-1916 навч.році –учень 6-го класу школи.

8.Блюменкранц Адольф – випускник 1914 року.

9.Блюмер Шулім – випускник 1910 року.

10.Бржежіцький Мар`ян – випускник 1914. Потрапив до полону російського.

11.Бурґ Еліас – випускник 1913 року.

12.Жажкес Ізраель – випускник 1910 року.

13. Чиборак Павло – випускник 1914 року. Доброволець до легіону Українських Січових Стрільців.(УСС)

14.Данцевич Кирил – в 1915-16 навчальному році учень 5-го класу школи.

15.Данилюк Станіслав – випускник 1913 року. Доброволець польських легіонів.

16.Драгомирецький Мечислав – в 1913-1914 навч.році- учень 4-го класу. Доброволець польських легіонів.

17.Драгомирецький Любомир – в 1915-1916 н.р.-учень5-го класу.

18.Ейзенкрафт Ґерш – випускник 1910, взводний в австрійській армії.

19.Фелднер Мозес – в 1915-1916 н.р.- учень 6-го класу.

20.Фішер Ефроїм – випускник 1912 року . Потрапив до полону російського.

21.Гавронський Лев – в 1915-1916 н. р. учень 5-го класу  школи.

22.Глушкевич Дмитро – в 1914 н. р. – учень 4-го класу школи.

23.Ґолднер Мозес – в 1913-1914 н. р – учень 4-го класу.

24.Гоїв Володимир – випускник 1912 року.

25.Ґрубер Жозеф – в 1914 н.р. учень 6-го класу.

26.Гутовський Адам – в 1913-1914 н. р. учень 5-го класу.

27.Гутовський Валер`ян – випускник 1910. Підпоручник австрійської армії.

28.Гутовський Вацлав – випускник 1910 р.

29.Габерман Ґерш – випускник 1913 року. Загинув 05.06.1916.

30.Гальперн Людвік – випускник 1910р.

31.Гальперн Симон – випускник 1910р.

32.Гандель Бейніш – випускник  1911р.

33.Ґессель Майєр – випускник 1912 року. Поранений на румунському фронті.

34.Холлендер Станіслав – випускник 1913 року.

35.Голубович Іво – випускник 1913 року. Син директора школи.

36.Гусятинський Казимир – випускник 1911 року.

37.Яґер Юда – випускник 1913 року. Кадет. Загинув на фронті.

38.Юрійчук Іван – випускник 1912 року.

39.Юрійчук Михайло – в 1914 р. –учень 7-класу.

40.Журман Лейба – в 1913-1914 н.р. –учень 6-го класу. Загинув на Волині.

41.Кадлец Марцелій – в1912-1913 н.р. –учень 4-го класу.

42. Каган Маурицій – випускник 1914 р.

43.Каетановіч Збіґнєв – в 1915-1916 н.р. –учень 6-го класу.

44.Карп`юк Лонгін – випускник 1914 р.

45.Касван Мендель –випускник 1914. Кадет.

46.Касван Шимон – в 1914 р.- учень 3-го класу.

47.Касс Ізраель – випускник 1912 р.

48.Кіларський Мар`ян – випускник 1914 р. Помер від ран в російському полоні.

49.Кляйнгофес Жозеф – випускник 1913. Підпоручник  австрійського війська.

50.Кох Пінкас – випускник 1911 року. Потрапив до російського полону.

51.Копп Ян – випускник 1912 р.

52.Коппель Йосел – випускник 1912р. Був у російському полоні.

53.Косецький Францішек – в 1914 році – учень 4-го класу.

54.Корженьовський Микола – 1915 року випуск.

 55.Костюк Єжи – 1915 року випуск.

56.Костинюк Василь – в 1913-1914 н. р. учень 5-го класу. Доброволець УСС.

57.Крамер Вільгельм – випускник 1914 р.

58.Краус Станіслав – випускник 1912 р. Загинув в боях за Буковину в 1914.

59.Кундуцький Леопольд – випуск 1911р.

60.Лаврентович Євген – в 1914р. – учень 6-го класу.

61.Лейбель Леопольд – випуск 1914р.

62.Ліндер Пінкас – випуск 1914р.

63.Лувіш Шльома – випускник 1911 р. Помер від ран в шпиталі.

64.Лячинський Роман – в 1913-14 н.р. –учень 5-го кл. Доброволець польських легіонів.

65.Маґлєр Мендель –випускник 1910. Підпоручник австр.армії

66.Макєданський Іполіт – випускник 1910.

67.Максимович Станіслав – в 1914 р. учень 4-го класу. Доброволець в польських легіонах.

68.Манн Соломон – 1910 р. випуск. Поручник австр. Армії.

69.Марчук Францішек – випуск 1914р.

70.Маргуліс Жозеф – випускник 1910 р.

71.Мегрер Кароль – 1910 р. випуск. Поручник. Загинув на війні.

72.Мегрер Самуель – випуск 1913 р.

73.Мельцер Борух -1912 р. випуск. Ранений. Був у російському полоні.

74.Менкес Генрик – випускник 1911р. Перебував у російському полоні.

75.Моргенштейн Ян – в 1916 р. учень 4-го кл.

76.Моргенштейн Северин – випуск 1915 р.

77.Наґельберг Броніслав- випуск  1912 р. Підпоручник. Загинув на війні

78.Охановіч Роман- випуск 1914р.

79.Олас Освальд – випуск 1912р.

80.Осовський Юліан – випуск 1914 р. Доброволець польських легіонів.

81.Пашульський Жозеф – випускник 1913 р.

82.Петрущак Володимир –випуск 1914. Загинув від ран на румунському фронті.

83.Плячінський Болеслав – випуск 1914 р. Доброволець в польських легіонах.

84.Плешкан Михайло – в 1914 р.- учень 5-го класу. Доброволець УСС.

85.Померанц Жозеф – 1914р. випуск.

86.Рейчер Самуєль – випуск 1912р.

87.Рінґлер Мозес – випуск 1910р.

88.Ріттер Ейсіґ – випуск 1914 р.

89.Рольський Антон – в 1915-16 н.р. учень5-го кл.

90.Розенбаум Мозес – випуск 1910 р.

91 Розенбаум Мордко – 1911 р. випуск. Підпоручник австр. армії.

92.Розенбаум Соломон – випуск 1913 р. Кадет. Поранений.

93.Розенкранц Хайм – випускник  1910 р.

94.Розенкранц Нафтал – випуск 1912р.

95.Розенкранц Самуель – випуск 1912р.

96.Сабат Дмитро – в 1914 р. учень 5-го кл.

97.Шерцер Давід -1914 р випуску.

98.Шерцер Жозел -1910 р. випуск.

99.Шерцер Шулім 1913 р .випуск.

100.Шонфейд Хайм – випуск 1914р. Кадет.

101.Сейдман Абрахам – випуск 1910.

102.Сігал Якоб – випуск 1913р.

103.Семирга Жиґмунт – в 1914 році учень 4-го класу.

104.Сілбер Мозес – в 1914 р. учень 5-го класу.

105.Сікорский Адам – випуск 1910 р.

106.Сікорський Джуліуш – випуск 1910 р.

107.Соколовський Клемент – випуск 1910 р. Загинув у 1914 р.

108.Станковський Станіслав – випуск 1911 р. Підпоручник австр. армії.

109.Станковський Жиґмунт – сержант в легіонах.

110.Старкевич Земомисл – в 1914 р. учень 6- го класу.

111.Стейф Оріас – випуск 1912 року.

112.Стерн Леон – випуск 1914 р.

113.Сухолиткий Касьян – випуск 1914 р. Доброволець в УСС.

114.Сваричевський Ігнатій – в 1914 р. учень  5-го класу . Доброволець в польських легіонах.

115.Шумінський Йосип – в 1915 р. учень 5-го класу.

116.Щербановський Роман – випуск достроковий в 1913р.

117.Шувальський Василь – в 1915-1916 н. р. учень 5-го класу.

 118. Тернер Арон – випуск 1912 р.

119.Томашевський Антон – випуск 1912 року. Підпоручник  австр. армії.

120.Твардовський Леон –  в 1914 р. учень 4-го кл

121.Вагнер Еміль- випуск 1912 р.

122.Варжала Францішек – випуск 1912 р. Загинув під Любліном в 1915.

123.Василевський Кароль – випуск 1910 р.

124.Ваттенберг Абрахам – випуск 1911 р.

125.Вейселбергер Бензіон – 1913 року випуск. Загинув на фронті.

126.Вісенфеід Селіг – в 1915-16 н.р. учень 5-го кл.

127.Виноградник Василь – випуск 1913 р.

128.Зінковський Іван – в 1915-16 н. р. учень 6-го класу.

129.Цукерман Мозес – випуск 1910р.

130.Зух Станіслав – військовий випуск 1915 р.

131.Зеруґєвіч Вацлав – військовий випуск 1915 р.

132.Гєбер Генрік – випуск 1914 р.

Пінкас Кох.
випускник 1911р.
Фото із студії І.Шміцлера

    Майже 90 відсотків списку – жителі Снятина та прилеглих сіл  Снятинського повіту.

   Вказаний список мобілізованих не є повним. Деяку частину учнів та випускників направляли до навчання у старшинські школи, а вже після вишколу вони потрапляли на фронти Першої світової, так як це було з майбутнім відомим художником - Василем Касіяном.

     Крім того список складено станом на серпень 1916 р., в силу чого, ще майже два роки активних військових дій призвели до більших втрат ніж в ньому наведено.

             Навчальний 1915-1916 рр. розпочався вчасно та пройшов без якихось серйозних ускладнень, тому що на фронті тривало тимчасове затишшя. Хіба-що тільки вчителів у школі бракувало. Окрім класних керівників були ще священники М.Борови та Й.Проць, а також І.Піскозуб. Решту вчителів прибули вже в першій-другій декаді вересня, по звільненні від військової служби. Зимові шкільні канікули прийшлося зробити довшими (з 23грудня до 11лютого) через відсутність дров для опалення.

           Кількість учнів школи скоротилася на чверть, до 151-го, що враховуючи військовий стан не було дивним. Значну частину учнів старших класів було мобілізовано до лав австро-угорської армії. Деяка частина учнівської молоді добровольцями зголосилася до національних мілітарних утворень. Поляки – до Польських легіонів, українці – до Січових стрільців. Скорочення  відбулося також за рахунок єврейської верстви, яка побоюючись переслідувань частково перебралася на Захід, подалі від фронту. Не відбулося того року бойових стрільб через відсутність карабінів, задіяних в бойові частини. А   пришкільні ділянки, що були розгромлені   в 1914 р., відновили. Не діяв також шкільний оркестр, по причині знищення російськими військовими інструментів. Навіть учнівських лавок по класах залишилося менше половини, решту спалили як дрова заквартировані у школі  російські вояки.

    Навчальний процес наступного  навчального 1916-17 року знову було зірвано, адже  відбувалися на теренах повіту жорстокі бої пов`язані з Брусиловським проривом російських військ. Тому вечором, 10 червня 1916 року, згідно рішення органів місцевої влади, школу було закрито.

         В новому навчальному році отримала школа нового директора. Ним став Франціск Вогла й саме йому довелося провадити нелегке шкільництво тих буремних часів. З першого грудня 1918р.  до червня 1919р. навчання в школі не було. Австрійська імперія впала й кругом панував хаос.

Випускники Снятинської реальної школи 1918 року. Фото з архіву М.Моліцької

 

Довідка видана учневі школи реальної Кордашу Станіславу в тому,  що він здав екзамен з науки релігії на" відмінно" 26 червня 1919 р.

         З проголошенням   Західноукраїнської Народної Республіки на місці цісарсько –королівської школи постала  Українська Державна Гімназія директором  якої було призначено Клавдія Білинського,відомого в той час педагога. Частину вчителів,які не захотіли присягати на вірність українській даржаві  було звільнено.  Але  в приміщенні  реальної школи українська гімназія проіснувала недовго. Деякий час в приміщенні колишньої Реальної школи працювали I- III клас української гімназії  та старші класи польської реальної школи, де працювали колишні вчителі. Український навчальний заклад пережив кількамісячну румунську навалу, однак відновлена Польща не залишила йому ніякого шансу щодо займаних приміщень.

Учні та вчителі Української приватної гімназії.1920 рік. Гімназія була відкрита замість державної Української гімназії часів ЗоУНР,яку поляки вигнали із будинку австрійської реальної школи. Перебувала в приміщеннях по вул..Вірменській (В.Коснятина ) Серед вчителів, зліва -направо: Антон Лотоцький-класний керівник першого класу; Йосип Проць-заступник директора; Клавдій Білинський- директор гімназії; Ілля Никифорук - класний керівник другого класу

Учениці гімназії в Снятині. Фото з архіву О.Лінкевич.

Довідка видана учневі Снятинської гімназії Артуру Веберу в тому, що науку релігію він вивчає в приватній початковій коедукаційній(для обох статей) школі євангеликів ґміни Августдорф.

          Поляки відкривають в старому  будинку, нову школу – Реальну Гімназію, спочатку з сімома класами, а після 1924 р – восьмирічну, змішаного типу- коедукаційну(навчалися учні обох статей). Українська гімназія була змушена шукати для навчання інші приміщення. Кістяк вчительського колективу залишився майже незмінним, але прибуло декілька нових вчителів. Це такі як Йосип Афтарчук, Еміліан Баран(старший  син терціяна), Хом`як Броніслав , Лігман Арон, Генрі Голлендер та ще деякі інші. Тих вчителів, що не присягнули на вірність польській владі було звільнено без  права пенсії, Серед останніх чимало вчителів-українців, які брали активну участь в розбудові української держави.Більша частина їх була вимушена емігрувати з рідних земель разом із вояками УГА, які протистояли польській військовій навалі в західноукраїнські землі,а по передачі їх Польщі, стали переслідуваними новою владою.  

Учні греко-католицької релігії та української мови Снятинської гімназії польських часів із своїм вчителем о.Йосипом Процем. З того, що на фото аж учні з  трьох класів разом, можна зробити висновок як про кількість українців у школі так і про становище в ній  української мови.

     Наступним теологом  вірменської релігії став священник Каетан Аміровіч. З появою на Августдорфі  перших в Снятині баптистів,постало питання вивчення  цієї релігії. Однак заради  двох учнів не стали наймати нового «вчителя-штунду», а тому задовольнялися довідкою про вивчення релігії учнями-баптистами з Августдорфу  від тодішнього баптистського пастора  Евальда Ґоффшлака. Так уже поступали  з євангеліками, адже саме цей напрям протестантизму був поширений серед німців –колоністів. Однак в цьому випадку довідку про вивчення релігії євангелістської надавала Приватна коедукаційна початкова школа з німецькою мовою навчання, яку утримувала євангелістська ґміна на Августдорфі.

Довідка видана учневі Снятинської гімназії Ерасту Павлу Масіреру в тому, що науку релігію він вивчає на зборах євангеликів-баптистів громади Августдорфу та має відмінні знання. 1937 рік.

Випускники Снятинської реальної школи-гімназії 1921 року

Гімназійні харцерки з Яніною Розенгек- опікункою групи..

Курси директорів та вчителів загальних шкіл в Снятині.1933р.

       Відбувається значне зростання учнів (з 101 в 1919р.  до 243 в 1928 р.)за рахунок прибулих з Коломийської гімназії та прийому до навчання дівчат, як госпітуючих, тому що офіційно питання сумісного навчання різних статей поки-що унормовано ще не було. Однак на прохання батьків та через відсутність прямих заборон, дівчата вже ж пробивалися до навчального закладу. Директором навчального закладу, що з 1924 року став називався Гімназія ім. Карпіньського математично-природничого спрямування, був Владислав Цічоцкі. За соціальним станом в ній навчалися діти заможних селян та купців(майже половина учнів),решту складали діти ремісників (28 осіб), військових та різних службовців(20 осіб),вчилося декілька дітей робітників від торгівлі, та робітників фабрик(разом 7 осіб). Дітей сільськогосподарських робітників, які складали переважну частину населення повіту, в школі  не було.  В по-версальській Польщі становище українців тільки погіршилося. А надто  в освіті. В 1930-31 навчальному році серед 287 учнів школи вчилося тільки 66 українців. Викладання здійснювалося польською, а українська дозволена тільки раз на тиждень та і то разом з уроками релігії яку викладав отець Йосип Проць. Плата за навчання зросла до 150 злотих річно, та ще додатково вступні внески,видатки на підручники  і шкільне приладдя. Це при тому, що середньомісячна заробітна плата робітника складала  трохи більше 10 злотих.  

Вчителі Снятинської гімназії 1925 року.По-центру сидить М.Борови.зліва від нього Яніна Розенгек.далі-Каетан Аміровіч, та Мозес Сандек.Справа від М.Борови- Володимир Сілецький,далі отець Йосип Проць.

                      

         Серед нового, що з`явилося в школі – повний курс військової підготовки який ввели в 1930 році, з бойовими стрільбами та польовим вишколом, часом навіть за межами повіту. Місце скаутів зайняли польські харцери та харцерки. 
       Інтересною була система оцінювання знань, успішність учнів. Так в 1929-1930 навчальному році оцінку «Дуже добре»(«Відмінно») мало 18 учнів школи ; «Добре» - 112; « Достатній рівень» -72; «Достатній з застереженням» - 19; « Недостатній»- 66 учнів. В класі учні за ступенем успішності ділилися на групи (a,b,c,d, i,f) перебування в останній групі  без покращення успішності  передувало відчисленню зі школи . Так  в тому ж таки навчальному році зі школи було відраховано 24 учні. З них чимало учнів першого класу.

Учні 5-го класу Снятинської гімназії.1931р.

      Школа мала повну посаду шкільного лікаря-терапевта та дантиста. Лікар здійснював регулярний огляд учнів, вів журнали здоров`я, писав щорічні звіти про стан здоров`я школярів. Особлива увага  зверталася на стан здоров`я юнаків, як майбутніх армійців. Дантист теж опубліковував звіти про лікування зубів у пацієнтів-школярів. Обоє медиків мали окремі кабінети для прийому.

Випускники гімназії та учні 3-го класу з класним керівником,вчителькою польської мови Маршевською. 1923р.
Фото з архіву О.Лінкевич.

      По відходу з посади директора В.Кічоцького, тимчасово виконувати його обов`язки знову доручили все тому ж таки ксьондзу Міхалу Борови. Загалом він за довгі роки роботи в школі, в сукупності  виконував обов`язки директора школи  довше, ніж більшість призначуваних директорів, та протягом тривалого часу сприяв поширенню Польщі українськими теренами. Це не залишилося непоміченим для польської влади. Саме тому  в місті поруч з вулицею Ю.Пілсудського- ініціатора пацифікації(колись  вул.Середня;Гагаріна;А.Лотоцького-нині) та вулицею Б.Перацького- виконавця пацифікації,страченого діячами ОУН (колись вул.17 вересня;Патріарха Володимира – нині), з`явилася вулиця Міхала Борови( колись вул.Конфітурова, потім-Т.Шевченка,В. Симоненка-нині).

Перше причастя.Справа від ксьондза директор школи на Балках, пізніше директор гімназії та останній бурмістр Снятина Ю.Косінський. Фото з архіву Н.Кордус.

       В останні передвоєнні роки, за директорства  спольщеної єврейки Розенгек Яніни, гоніння на учнів-українців перейшли всі розумні межі навіть в розумінні польської влади. Адже директорка виключила зі школи  останніх 64 –ох учнів-українців тільки за те ,що останні відмовилися  промовляти молитву «Отче наш…» польською мовою. В 1938 році відбувся останній випуск восьмого класу гімназії і в зв'язку з новою освітньою реформі(введення Ліцеальної системи з розподілом освітніх закладів на гуманітарні та природничі)  Розенгек Яніну усувають від директорства,а натомість призначають  І.Піскозуба. Всі спроби  Розенгек поновитися на посаді через рішення суду виявилися марними не дивлячись, на старання її синів – адвокатів, однак вона продовжувала працювати в школі заступником директора по навчальній частині. В цей час Снятинська гімназія називалася чотирикласна коедукаційна(для обох статей)нового устрою, ім Ф.Карпінського. Наступні чотири класи були вже ліцеєм гуманістичного типу при гімназії.
      Зовсім недовго (в 1938 р.) директором школи був Юліан –Станіслав Косінський, який до призначення директорував  у школі на Балках(міський квартал за потоком по дорозі на Чернівці). Однак по місцевих виборах 1938 року, став бурмістром Снятина. Останнім керівником школи за польських часів була Яніна Крензльова( не виключено, що  це та ж сама Я. Розенгек тільки після зміни прізвища, можливо по-чоловікові) .

Учні Снятинської гімназії. 1923р.фото з архіву Ніни Кордус.

Клас Песії Ківець,дружини снятинського адвоката.В центрі фото , в окулярах,при білому комірці , посміхається Янка Шміцлер- дочка фотографа Ігнасія Шміцлера, автора фото.Фото з архіву О.Лінкевич.

Учні Снятинської гімназії ім.Карпінського з вчителем математики Іваном Рудко.
Фото при головному вході з вул нині А. Лотоцького. Фото з архіву М.Моліцької.

         Вже через рік, з приходом на Західну Україну радянської влади, утверджується  в будинку  школи новий навчальний заклад – восьмирічна середня школа. Але на перших порах в школі залишилося тільки шість класів тому школа була неповною середньою. Вона продовжувала залишатися платною, однак в зв’язку з переходом на карбованці в фінансовій царині панував хаос. В 1939-40 навчальному році випуску зі школи не було, через те, що нове радянське керівництво оголосило рівень знань учнів Західної України недостатнім, а тому всі класи було понижено на одну ступінь ( випускний 7-й клас став 6-м, і т.д. 1-й клас перейменували в початковий). Крім того в частині шкільного будинку продовжувала функціонувати єврейська школа, де залишилася працювати деяка частина  вчителів із попередньої гімназії, в основному поляки та євреї.
      Навчання в школі розпочалося з 22 вересня 1939 року, хоча були й учні які прибували до школи ще протягом цілого жовтня. Деякі учні, передусім польської національності та із заможних єврейських родин припиняли навчання з причин виїзду разом з батьками закордон.

Вчителі Снятинської десятирічки в 1939-1940 навчальному році.

          В  жовтні 1939 року директором школи було призначено Найдана Михайла Олександровича,завпеда школи, який перед цим працював вчителем початкової школи в Попельниках, вихідця з містечка Товсте, що на Тернопільщині, а школу чекали великі зміни. Від вчителювання було відсторонено  значну частину вчителів, в основному поляків та деяких- єврейської національності. Викладати в школі залишилися: в молодших класах вчителювали - Маслянка Станіслава Іванівна,Моначинська Станіслава,Романович Юлія Антонівна,Андріясевич Євгенія, Кваснневич.в середніх та старших класах працювали - Нікосевич Яніна, Будз Лілія Каролівна, Павлішин Йосип Григорович- вчитель української мови, Курилюк Ольга- вчителька української мови, Никифорук Ілля Семенович.- вчитель біології. Загалом в ці роки вчительський колектив був ще інтернаціональним. Серед вчителів були євреї- Шайович Шайя Йосипович - вчитель французької мови та класний керівник збірного класу учнів єврейської національності, Губер Якоб- вчитель географії, Сандек Генрік Мойсеєвич, син Мозеса Сандека, бувшого вчителя релігії іудаїзму в реальній школі , а пізніше директора банку- вчитель хімії, Фройд Дора Самуїлівна- вчителька математики, Ківець- вчителька історії, Поляки серед вчителів школи- Завадзький - вчитель фізики, Віслоцький Володимир Омельянович - вчитель фізкультури, Ґамбергер Казимира. З'являються й перші росіяни. Так Мальцева була першою вчителькою російської мови, яка цілком зрозуміло відразу постала серед обов'язкових предметів. Плинність кадрів тоді була високою, адже формувалася нова мережа шкіл. В школі також працювали - Ляшкевич Стефанія, Чепига Юстина, Дудчук Катерина, Новоженюк Каміля, Дронюк Амалія - вчителька географії, Ганкевич Іванна, Пішак Андрій, Костинюк Стефанія, Григорчук Василь, Мушинська  Павліна,Захаркевич Євгенія Василівна, Дронюк Іван Васильович, потім прибули Найдан Ольга, Калитчук С.О. Сінгалевич Теофіл Євгенович, Стрільникова З.А.

         У вчительському колективі замість звичних «пан чи пані»,було впроваджено нове звертання «товариш» та швидко введено серед вчителів соціалістичне змагання на краще вивчення історії ВКП(б). В 1940-41 навчальному році школа перейшла на восьмигодинний робочий день та семиденний робочий тиждень. Вчителям було заборонено самовільно покидати робоче місце. Викладання релігії в школі було заборонено, натомість пропагувалися безбожжя та атеїзм. Шкільна стінгазета  носила назву «Радянський учень» та жваво публікувала різноманітні матеріали з життя та діяльності «товаришів Леніна та Сталіна». Учнівський колектив також було залучено до  всеохоплюючого соціалістичного змагання. Створювалися учнівські комсомольська та піонерська організації. Однак навчальний процес йшов важко через те, що більшості підручників не було навіть у вчителів не кажучи вже про учнів.Чимало учнів було виключено зі школи за формулюванням - "досягнення позашкільного віку". Деяких учнів старших класів польської та єврейської національностей було арештовано, за різними, переважно надуманими звнуваченнями. Так Фейвел Бірнбаум (1922 р.н.) був заарештований за підозрою в антидержавній діяльності, але напевне тільки тому, що його батько - Ґєрш Бірнбаум втік закордон.

         В грудні 1939 року школу до керівництва приймає новий директор – Леонід Коваленко, який був вчителем Конституції в старших класах. Прибувають також деякі нові вчителі (ймовірно, що частина  прийшла із єврейської школи). Серед  них, відомий митець Осип Сорохтей (вчитель малювання), Лігман Арон- вчитель німецької мови, Мельцер Якоб- вчитель французької мови, Рудко Іван- вчитель математики, Задурович А.Й..Костинюк Ірина Василівна та деякі інші. А взагалі плинність кадрів залишалася досить високою враховуючи  складність тодішньої обстановки. Чимало вчителів відбувало на постійне місце проживання до Польщі, багатьох призивали до лав Червоної Армії через загрозу нової війни.

        Однак вже в 1941 році до Снятина на два тижні прийшли спочатку румуни, потім мадяри,  вже у вересні - німці, а Покуття ввійшло до Дистрикту Галичина й почалася німецька окупація. Німці спочатку не чіпали школу, яку знову старанням українців під проводом ОУН, було названо Українською гімназією. ЇЇ директором було призначено Івана Рудко. Але через деякий час німецька влада вирішила ,що середня освіта для українців завелика розкіш і всі середні школи було закрито. В той час(орієнтовно -листопад 1940) і перетворили Українську гімназію на семикласну Українську Народну школу. Директором школи було призначено  Іллю Семеновича Никифорука, а вчителювали в основному попередні вчителі, за винятком вчителів єврейської національності. Серед нових вчителів можна вказати на таких як Ілля Семотюк,Іван Хортик, Князь Ольга-вчителька німецткої мови, Сінгалевич Теофілія-вчителька української мови, Степанія Калитчук, Ольга Курилюк - вчительки молодших класів,Баранська Олександра,Дронюк Іван - вчитель математики, Микола Слободян - вчитель природознавства, отець Володимир Слабий, Іван Рудко - вчитель математики, Каплун.З розкладу уроків зразу зникли історія, російська мова, а натомість з'явилася німецька. Було відновлено викладання релігії, яка в переліку предметів стояла на першому місці. Серед інших наук- рахунки й геометрія, малювання, співи (аж до випускного класу) та руханка(фізкультура). Підручників були відсутніми не тільки в учнів, а й у вчителів.Виняток становив тільки "Буквар" для першого класу. Вільними від навчання вважалися дні значних релігійних свят. Наповнюваність класів сягала 35- 45 учнів. В молодших класах було й 54 учні. Учнів школи дуже часто організовано залучали до праці під час весняно-польових робіт та збору врожаю.Такі акції називалися "боротьба за врожай ".З жовтня 1942 року в школі відкривають кухню для бідніших школярів. Обіди в середньому обходилися в межах 30 гривень(грошова одиниця в Дистрикті Галичина часів окупації). Для найбідніших, вони були безкоштовними. Нагляд над кухнею почергово вели вчителі. Основна шкільна документація велася  двома мовами: німецькою та українською. Організаційно школа була підпорядкована Коломийській окрузі. Вчителі школи були зобов'язані брати участь в учительських конференціях за участю шкільного радника з округи Шольдаха та шкільного інспектора Маланюка.Таких конференцій в навчальному році могло бути декілька. 
      Під час зимових канікул,або ферій, як їх тоді називали, а саме 21січня 1944 року школу перенесли до будинку Міської управи(до Маґістрату), Це було зумовлено відступом окупаційних німецьких військ, наближенням до Снятина лінії  фронту, та необхідністю розмістити в головному корпусі школи військовий госпіталь для поранених німецьких вояків. Перенесення школи не тривало довго і вже 25 січня 1944 року навчання було відновлено на новому місці.
       З 18 березня 1944 року навчання в школі фактично не відбувалося через малу кількість учнів. Батьки боялися відпускати дітей з дому, адже місто було наводнено відступаючими німецькими військами, й протягом тижня перебувало в стані безвладдя.

       Після відступу із м.Снятина   німецьких окупантів, протягом місяця відновлюється робота Снятинської середньої школи №1. Директором школи  наказом по РВНО від 29 квітня  1944 року було призначено Івана Рудко. Серед вчителів, якими заново було укомплектовано школу: класоводи- Дутчак Марія, Полутренок Минодора, Мушинська Павліна, Андріясевич Євгенія, Дмитрук Марія, Ткачук Михайло, Сінгалевич Теофілія; вчителі- предметними: Зінковська Юлія, Фелицька Станіслава- вчительки української мови, Рудко Марія- вчителька російської та німецької мов, Дутчак Юліан –вчитель математики, Козулькевич Рафаїл- вчитель природознавства та фізики, Кляйнпетер Ольга- вчителька історії та географії, Князь Ольга – вчителька німецької мови, Дронюк Амалія- вчителька математики та географії.

         Кидається у вічі відсутність у педагогічному колективі вчителів єврейської національності  та етнічних поляків. Останні були змушені емігрувати до Польщі у відповідності до радянсько- польських домовленостей. А єврейську общину міста було повністю знищено протягом німецької окупації. Окремих осіб було розстріляно в хащах біля села Потічок, інших – замордовано в концентраційному таборі Белзек.Тільки небагатьом представникам єврейської громади міста пощастило залишитися живими.Декотрих (15-20 осіб)- снятинські "пачкарі"(контробандисти) нелегально переправили через кордон на Буковину,яка вже тоді була в складі Румунії, а остання, хоча й була сателітом нацистської Німеччини, однак не поспішала винищувати євреїв згідно гітлерівських рекомендацій. Інших порятували впливові снятинці. Так, дочку та сина вчителя релігії Мозеса Сандека, врятували Нємчевські. Генрік Сандек із шкільного вчителя хімії перетворився на "незамінного" провізора в аптеці Нємчевських, а його сестра стала  гувернанткою для дітей в родині Нємчевських.Так і порятувалися. Представники цього роду нині мешкають в США та жваво цікавляться Снятином, як місцем проживання своїх прародичів. Інші ж члени родини Сандеків загинули в роки Голокосту.
        На літніх канікулах 1944 року в Снятинській школі працювали педагогічні курси для усіх освітян району. Нова влада вирішила підняти кваліфікацію вчителів, та поставити перед педагогами нові завдання які би відповідали інтересам радянізації західноукраїнських земель. Серед предметів які читали вчителям чільне місце посідала російська мова, яку викладав Рузанов М.М.. педагогіка(викладач-Король Н.В.),  "Книги тов.Сталіна" та "Конституція" (викладач-Костеньов М.П.). Серед лекторів педкурсів найбільше вчителів Снятинської школи №1 - Рудко Іван(математика),Гуцуляк Володимир(каліграфія),Козулькевич Рафаїл (природознавство),Сінгалевич Теофілія(фізкультура), Кляйнпетер Ольга(географія), Турек (малювання). Здобутки курсантів у царині підвищення кваліфікації були доволі скромними. Однак якщо з української мови, яку читала Ліщук Н.Г.  фоновою оцінкою для усіх груп вчителів була "четвірка"(по п'ятибальній системі), то з російської мови одні "трійки", а з вивчення "книг  тов.Сталіна"- ще й трохи "двійок".

        Післявоєнна Снятинська середня школа №1 офіційно була десятирічкою, однак   фактично налічувала тільки вісім класів. В  жовтні 1944 року частина учнів школи відійшла на навчання до сільських неповних середніх шкіл, а в зв’язку із загальним скороченням кількості учнів та класів, до сільських шкіл було переведено й частину вчителів. Проте у відповідності до нової інструкції було зменшено наповнюваність класів  і вже в 1946-47 навчальному році педагогічний колектив школи  зріс до 26 вчителів. Серед новоприбулих  Дударєв Володимир, Дударєва Настасія, Щербина Мотрона, Новаковська Віра, Поліщук Любов, Андрєєва Варвара, Чепіжко Олена, Кобозєв Василій, Малюк Михайло ,Суходубська Ольга та інші.

          Рудко І. однак недовго пропрацював директором школи. Швидше за все йому пригадали  директорство в Українській гімназії за протекції ОУН в часи німецької окупації, тому вже в серпні  1947 року новим директором школи було призначено Дубину Михайла Матвійовича.

             Школа того часу була пронизана духом тоталітаризму та базувалася на жорсткій дисципліні. Учнів, що не встигали  з основних дисциплін, не переводили до наступного класу, а залишали на повторний курс. Навіть після навчання протягом першої чверті, учнів які отримали незадовільні оцінки наказом по школі переводили в нижчі класи, на повторний курс, а деяких навіть виключали зі школи. Так  після  отримання незадовільних оцінок з осінніх екзаменів  педагогічною радою 30 серпня 1950 року було залишено на повторний курс : в 2-му класі- 7 учнів; в третьому класі-11 учнів; в 4-му класі-9 учнів; в 5-му класі -22 учні; в 6-му класі -8 учнів; в 7-му класі – 20 учнів; в 9- му класі-7 учнів. Протягом 1948-49- 50 навчальних  років із школи через неуспішність та несплату грошей за навчання( школа залишалася платною) було виключено трьох  учнів.
    Відбуваються значні зміни в навчальних програмах.Кількість іноземних мов скорочується.Зростає кількість уроків з математики. Наука історія перетворюється на основного носія комуністичної ідеології, а її вивчення мало готувати наступне покоління більшовиків.Хоча навчання в школі й здійснювалося українською мовою, російській мові та літературі також відводять значну кількість годин.Так розпочався процес русифікації школи, де пізніше з`явився навіть день, коли усі вчителі та учні були зобов`язані навіть на перервах спілкуватися виключно російською мовою, що однак неоднозначно сприймалося в шкільному колективі, а тому діяло правило" від поганих вказівок, нас рятує таке ж саме погане їх виконання"
   Важливу роль в ті часи відігравала оцінка з поведінки. Так відсутність відмінної поведінки могла бути підставою для  недопущення учня до екзаменів на атестат зрілості. Тимчасово виконуючим обов’язки  директора школи був тоді Рафаїл Михайлович Козулькевич.

            Діставалося також і вчителям. За недбало підготовлену учнями ("всього лише дві статті"?!) класну стінгазету, класний керівник отримував попередження, за спізнення на роботу на 20 хв. без поважної причини-  догану з попередженням, а при  повторному спізненні справу передавали до суду. Вчителям також масово оголошували догани  за «запущену агітаційно-масову роботу на закріплених виборчих участках по виборах до Верховної Ради СРСР». Карали вчителів також за «неналежне надання допомоги уповноваженим по реалізації державної позики серед населення». Учителів додатково навантажували безоплатною роботою – навчанням грамотності неписьменних, згідно закріплених за ним вулиць та заставляли систематично вивчати матеріали з’їздів  КПРС, «учителям фізики, хімії, математики,складати задачі  для учнів на матеріалах XIX зїзду КПРС та 5-го п’ятирічного плану».

          В наказі по школі від 14 травня 1951 року  вперше зустрічається  запис  «Снятинська середня школа ім.. В.Стефаника»


                                         Шкільні документи досліджуваних років.

Шкільне свідоцтво за 1905 рік за підписом першого директора реальної школи Едмунда Гржебські та класного керівника Владислава Подляги.
Підписи в свідоцтві робили усі вчителі.

Свідоцтво лікарське видане учневі 3-го класу реальної школи Карлу Бергеру.1916 рік..

Шкільні предмети та підписи вчителів ц-к реальної школи м.Снятина.1910р.Підписи звеху донизу:Ксьондз Борови;кс.Йосип Проць; Мозес Сандек;Ян Піскозуб;Іван Гдуля;Берті Амайзен;Альфред Шталь;Ян Піскозуб;Йожеф Нусбаум;Людвік Тулея; Теодозій Борчовський;Л.Тулея ;Ян Піскозуб; кс.М.Борови.

Підпис директора школи Гілярія Голубовича, класного керівника Берті Амайзена та Яна Піскозуба із засвідченням правильності викладених оцінок.

Табель успішності за півріччя учня Снятинської гімназії Бруно Германа. !-го лютого 1921 року.

Табель успішності Казимира Геллеса, учня Снятинської школи реальної перший років польської держави. 1920 -21 навчальний рік.

Частина листка з особової справи Адлерштейна Мойші сина снятинського купця Хайма Адлерштейна. Снятинська гімназія 1923 рік

Листок з особової справи Мечислава Матуша, учня Снятинської гімназії, сина Петра Матуша,контролера міської кредитної  спілки, співвласника ресторації "У Марії", що м.Снятині ( була там де нині міські дошки оголошень) Відмінників у ті часи по школі було зовсім небагато, адже професори сповідували правило: на оцінку "5" знає сам Господь, на "4" - я сам, ну а учень звісно менше.

Загальношкільний покласовий журнал цісарсько - королівської реальної школи  в Снятині за 1910-1911 н.р.

Документ часів ЗУНР-УНР. Медична довідка часів ЗоУНР
В лівому верхньому кутку печатка з надписом: "Доктор Владислав Чижовський - лікар повітовий"
Печатка з "Тризубом", належить повітовому податковому уряду, та свідчила про сплату гербового збору за кошти якого й мали пізніше друкувати гербові папери.

              

Частина свідоцтва про закінчення школи виданого за часів ЗУНР. Відсутність нових бланків молодої держави покривали  бланками старого взірця закреслюючи все лишнє. 1919 рік.

Табель піврічний часів Української гімназії за підписом виконуючого обов`язки  директора школи Івана Гдулі.
Печатка ще австрійська. 1919р. Класний керівник -Володимир Сілецький. Прочитавши оцінки ( а та в основному"недостаточно", тобто "2", можна зрозуміти, чому учень залишив свідоцтво невитребуваним.

Свідоцтво про закінчення навчального року часів ЗоУНР з підписом Клавдія Білинського, директора
Снятинської української гімназії. Класний керівник-Микола Федюк. 1919 рік. Печатка УНР.