понеділок, 2 травня 2016 р.

Учнівський туризм та краєзнавство Снятинщини в фотографіях.

                                                     
Урочисте відкриття обласних туристських змагань. Червень 1975 рік.
                                                               1.Спогади туриста-краєзнавця.

   Зльоти туристів-краєзнавців Снятинщини відбувалися в районі регулярно. Деякий час місцем для проведення таких зльотів були околиці села Джурів, за мостом по автомобільній дорозі Джурів-Іллінці. Обширна ділянка заплави р.Рибниця в урочищі "Біля цегольні" добре підходила для облаштування наметового містечка. Тому рік у рік, на початку червня, йдучи разом із сусідськими хлопчаками до лісу по гриби.  доводилося бачити велику кількість різноманітних  наметів.Для нас це була цікава забава. Адже це означало, що знову лісом будуть бігати незнайомі хлопці та дівчата та розпитувати нас - місцевих  грибників, як потрапити "до моста", або  про якісь "капе" в яких ми зовсім не розбиралися. Деколи ми з ними зле жартували( особливо із старшими хлопцями) та показували неправильний напрям, однак дівчат нам таки було шкода і ми направляли їх на добру дорогу. Хлопцям діставалося за те, що вони, по вказівці вчителів, вечором ганяли нас біля табору за голосну стрільбу із самопалів. Останні, звісно давали тільки  гарний звук пострілу, однак цього було достатньо, аби нас старалися піймати. Правда це так нікому й не вдалося зробити, адже навіть в вечірньому лісі ми добре орієнтувалися.
       Туристи зникали так само швидко, як й з`являлися, і одного ранку ми з`ясовували, що на місці наметового містечка залишалися тільки рівчаки від обкопування "палаток". Нашим розвагам наставав кінець аж до наступного року.Звісно ми заздрили тим, хто жив у "палатках" та готував їжу на вогні, але були ще занадто малі для участі у змаганнях. Однак уже в підлітковому віці проявляли інтерес до туризму.
Наметове містечко  туристів.1974 рік.
Похідні кухні.
        Вперше за команду Джурівської школи на змаганнях по туризму мені довелося виступати  по закінченні восьмого класу. Однак тоді змагання вже проходили в іншому місці. Напевне через те, що на попередньому не було потрібного перепаду висот для проведення альпійського підйому та спуску, та через відсутність придатного близького джерела води,  місце для змагань перенесли в урочище "під Писком". З того часу воно надовго стало притулком для  туристських змагань різного рівня. Велика толока між р.Рибницею та північно-західною околицею села Джурів через деякий час навіть була спеціально обладнана для проведення змагань. Силами колгоспу "Верховина " туди була підведена електрична лінія, яка давала можливість частково освітлювати  табір, а також на час проведення змагань облаштовувалися туалети.
Наметовий табір Снятинського району на обласному зльоті туристів. Червень 1975 року.
        Місце було вибрано вдало, адже вся толока мала дуже гарний трав`яний газон, придатний для ігрових видів спорту. Верби та вільхи, що оточували толоку давали гарну тінь для розташованих під ними наметів. Поруч  були  джерела хорошої питної води, Однак більшість туристів набирала воду в криницях сусідніх осель. Можливо це й приносило деякий дискомфорт селянам, однак "туризм під боком"давав можливість продати молоко чи сметану, а також забрати для власних потреб всю скляну тару від "тушонок ", борщових заправ, голубців, варення, джемів та інших туристських смаколиків, які були в неї "закатані"(пластмасової тари тоді ще не було). Тобто мав місце взаємовигідний бартер.
Урочисте шикування .
Команда "Романтик" Заболотівської СШ. Учасник змагань від Снятинщини.
Урочисте відкриття змагань. Червень 1975 р.
На трибуні майже всі перші особи району:голова райвиконкому,військовий комісар, завідувач відділом освіти,партійний секретар.
На урочистій лінійці.1975р.
         Після районного зльоту туристів відбувалися й обласні змагання. Мої перші обласні змагання пройшли в с.Блюдники  Галицького району. Однак через велику проблему з карстовими провалами, було вирішено перенести центр обласних змагань до Джурова. Адже розмір лісового масиву тут був невеликий і до того ж з усіх сторін ліс оточували асфальтовані дороги та населені пункти, що значно полегшувало можливості в орієнтації заблудлих. та їх ефективний пошук силами суддівської команди. Крім того колгосп "Верховина" був достатньо багатим господарством, а село Джурів - взірцем благоустрою та порядку. Адже воно уже з 1965 року було газифіковане, мало асфальтовані вулиці з тротуарами та вуличним освітленням і навіть "сітілайтами". Правда тоді на вітринах тих "сітілайтів" красувалася не реклама, а портрети орденоносних передовиків виробництва. Був у селі найкращий на район стадіон, де колгоспна команда з футболу приймала  навіть київське "Динамо", хокейний майданчик, 50- ти метровий стрілецький тир закритого типу, та студія балету при клубі із "виписаним з області " балетмейстром.
Виступає М Косило- директор обл СЮТур. 1975р
Вільний від вправ час. 1974р. (Номерний знак на мотоциклі не Снятинського району, а Станісласької обл :) )
Підпис на футболці на пам`ять від Я.Гуцуляк.
          В силу вищезазначеного, Джурів на десятиліття перетворився на центр туристичного життя області де проводилися районні та обласні змагання по туризму, а також, протягом деякого часу - обласні змагання на приз В. Гуцуляка, які проходили у вересні. Однак  прохолод-
ні вересневі ночі та значне скорочення фінансування на сприяли утвердженню таких змагань.
Л.Андрійчук - учасник команди Джурівської СШ.
          Проведення змагань обласного рівня значно покращило їх матеріально-технічну базу. В першу чергу в картографії. У викресленні перших  карт місцевості для спортивного орієнтування доводилося брати участь й мені- учню школи, а також моєму товаришеві Б. Танасійчуку. Ми носили приладдя та робили проміри, а також диктували топографам місцеві назви урочищ, а ще не давали їм зайвий раз блукати. До цієї роботи мене рекомендував мій вчитель географії Д.Ю.Чабан, який був моїм першим наставником у спортивному орієнтуванні, та фотографії. Саме з ним були пов`язані й мої перші мандрівки Карпатами.
По Сокільському хребту. 1973 рік Учні Джурівської СШ  з Д.Ю.Чабаном. Фото Чабана Д.Ю.

На привалі 1973 рік Фото Чабана Д,Ю,
         Перші карти були чорно-білими, на фотопапері. Для проведення обласних змагань були роздруковані  типографським способом кольорові карти високої якості.
 Команда Снятинського району зі спортивного орієнтування- незаперечний фаворит змагань.Останні настанови дає М.Заграновський (з сокирою)Обласні змагання 1975 р.
Перенесення контрольних пунктів на карту. 1975.р. Обласні змагання.
115 стартував. 1975 р .Обласні змагання
Відпочинок  післяобідній. 1975  рік.Обласні змагання.
Фініш.
          Добре знання місцевості, вміння читати карту  та "довгі ноги"(ріст під 1.90) давали мені переваги під час змагань. Тому й доводилося на обласних змаганнях часто виступати за інші школи. В 1974 році за  Снятинську школу-інтернат , а в 1975 році уже як випускник школи(деякі державні екзамени здавав прискорено) виступав за шкільну команду Заболотівської школи. Моїми тренерами на тих змаганнях були М.Мошук та
Обід .Обласні змагання 1975 р.
Чемпіони серед восьмирічок - учні Хлібичинської школи з тренером Бачуком Я. 1975 рік
М.Заграновський. Головною проблемою для мене було не стільки правильно пройти усі "капе"(контрольні пункти), скільки відірватися від "паровозика " переслідувачів, які, знаючи, що я місцевий, старалися не випускати мене з виду.Тому приходилося обирати тактику швидкого відриву через "пірнання " у глибокі яри. Звісно час проходження траси дещо зростав, але все-одно розрив  з наступним, другим фінішуючим становив більше години.Спортивне орієнтування було командним видом спорту.
Чемпіони області в туристському багатоборстві- учні Заболотівської школи з тренером Семотюком Б.Я. 1975 рік.
           Перемоги на змаганнях різного рівня дали мені змогу отримати  третій дорослий розряд по спортивному орієнтуванню, який я покращував уже в університеті, як спортсмен-розрядник, член збірної вузу.
Команда Снятинщини- чемпіон обласних змагань. 1975 рік. Крайня справа- представник команди -Гуль Т.Т.
          Одного року серед спортивних дисциплін появилася стрільба, змагання з якої відбувалися в шкільному тирі, розташованому на стадіоні. В тому тирі я проводив чимало часу( він був поруч з моєю домівкою) Наставником по стрільбі був О.М.Маковійчук - вчитель початкової військової підготовки. Під його керівництвом  я вистріляв не одну тисячу набоїв, брав участь в змаганнях різного рівня,тому й не підвів команду туристів району, внісши свій внесок в загальнокомандну першість.
А мені дали грамоту за снайперську стрільбу!....
           Починаючи з 1983 року мені знову регулярно доводилося брати участь в туристичних змаганнях різного рівня, але вже в якості керівника команди та тренера Снятинської ЗОШ ім В, Стефаника.
            В ті часи в районі склалася дуже хороша школа туризму. В туристичному багатоборстві  поміж середніх шкіл традиційно сильними були команди Балинцівської школи (тренер І.Фраюк.), Заболотівської(тренери М.Семотюк та М,Заграновський),Снятинської ЗОШ ім В Стефаника.(тренер Ю.Міщенков). Серед восьмирічних шкіл - команда Хлібичинської школи (тренер Я.Бачук)
           Туристичне багатоборство в ті часи включало: розкладання намету, в`язання верхньої та нижньої обв`язки, альпійський підйом та навісна переправа, проходження складних ділянок зі "страховкою", альпіський спуск, та складання намету після зняття обв`язок. Нині це би називали "old school" адже тепер усі використовують спеціальні безпекові системи, жумари та інші "навороти". Однак тоді це був найбільш видовищний  вид змагань, який проходив на високій надзаплавній терасі  Рибниці в урочищі "під Писком", зовсім неподалік закинутих шахтних виробіток з добування бурого вугілля.
Директор Джурівської СШ Халецький П.К  з учителями школи в гостях в туристів. 1975р.
(Креативний парканчик якоїсь із команд...)
Карта для спортивного орієнтування 1985 р.
Карта спортивного орієнтування для обласних змагань.1987 р.
          Іншим видом змагань було спортивне орієнтування, яке проводилося за різною методикою( по заданому маршруту, вільний вибір маршруту з різною кількістю балів на кожному контрольному пункті відмітки.). "КП"(контрольні пункти) червоно-білого маркування мали компостери,якими ставили відбитки на карти. Час перенесення "кп" з еталонної суддівської карти на карту отриману спортсменом - входив до залікового. Довжина маршруту могла складати 5-8 км.Маршрути для юнаків та дівчат могли бути різними, хоча й пересікалися. Для підготовки команди до змагань приходилося неодноразово виїжджати з учнями до Джурівського лісу на тренування. Переважно виїзди відбувалися в травні і ніхто ніколи не переживав з приводу якихось кліщів. Снятинська СШ ім,Стефаника та Снятинська школа інтернат традиційно мали хороші команди із спортивного орієнтування.
Переправа через річку до місця проведення топозйомки.1974 р
Вчителі Джурівської школи в наметовому містечку.1975р.зліва -направо: Паренюк Г.В, Щербань Н.М,. Строїч Г.Ю,. Щербань М.М.
Обласні змагання 1974 рік. За обідом. Стоїть Б. Танасійчук 
Обласні змагання 1974 рік Команда школи-інтернат за обідом. М.Лупа..
Мошук М,Д- наставник та тренер туристської команди Снятинського району. Обласні змагання 1974 рік.
Випуск стінгазети. Малює Божак О. В окулярах -Чабан Д.Ю- наставник та тренер команди Снятинського району. Обласні змагання .с.Блюдники Галицького району.1973 рік.
          Досить складним заліковим видом були змагання з топозйомки - виготовлення плану місцевості в заданому масштабі(топострічка). Традиційно перші місця тут займали туристи Джурівської СШ яких готували Чабан Д.Ю а потім Чабан Р.Д. Команду Снятинської школи ім.В Стефаника готувала вчителька географії Гандарі С.М. І ми неодноразово були в призерах.
Дощ не перешкода для змагань з топозйомки. 1974 рік. Районні змагання.
Оцінювання туристичного побуту. Районні змагання 1974 р.
Андрушко І.В- майбутній директор Снятинської ЗОШ ім В.Стефаника, а тоді- організатор позакласної роботи Джурівської СШ. серед учасників конкурсу. 1974 р .Районні змагання.
          Заліковим видом змагань були категорійні походи здійснені шкільними командами протягом року та представлені звітами. Останні кілька років проведення районних змагань мені доводилося бути районним суддею саме з цього виду. А в туристичні походи ходили тоді багато. В районі діяла районна маршрутно-кваліфікаційна комісія)МКК) яку тоді очолював М.Мошук. Саме ця комісія випускала в категорійні походи юних туристів - краєзнавців, перевіряючи команду та проставляючи штампи до маршрутних книжок. Традиційно перші місця по туристичних походах займали команди Снятинських шкіл та Заболотова. оскільки вони мали краще фінансове забезпечення.Хоча й сільські школи Ганьківців, Хлібичина, Балинців  також регулярно надавали звіти про проведені турпоходи.
Конкурс стінгазет,Районні змагання з туризму .1974 рік.
          Проводилися й інші різноманітні конкурси та змагання серед яких:розпалювання вогнища  на швидкість, правильне укладання наплічника, в`язання  туристичних вузлів, конкурси:малюнків, фотографій, емблем, стінгазет, художньої самодіяльності,туристичного побуту(до нього входило оформлення командного наметового містечка,чистота та порядок на кухні, якість приготування їжі). Незмінним суддею частини таких конкурсів була Л.Разумова.
          Вечорами все наметове містечко збиралося біля великого табірного вогнища,проводили конкурс художньої самодіяльності,співали пісень, влаштовували розважальні ігри та забави, а також модні тоді дискотеки. Табір довго не міг заснути, але незмінний його комендант Конюк .І П.   опівночі оголошував відбій  і  порушники спокою могли бути покарані низькими балами при оцінюванні туристичного побуту.
"Зубри туристської справи"- І,Фраюк, І,Конюк. Б.Ляшкевич.                          1975рік.
     Безумовно дітям подобалося проводити час на таких змаганнях, адже після напруженого шкільного навчального року це був просто хороший оздоровчий відпочинок. Можна було завести чимало нових друзів та невимушено спілкуватися. І навіть учителі уже не здавалися такими грізними, як на уроках в школі.
М. Заграновський - суддя туристського багатоборства. 1985р.
В.Свіршко  серед вболівальників.
Альпійський підйом. 1985р
Навісна переправа 1985 р.
Альпійський спуск.1985р.
Туристські обв`язки. 1985 рік
Міщенков Ю.А .-тренер з багатоборства
Перші гриби.
 Музичні проби.
В задумі...
"Орфей " рулить...
Команда Стецівської СШ. Районні змагання з туризму 1985 рік.
В очікуванні від`їзду. Суддя змагань Л.І.Разумова. 1985.рік
Нові друзі із Стецеви.
Команда Снятинської СШ. ім В. Стефаника - призер районних туристських змагань 1985 року.
Призери районних змагань з туризму 1987 р.
Снятинська та Стецівська команди.Районні змагання. 1987 р.
      Туристські зльоти тривали три-чотири дні  червня під час яких учні  у вільний від змагань час, могли збирати гриби та ягоди, робити екскурсійні вилазки, зокрема до покинутої вугільної копальні,та місць боїв Першої світової війни, купатися в річці (звісно під наглядом вчителів),вчитися самостійно готувати їжу на вогнищі розкладеному із заготовлених ними ж дров. Кожна школа мала усталене місце для розбивки командного табору, тому суперечок з цього приводу не траплялося. А великий намет, який туристи називали "палатка-казарма" ставав хорошою кают-компанією для друзів. Старенький шкільний "газон", названий чомусь його водієм, вчителем автосправи О.Шокалюком, -  "Маруською", справно, з року в рік вивозив нехитрі туристичні пожитки та самих туристів до місця змагань, до нових пригод і вражень. А самі учні протягом цілого навчального року старалися ніяким чином не порушувати дисципліну, адже можна було попасти в опалу та бути відлученим від великого свята - участі в туристичному зльоті та майбутньому багатоденному поході Карпатами.
Розкладання намету 1985 рік




Чисельні нагороди різних років. 


                                                          2.Туристські походи турклубу "Ґоргани" 
                                         Снятинської СШ. ім в, Стефаника, походи вихідного дня та                                                                                     "Говерляни" 1983- 1996 роки.


                 Проведення туристичних походів Карпатами було доброю традицією в Снятинській СШ. ім В. Стефаника. За доволі довгий період - сотні учасників та більше тисячі пройдених пішим ходом  кілометрів. Туристична активність була спричинена діяльністю в школі туристичного клубу "Ґоргани", учасники якого кожного року брали участь в районних зльотах туристів-краєзнавців,а будучи переможцями - виступали за Снятинщину на обласних змаганнях. Для успішного виступу на змаганнях необхідно було надати звіт про проведену туристичну діяльність за рік. Переважно це були звіти про багатоденні  туристичні походи, походи вихідного дня ,тощо. Деколи обласна станція юних туристів оголошувала конкурс на кращий туристичний похід. Снятинська школа ім.В Стефаника була призером таких конкурсів, адже наші звіти завжди були ретельно приготовлені, мали відповідну документальну та фотодоказову базу. Маршрути турів були завжди цікавими. Й карта походів школи була повністю помережана, різноколірними стрічками пройдених туристичних стежок. Призи за перемоги обласного рівня були завжди вартісними - намети, ліхтарі, спальники, туристські бензинові пальники-примуси, наплічники. Це був хороший спосіб поповнити матеріальну базу турклубу й ми ніколи від нього не відмовлялися.
             Проведення багатоденного туристичного походу з учнями школи було завжди нелегким та морочливим заняттям.  Найпершим стояло питання фінансування походу. Цим тоді займалися місцеві ради. І Снятинська міська рада за всі роки жодного разу не відмовила у виділенні коштів на проїзд та харчування учнів під час походу. Безумовно, це були не надто великі кошти, але для організації повноцінного харчування вистачало.(За основу брали розрахунок харчування учнів на повному утриманні  в школах-інтернатах.) Тим більше, ціни на продукти та проїзд тоді були помірними.
 Згадати ціни 90-х  Одна буханка хліба-27 000 купонів. 10 банок тушонки- 1 700 000 купонів. Мільйонери...
             Для проведення багатоденного туристичного походу необхідно було підготувати відповідну документацію, до  якої належали накази по школі, маршрутна книжка. У випадку проведення походу через території заповідного фонду потрібно було отримувати дозвіл в дирекції заповідника особисто, для чого була необхідність у попередній поїздці до Яремчі. В прикордонну смугу туристів тоді не допускали й приходилося відмовлятися у відвідуванні багатьох цікавих для туристів маршрутів.
Дозвіл виданий  КНПП. в м. Яремче.
Дозвіл на проходження заповідними територіями.

 Такі дозволи давали  лісники в Шибеному
            Маршрутна книжка обов`язково засвідчувалася печаткою та підписом директора школи, або завідувача райВНО. Усі учасники походу проходили медичний огляд. В книжці виписувалася нитка походу, проводилася розбивка денних переходів з урахуванням віку туристів( максимальні денні переходи для старших школярів були дещо довшими ніж для молодших).Вказувалося індивідуальне та колективне спорядження.
Кваліфікація та здоров`я туристів.

Навіть лісники могли робити записи в маршрутну книжку.

Рішення обласної МКК

При відсутності штампа МКК групу не допускали на маршрут.
             Категорійні походи,тобто ті , що йшли в залік на отримання туристських спортивних звань та кваліфікацій обов`язково реєструвалися маршрутно-кваліфікаційною комісією районного чи обласного рівня. Обласну МКК протягом довгого часу очолював відомий краєзнавець області Л.Вардзарук. Керівником районної МКК був М.Мошук. Відсутність штампу МКК в маршрутній книжці могла призвести до зняття контрольно-рятувальним загоном, групи туристів з складного маршруту, та їх направлення на некатегорійні напрями. Керівник походу був зобов`язаний разом з групою вчасно  проходити контрольні пункти у вписані в книжці строки. З контрольних пунктів відсилалися телеграми керівнику МКК яка випускала на маршрут. Про закінчення походу необхідно було також відзвітувати телеграмою або особисто.
Квитанції про проходження маршруту.
Рекомендації від КРП.

Штампи про проходження маршруту.

             Реєстрація туристської групи в контрольно-рятувальному загоні була обов`язковою. Штампи реєстраціїї КРЗ  проставляли в маршрутну книжку і вони були підтвердженням  проходження маршруту. Часом працівники КРЗ  давали письмові рекомендації стосовно проходження тих чи інших частин маршруту в залежності від погодних умов, що складалися.
            Свої записи до маршрутної книжки могли робити лісники. єгері, та інші контролюючі  органи, якщо туристи здійснювали порушення під час походу.
       
Штамп районної МКК з підписом М,Д Мошука.
Випуск групи на маршрут контрольно-рятувальним загоном



Рішення МКК про випуск групи на маршрут.
           Для підтвердження проходження маршруту можна було проставляти до маршрутної книжки штампи пошти чи печатки сільської ради, печатки шкіл,штампи бібліотек.Робота була поставлена так, що ніхто з перелічених посадових осіб в цьому ніколи не відмовляв.
            Однак найкращим способом засвідчити перебування групи на маршруті завжди були письмові звіти з описами та фотографіями. Фотошопу тоді ще не було.
           До маршрутної книжки додавали також записки зняті з турів на вершинах гір. Керівник групи обов`язково на вершині залишав записку про час перебування на вершині, стан справ у групі, напрям подальшого руху, тощо. Це була гарна традиція, якої дотримувалися усі організовані групи.


Записки польських туристів.

Коломийські "випадкові" туристи 

Туристичний клуб з Катовіце



Записки білоруського клубу Смолевічського району.

Записка Кишиневської групи.


            Якщо усі формальності було дотримано, звіт відправлено, МКК приймала рішення про оцінку та залік туристичного походу і  присвоєння його учасникам відповідних спортивних звань.
Документ МКК про зарахування  категорійного походу.
           Безумовно велика відповідальність лягала на керівників походу, адже вони відповідали за збереження життя та здоров`я учнів. Тому відбір кандидатур для участі в поході був доволі строгий(за станом здоров`я, поведінкою), та й кількість учасників обмежувалася наявністю колективного спорядження і мобільністю групи. Як показувала практика оптимальне число учасників походу(крім керівників) мало поміщатися в три намети, адже на високогір`ї найперша проблема - знайти достатньо придатного для розбивки табору місця.
          Категорійні походи проводилися за маршрутами, які задавалися обласною МКК. Проводилися вони переважно в червні -  дуже дощовому місяці, тому у високогір`я маршрути не пролягали, а значить не мали відповідної видовищності.
         Завдяки практиці з`ясувалося,що серпень - найкращий місяць для туристичних походів карпатським високогір`ям. Кількість гроз значно зменшувалася, сніг залишався тільки у вигляді невеликих кулуарних сніжників, земля була уже прогріта, нічні заморозки відступали. Це було доволі важливо, враховуючи  відсутність теперішніх карематів. Адже приходилося використовувати "лапнік"- нижні гілки молодих сосен, які підкладали під палатку, причому це  в кращому випадку. В умовах високогір`я й цього не було. Спальники тоді були з натуральних матеріалів, доволі важкі й в сухому вигляді, а коли намокали -ставали взагалі непідйомними, так само було й з брезентовими рюкзаками.Шматок целофану заміняв "рейнкавер"і накидку. Наявність "абалаковського" рюкзака у 80-х та станкового "Єрмака" в 90-х робила туриста "крутим". Тому приходилося "кулібінствувати" й самостійно, під свій ріст ,конструювати станки, з якими без поломок можна було самому зняти з пліч 35- ти кілограмовий рюкзак. Намети тоді також не тішили різноманітністю. Брезентові, переважно зеленого кольору, вони були доволі важкими.За час зашнуровування такої "палатки" на ніч, можна було "посадити" батарейки ліхтаря(діодних налобників тоді ще не було).
      Окрема бесіда про туристичні карти та схеми. Тогочасна всюдисуща секретність нав`язана військовими, призводила до спотворення картографічного матеріалу. Орієнтуватися по тогочасних туристських схемах було складно. Приходилося шукати більш детальний картографічний матеріал - перефотографовані карти Генерального штабу Червоної армії 1939 року. Фото були чорно-білі, але все ж це було краще за схему. Однак всюдисуще КДБ ,проявивши пильність, вилучило їх, мотивуючи пріоритетами національної безпеки. Добре, що хоч негативи вдалося зберегти. Попри це, заблуканих було мало, адже більшість маршрутів була промаркована, та й випадкових людей в горах було тоді небагато. Ходили в основному підготовлені групи.
Карта Генштабу 1939 рік перероблена з польських карт. Тому всі назви старі.

"Точна туристська карта".. Вся Чорногора пряма,як німецький автобан. 
    Логістика від того часу змінилася мало. "Туристський експрес"- Чернівці-Рахів завжди був для наших послуг. Правда після розвалу "союзу" появилося багато човників-перекупників, й подеколи приходилося здійснювати посадку в тепловоз де добряче смерділо солярою, але,до честі залізниці, жодного разу ми не залишилися на пероні... Автобусні маршрути використовувалися рідше, переважно у верховинському напрямку. Коштували вони не набагато дорожче ніж поїздки поїздом. Однак вибір був більшим ніж тепер. В самому поході деколи щастило під`їхати попуткою, переважно" зілами  та шішігами"(ЗІЛ-131,ГАЗ-66), які довозили лісорубів до лісорозробок, або возили молоко з полонин. Приватного вантажного чи пасажирського транспорту(крім легкових авто) тоді попросту ще не було.
       Перший туристський похід, який мені довелося організовувати відбувся в червні 1983 році зразу після районного зльоту туристів, по маршруту вибраному за рекомендацією Ю.А Міщенкова, якому уже доводилося бувати керівником турпоходів. Похід планувався не надто складним і проходив за маршрутом: м.Яремче-г.Маковиця- г.Рокита Велика- с.Космач- пол.Мунчелик-пер.Рижі-смт.Ворохта - хр.Шимшор- с.Яблуниця-г.Хом`як-с. Татарів(близько 80км). Серед учасників походу учні старших класів: В.Разумов; Л.Дядченко; Р.Лящук; В.Воєвідко; Ю.Гладюк; В.Беца; І.Бойчук;.М. Никифорук. Серед того, що запам`яталося - важкий підйом на Маковицю пов`язаний з різким набором висоти, відсутністю акліматизації, та тим, що один з учасників походу одягнув лижні черевики :) з рантом і абсолютно гладкою підошвою, й тому не раз посковзнувся на росяній траві. Запам`ятався також  похід по хліб до Космача в неділю десь  з-під Лисини Космацької та назад, який ми з Ю.Гладюком  здолали зранку. Гуцули в той день метали стоги, не зважаючи на релігійне свято.На наше "Боже помогай!"чинно відповідали "Дєкувадь". А були ж іще заморозки та босий дід Терентій на полонині Мунчелик, йодлі від його "подружок", гарні поляни арніки на хребті Шимшор, граната РГ-42 на  горі Хом`як, та відома із Сан-Ремо  популярна пісенька"Ма-ма - ма - мама- Марія-ма..." з маленького транзистора, дорогою до залізничного вокзалу в Татарові.
Трохи нижче полонини Бараня.

І.Бойчук- чергова по кухні.

Розбивка табору під Хом`яком

Було трохи вітряно. В. Беца

На березі Прутця.

С. Яблуниця.

П`ятихатки . Місце всесоюзних змагань з біатлону.

На хребет Шимшор.

Присілок Ворохти - Войтул

Обід на березі струмка Войтул


Полонина Мунчелик.

По дорозі до Ворохти.


По дорозі до Космача

Ділок Ворохтянський . 

Гора Рокита Велика.

Привал

г.Маковиця.

На вокзалі в Татарові.

Небезпечні знахідки на Хом`яку.

Кухня в роботі.Буде шашлик із м`яса завбачливо прикупленого в колибі біля Прутця-Яблуницького по дорозі з Яблуниці.



Гора Хом`як.




В обідню пору. Десь під Хом`яком.


        Отримані навички організації туристичних походів добре пригодилися в 1984 році при проведенні 10-денного категорійного походу для участі команди школи в обласному туристському зльоті. Нелегкі випробовування випали на долю таких учнів: Д.Кіцул; М.Нагорняк; О.Кушнір; М.Романюк; Т.Чорнописька; Р.Демчук; Т.Чеховська; П.Сухолиткий; П.Березовський; керівників- Г.Н Тимофійчук; Ю.А.Міщенков яким довелося  долати мокре карпатське бездоріжжя за маршрутом:смт Яремче-с. Білі Ослави- с.Чорний Потік-с.Слобода- с.Яблунів- оз.Лебедине-с.Шешори-хр.Брусний- с.Річка - пол.Бубок.- г.Біла Кобила- смт Верховина- г.Кострича- Кривопільський перевал- г.Діл- пер.Рижі- смт.Ворохта (близько150 км). Точних прогнозів погоди тоді не робили. Глобальне потепління тоді ще не передбачалося і дощі лили на славу. Похід відбувався в червні, а для тодішніх  Карпат це ще тільки весна.Вихід групи відбувався з Яремчі на Маковицю й далі на г.Яворову. Почався похід одразу з пригоди :неправильно упакована голка,  із задньої кишені попереднього рюкзака,при різкому гальмуванні його власника, опинилася на лобі наступної учасниці походу, Обійшлося без проблем зі здоров`ям, але пригоду ще довго згадували і в подальшому старалися не порушувати норми безпеки, та тримати дистанцію.
         Внаслідок складних погодних умов довелося ночувати то в спортзалі верховинської школи, то в кінобудці с.Шешори. За приготування їжі в таких умовах відповідав Петро Березовський, якого ми називали "Пане-друже провідник", адже його старовинна мазепинка із не вилинялим місцем від тризуба відкривала  двері будь-якої оселі, де нам дозволяли готувати вечерю, давали молоко та сир. Серед пам`ятного з походу - мінометні міни на г.Яворовій, придбання "бетонів"(хлібних батонів тижневої давності) на полонині Бубок, сніг на г.Біла Кобила, великі очі Т.Чеховської, яка на розбитій лісовозами дорозі, при підході до смт Верховина, так застрягла в багнюці, що загубила чоботи, відрізаний від групи чабанськими собаками на Костричі П.Березовський, який всупереч моїм інструкціям почав розмахувати до них альпенштоком(мусіли чекати підходу чабана-визволителя),дружня зустріч на перевалі Рижі з командою Заболотівської СШ під керівництвом Б.Я.Семотюка.
П.Березовський на репері. г. Яворова.

г.Яворова.

Полонина Бубок.

На г. Біла Кобила.

Цвіте арніка.

Водоспад на р.Річка по дорозі до с.Межеріки.

На кладці через р.Річка.

Саламандра на маршруті. Типова ознака сльоти.

с. Річка.Знову дощ



На хребті Брусний.
Стая на Ділку Ворохтянськім. Днями, перед нашим приходом, в грозу, блискавка вбила  тут 20 овець.Виявляється тоді навіть вівці було застраховано і Держстрах відшкодував збитки.

По хр.Брусний.

Туристські жарти на ворохтянському вокзалі.

Через Войтул  до Ворохти.

Нарешті прийшли. А дехто приїхав... а ще знаменита мазепинка П.Березовського.


            Після цього походу стало зрозуміло, що оптимальними для учнів є походи тривалістю 5-6 днів. Крім того була очевидною необхідність самостійного вибору маршруту, який би пролягав в більш цікавих місцевостях ніж околиці Рунгур. Тому призерам районних та обласних змагань було запропоновано похід Ґорганами. Скоротити маршрут до 6-ти днів не вдалося, але в дев`ятиденку, зовсім не спішно, вклалися. Не вдалося також змінити час проведення походу в зв`язку із фінансуванням. Тому він так само як і попередні відбувався в червні. Стрічка походу пролягала : смт.Яремче- пер.Переслоп- р.Зелениця- г.Довбушанка- пер.Столи- с.Паляниця- г.Хом`як- радіальний вихід на г. Синяк- с.Татарів. В поході 1985 року брали участь учні: М.Личук; І.Гаврилюк; Л.Сандуляк; А.Борейко; Л.Вакалюк; І. Ткачук; І.Вагіль; О.Годованець . Другим керівником походу вже традиційно був Ю.А.Міщенков. Похід розпочався  правим берегом р.Жонка  до перевалу Переслоп. На маршруті наздогнали групу з Хабаровська - один місцевий інструктор та 11 осіб слабкої статі, які збиралися ночувати в приюті "Довбушанка". Ми поміж себе називали їх "матрасниками", тому, що вони мандрували  легкоходом -від "приюту до приюту" ,з мінімумом спорядження.Серед пам`ятного з походу - перші розповіді чабанів про ведмедя, який бродить на підйомі до Довбушанки, велика черга гуцулів до єдиної крамниці в селі Паляниця, тому, що привезли вино,постійні суперечки в групі між хлопцями та дівчатами, які призвели до того, що г.Хом`як їм прийшлося брати з південної сторони в лоб.(туристи зрозуміють),До пам`ятного також належить розвідка місця боїв партизанів-ковпаківців з великою кількістю різноманітних вибухонебезпечних предметів, які так і залишилися чекати саперів з розмінування.
На перевалі Переслоп.

Туристський притулок "Довбушанка"

Перша ночівля. Десь за Переслопом.

На фоні Довбушанки. Перед підйомом.

Позаду Малий Ґорган, Синяк, та навіть трохи видно Хом`як.

Розломами Довбушанки.

Вершина г. Довбушанка.

Туристський притулок на перевалі "Столи".

Прийшли до Паляниці.Вона тоді ще не була  центром туризму.

На задньому плані автомобіль "Урал", що привіз вино до єдиного в Паляниці магазину.

Околиці біля Паляниці теж ще не були забудовані котеджами. Тільки пасовиська. На задньому фоні схил г.Хом`як по якому ми  піднімалися з виховною  для групи метою. Коли вже "спокута гріхів"  стала достатньою- траверсували схил з виходом до колиби на полонині Хом`яків.

х
"Комсостав"

Мінометна міна та Ф-1 без чеки

Ф-1 з чекою.

РГ-42.


На вершині г.Хом`як. Капличку буде збудовано ще не скоро. Задній фон- г.Синяк.

Плоска вершина г.Синяк. Позаду видно Малий Ґорган та Довбушанку.

Стежкою Синяка до  табору на полонині Бараня.

Ці гранати мадярського  виробництва знаходилися на самій стежці.

Цікаві непотрібні знахідки.

Дощ - шашлику не перешкода.

            Наступного 1986 року нам вдалося змінити тривалу традицію проведення турпоходів в червні. Наступний похід проходив у серпні.Безумовно організувати його було складніше, адже зібрати учнів на канікулах завжди непросто. А мобільних телефонів тоді ще не було. Однак ентузіасти туризму находяться швидко. Похід було заплановано на Закарпаття, в масив Свидовецького хребта. Контрольні пункти походу проходили : смт.Ясиня-г.Буковинка- приют Драгобрат- радіалка на г.Близиця Велика та Близниця Мала- г.Стіг - г.Герешаска-с.Чорна Тиса- смт.Ясиня. Серед учасників :І.Овчаренко; Я.Турчак; П.Курилюк; Я.Грицюк В,Беца; Н.Головецька; М.Богун; Л.Козорацька; А Петрук.  та Міщенков Ю.А.
        Проблеми з походом почалися ще на етапі підготовки. Голова районної МКК  перебуваючи у відпустці був поза межами доступності, в силу чого маршрутна книжка була без його штампу.Тому начальником КРЗ смт Ясиня,нам було відмовлено у виході на маршрут по заявленій схемі. Натомість запропоновано легший(некатегорійний) варіант походу. На цьому наші проблеми не закінчилися. Спочатку погода була цілком сприятливою. На Близницях було дуже вітряно, а потім  почалися такі дощі, що про продовження походу високогір`ям не могло бути й мови. Довелося чекати покращення погоди  на східних схилах г.Котел. Сфагнове болото не краще місце для табору. Але сподіваючись далі продовжити маршрут не хотілося скидати висоту. Дводенна "дньовка" не принесла переміни погоди. Град,який випав після обіду біля наметів не розтанув і до ранку. Під днищем намету уже вільно протікав струмок. Тому було прийнято рішення спускатися в долини. до більш сприятливих погодних умов. Наступна ночівля передбачалася за кілька кілометрів на підході до села Чорна Тиса. Однак наш табір дуже не сподобався місцевому ліснику. який ніби запідозрив, що ми браконьєри. Напевно йому не сподобалося потріскування  набоїв у вогні. Не допомогло пояснення, що таким чином ми відлякуємо у високогір`ї ведмедів, адже петард тоді ще не було. Уже потім з`ясувалося, що в тих місцях був мисливський резерват для партійного керівництва з Ужгорода. Не дивно, що відійшовши  від табору десь три кілометри я бачив трьох олениць та скелет ще одного оленя на березі струмка. Не бажаючи зайвих проблем, прийшлося в короткий термін збирати табір та прошкувати до Ясині, де на околиці, в якійсь вирубці й заночували. Вечором над табором кружляв гвинтокрил і хтось жартував про те, що це нас розшукує той самий лісник. Однак нашим пригодам ще не прийшов кінець. По прибутті до станції Снятин  нас чекав міліцейський наряд. З`ясувалося, що перед відбуттям у гори, домівку одного із учасників походу було обікрадено. А міліція висунула версію про  те, що це робота  одного туриста з нашої групи і кожного дня зустрічала поїзди з Коломиї. Були дуже втішені,що ми нарешті попалися...:) Проведений обшук за винятком одного австрійського багнета, кількох дрібніших ножів та порожнього корпусу мінометної міни :) нічого не дав, а питання "Чи не розплачувався підопічний сторубльовими  купюрами?" здавалися смішними. Ми ж йшли в гори, а не на закупи. Злодія згодом піймали. Це була зовсім інша особа. Але неприємний осад від спілкування з операми залишився,
      Серед пам`ятного: коли на вершині Близниці запускали паперових літачків, Славко Турчак приніс розшукувану мною рослину, на яку я просив звертати увагу. До того часу знав її тільки за описами. Це була   родіола розова, або золотий корінь. Тоді його ще можна було знайти навіть на самій Близниці. А трохи пізніше, біля Останця, я ледве не загримів із скелі коли хотів дотягнутися до заповітного корінця. Просто фляга злетіла з пояса та повисла на кущику, а зігнутися за нею на прямовисній скелі було ой як непросто. Коліна потім тремтіли довго...
Дорогою до притулку Драгобрат.

г.Буковинка

Серпень - місяць грибний.


Притулок Драгобрат. Тоді ,крім ще  кількох стаєнь для худоби, більше жодних споруд там не було. А ця що на фото - згоріла та була відбудована вже пізніше.

На перемичці перед виходом до Близниці.

На підході до коминів-жандармів.

Біля Жандарма вітряно. Гуцули ж називають ці структури "Коминами", адже зимою там так курить снігом наче дим.   Тумани  також додають їм шарму.

Мене понесло на Жандарм. Стою на не дуже надійних камінцях. Вони мають здатність випадати з масиву через свою смугасту стрічкоподібну структуру. Внизу цього жандарма тоді стояло шість дере`яних хрестів.

г.Близниця Велика. Тоді ще не було металічного тура. Його, до якогось"... річчя великого жовтня" , пізніше  привезли на військовому тягачі..


"Комсостав" заліз на Останець. Така структура- типовий предстаник ґарлінгів. Однак на  Попі- Івані Мармароському  вони  зустрічаються  частіше.

Маленький перекус на фоні г.Стіг.

Табір на схилах г..Котел. Добре хоч дрова у великій кількості. Для високогір`я  це розкіш.

Жарти піднімають підмочений погодою настрій.


Овець в Карпатах було тоді багато.

Почався град.

Після граду похолоднішало. Вночі запускали освітлювальну ракету. Було цікаво...

Зима на кінець літа.

Миття посуди  перед відходом.

Дивні хмари від Ворожески.(відома на хребті Свідовець місцина- озеро поза г.Котел ,що на задньому плані.)

Погода нас дістала. Ми йдемо  вниз.

Почта с.Чорний Потік.  Нарешті сонце та тепло.

              В 1987 році нарешті доросли до походів учні мого класу. Успішно виступивши  на змаганнях з туризму, вони показали, що спроможні на серйозний категорійний похід по віддаленому від населених пунктів маршруту великої протяжності. Стрічка маршруту проходила по старому кордону Польщі та Словаччини (нині адміністративне розмежування Івано-Франківської та Закарпатської областей). Логістика маршруту складна, то поїзд до Яремчі, то автобус до Надвірної, а потім до села Максимець. Пішохідна частина походу проходила від Максимця , через г.Ґавор та г. Короткан на г. Боярин з виходом на пол.Рущина. Потім радіальне сходження на Сивулю Велику та Лопушну, а далі кордоном. Отже стрічка :с.Максимець- г.Боярин- г.Сивуля Велика- г.Лопушна- хр. Таупширка- пер.Легіонів-г.Пантир-г.Дурня-г.Гропа- г.Братковська Велика -пол.Плоска- пол.Довга- пер.Столи-с. Паляниця- с.Татарів. Склад групи: Атаманюк В; Сокальська Р; Фрондзей Т; Тудан В; Вовк Б;Стратейчук В.;Шкурган Р; Риндич Ю; Анатійчук М;  Сорокопуд І; Гуцуляк В; та Міщенков Ю.А
       . Хоча похід відбувався в червні дощило досить помірно. Це був рік коли всі засоби масової інформації оповідали про великий зсув у масиві Сивулі  й це додавало екстріму нашому походу. Хоча побачений зсув нас зовсім не вразив, і ніякого входу до пекла він не відкривав.:), однак в урочищі "Пекло" ми таки побували.
        Загалом походи по ГВХ (Головному водорозлільному хребту) завжди вражають, адже це переважно  геть дика місцевість, Похід проходив цікаво та незабутньо, особливо для тих дівчат, по кому в наметі вночі почали повзати десятки різноманітних жужелиць, що втекли з баночки нашої колекціонерки-ентомолога Віти Атаманюк. Вона збирала їх для батька,а вся група в цьому допомагала. Жуки були великі та красиві,переважно бронзові.Не зважаючи на все, колекція була таки зібрана. Перебування на перевалі Легіонів запам`яталося для учасників походу" страшилками " про привидів від "командного складу", А кілька жуків-світлячків прикладених до обличчя та неголосне бурмотіння в темряві могло налякати будь-кого після наших байок. Саме по дорозі до перевалу Легіонерів вперше довелося чути в горах звук трембіти.Грала жалісливо, на умершого...Шалена злива на Рогондах та відьмакувата,  розпатлана .стара гуцулка в стаї, звідкіля у вечірню пору на моє:"Є хтось вдома?" довший час було чути тільки якесь моторошне  виття, надовго залишилися в пам`яті. Як і той факт, що нам допомагало саме провидіння. На хребті Таупширка, який густо поріс заростями гірської сосни, мій станковий рюкзак дуже чіпляв за неї і просування уповільнилося, однак настрій підняв звичайний дорожній знак обмеження швидкості 40-км. Й  не полінувався же хтось нести такий габаритний предмет аби розсмішити мандрівників. На самому хребті стежка кордону пірнає в  праву сторону, різко під прямим кутом. Я її звісно пропустив( вона була не маркована й малопомітна, а прикордонні стовпці часом відсутні), тому група помилково рухалася по Таупширці в сторону до с,Бистриця. Однак не пройшли ми й 300 метрів,як назустріч нам появився  сивий дід з посохом, в постолах, ґачах, довгій сорочці навипуск, крисані, підперезаний чересом. Його самобутність вражала. Він був доволі високого росту й на свій вік мав статну фігуру. На моє "Славайсу Христу " дідо чинно відповів "Навіки слава Богу" і на запитання чи дійдемо ми до перевалу Легіонів пояснив нам, що стежка звернула в сторону. Жодних ознак оселі чи стаї в тих місцях не було. Тому його поява там була ну дуже випадковою, однак для нас  доречною, адже могли далеко відхилитися від маршруту.За довгі роки походів Карпатами мені доводилося бачити у верховинах чимало місцевих жителів, але від жодного з бачених не струменіла така нездоланна сила вільної від сучасної цивілізації людини.   Запам`ятався також похід по хліб та для надсилання  телеграми в МКК.  Група ночувала на Малій Братковській і до Бистриці було трохи більше 16 км. Наша трійка вийшла з табору о п`ятій ранку, а в десятій годині ми з хлібом  уже знову були в таборі на Братківській. Це 32 км ходьби. А потім ще був перехід з рюкзаками до полонини Довга (близько 20км.) Було від чого "підбитися "на ноги, та порвати свої "вібрами"(добре,що хоч цвяхи були в ремкомплекті).
Ми в Яремчі.

Після реєстрації в контрольно -рятувальному загоні.

Біля відомого пам`ятника міста.

Початок пішохідної частини походу.

Перший табір, Десь під г.Боярин. Колись неподалік від цього місця була велика молочарня.

І.Сорокопуд знімає проби супу.

Справи кухонні.

В сідловині між г.Боярин та г Сивуля.

На  фоні Сивулі.

Урочище Рущина.

Обід в новому таборі.

г.Сивуля. 1818м.

г. Сивуля . Позаду -Сивуля Велика(Лопушна)

Сніжники на Сивулі.

"Комсостав" пляжує.

г.Лопушна.(Сивуля  Велика) 1836 м.

Залізти ще вище- наше правило.

На ґоргах.

Ґорганськими стежками.

Десь на Таупширках.

Табір на перевалі Легіонів.

Кухня в роботі.

Серед квітучої арніки

Нарешті виходимо на верховинські простори.

Десь після  г. Пантир.

г. Дурня. 1709 м.

М. Анатійчук стоїть на кордонному стовпчику Р-S  напевне №38-6 .

Під горою Дурня мені, яко першому в групі,   пощастило "надурняк" знайти 3 рублі. З приводу дивної назви гори,  то місцеві жителі розказували наступне: " коли польські картографи робили топозйомку, вони  брали носильниками місцевих жителів, які й таскали важке обладнання з верху на верх. Геодезисти без спорядження легко сходили на невідому їм гору, а горяни  обтяжені спорядженням лізли з останніх сил, а потім на запитання поляків, як же називається ця гора, один гуцул в серцях сказав:"Пиши пане -дурню !" чи то в образі на панів, чи на самого себе за не співмірну  власним зусиллям плату.

Вершина г. Гропа.


Підйом на г. Братковська Дуже (в смислі Велику) Першою крокує наш "ентомолог"(в смислі -збирач жуків) -Віта Атаманюк.

Оборонних споруд на старому кордоні чимало. Деякими місцями проходила лінія Арпада.

 г.Братковська Велика 1792 м.

Так виглядають саморобні станкові рюкзаки вагою 35 кг. На задньому плані Чорна Кльова.

Сніжники Братковької

Десь неподалік Малої Братковсткої

Полонина Плоска. Зійшли з кордону. Пахне грозою. Йти  в таку погоду до Чорної Кльови зовсім не "кльово".

На  задньому фоні прорізаються масиви Горган- двоголова Довбушанка.


Полонина Довга - справді нууу дууужеее довга.

Перевал Столи - ми майже в рідних краях.

Ще трішки- й остання ночівля в горах.

Десь неподалік Паляниці. Тоді худоби в Карпатах було чимало.

На березі Прутця -Яблуницького  людяно і вівцяно...

Остання знимка при виході до цивілізації.

          Після невдалого походу Свідовцем,  нам хотілося повторити мандрівку цими, без сумніву найкращими в Карпатах місцями, які вражають своїми масштабами. Тому в 1988 році знову було заплановано  коротенький похід по маршруту: с.Кваси- пол.Браївка- г.Мала Близниця- г. Велика Близниця-г.Стіг- г.Герашаска- оз.Догяска - г.Догяска. оз. Ворожеска- приют Драгобрат-г.Менчул-гБуковинка-смт.Ясиня. Похід відбувався в липні, на саму Петрівку. Серед учасників походу: П.Ляшкевич; О.Іванчук; І.Вакалюк;С.Фрондзей; І.Ткачук; В.Дерев`янко; О.Сагайда та Міщенков Ю А.
      Погода в поході була напрочуд сонячна та жарка, неначе Свідовець вибачався за клопоти завдані нам в 1986 р. Загар у високогір`ї надійний адже ультрафіолету більш ніж достатньо, однак одягати важкі рюкзаки на загорілі плечі- не так легко. Я їх попереджував загоряти " з розумом." Проте в декого навіть вуха пообгоряли... Уже  після першого привалу почалися казуси. Дехто спробував полегшити свого наплічника, викинувши кухонну сіль. Прийшлося бідоласі повертатися назад на цілий перехід, та принести пропажу, так необхідну для приготування їжі. Внаслідок втрати часу перший табір прийшлося розбивати на самій Браївці. Ніколи не любив таборувати на полонинах зі стаями, через велику кількість мух.
    В близницьких сідловинах снігу ще було наметено метрів зо 3-4. А на північному схилі Близниць, на кілометровому сніжнику, при температурі повітря + 25 за цельсієм, каталися лижники. А ще в пам`яті табір за мореною в льодниковому карі неподалік оз.Ворожеска, та великий сніжник ,з свіжими телячими кістками на ньому.Від пастухів дізналися про те, що тут мародерствує ведмідь. Десь за сотню метрів від табору лежала недоїдена ним вівця, й пастухи обіцяли нам неспокійну ніч, адже їх собаки  довго брехали на зарослі альпійського криволісся, що півколом оточували табір. Над вівцею крутилися беркути, яких зазвичай рідко побачиш. Один з тих орлів пролетів у п`яти метрах від мене, коли я заліз на стрімку скелю в пошуках едельвейса, ніби побаченого в підзорну трубу. Янтарно-жовте, грізне око, недобре зиркнуло на мене, коли беркут  раптово вигулькнув з-за скелі та надовго врізалося в пам`ять. Дехто з учнів пропонував зробити засідку на ведмедя, але мою команду "відбій!" усі потомлені туристи виконали. Тільки мені спалося не надто... Десь  вище на схилі зашурхотіли камінці... Прийшлося вилазити з намету та прислухатися до тиші. Біля овечої туші була  якась  вовтузня .Ніч була місячна і коли я підійшов трохи ближче, то побачив цікаву картину. Ведмежу жертву доїдав чабанський собака... Той самий, з цвяхами на ошийнику, який пообдряпував ноги нашим дівчатам коли до них ластився того вечора.. Напевне  наш табір відлякав ведмедя, а собака цим скористався. Через день, за оповідками пастухів, ведмідь знову навідувався до стаї, однак собаки залементували, й "вуйко" ,ламаючи воріння, був змушений відступити.
      Нова пригода трапилася наступного вечора. Пастухи не минали нашого табору йдучи до стаї. Наша туристська братія домовилася піти до них по молоко. Від табору до стаї  15 хвилин ходу.Дорога була відома, адже по ній ми ходили вниз по дрова. Ми відпустили групу, однак попередили, щоб до темряви були в таборі. Спостерігаючи за полюванням лисиці, на схилах кару,  ми й не помітили, як повечоріло, а група до табору так і не повернулася. Пам`ятаючи, що за розповідями пастухів, ведмідь любить грабувати туристські намети, розклали велику ватру, та озброївшись сокирою, вирушили на пошуки туристів. Десь за сотню метрів від стаї ліхтарик висвітив на стежці покинуту знайому палицю з ліщини. Все правильно - чабанські собаки не люблять палиць в чужих руках, тому й залишили... А підійшовши до стаї, ми остаточно заспокоїлися, адже поміж чабанських голосів, які під гармошку старанно виводили "Ой по-під гай зелененький, ходить Довбуш молоденький..." явно чулися голоси наших "запропалих"" туристів. Зібравши їх "до гальопу"  ми швидко рушили до табору, в надії, що ведмежа навала його обминула. Останніми йшли дівчата, які несли кітлик молока, й було весело спостерігати за ними,  коли вони заблудили й аукали  в сотні метрів від табору, який стояв за високою мореною. Ранком,з виховною метою, по ще росяній траві, нещадно ковзаючись та падаючи на підйомі, група залишила цю благодатну долину, названу мною Долиною Золотого кореня. А ще запам`яталося марнотратство продуктів, яких готували з великим надлишком, що призвело до їх перевитрати. На останню ночівлю прийшлося готувати гриби, зокрема лисички, які в достатку росли  біля табору.
Привал з загаром. Поки хтось шукає викинуту сіль.
Десь по дорозі до полонини Браївка.
Дорогою з полонини Браївка на Близницю. Поблизу Стрімчески. 
Десь внизу понад Чорною Тисою випав дощ.
Сніг приємно освіжає.

Сніжник біля Останця.

На Останці

На Близниці- як завжди вітряно.
П,Ляшкевич та О.Сагайда.

Пам`ятаючи про знак обмеження швидкості 40-км на хр.Таупширка, вирішили нанести на зворотну сторону таблички напис:"Приносити та розпивати алкогольні напої -суворо заборонено!"  Туристські жарти.

Петро в ПЕтра на Великій Близниці.

Табір біля морени. Саме на тому сніжнику валялися свіжі телячі кістки, що загалом не перешкоджало нам кататися по ньому на целофанах.

Командирська палатка-двійка з поліетиленовим саморобним тентом.

Перед відходом.

Старе приміщення притулку Драгобрат, якому не допоміг протипожежний щит. Згоріло....
       
       В 1989 році ми плавно підібралися до підкорення найцікавішого для туристів карпатського пасма гір -Чорногори. Логістика дозволяла скористатися автобусним рейсом Городенка- Ворохта, однак цей маршрут був завжди переповнений тому прийшлось добиратися на "перекладних"- рейсом Снятин- Верховина, а потім Верховина -Ворохта з виходом
в Ільцях. Далі розпочиналася пішохідна частина маршруту, доволі нудна допоки не добилися до Дземброні. Стрічка походу:смт.Верховина-с.Ільця- с.Красник- присілок Дземброня- г.Піп-Іван Чорногорський-г.Дземброня- г.Бребенескул-г.Ребра-оз.Несамовите- г.Туркул- г.Данцет-г.Пожижевська-пол.Пожежевська- притулок Чорногора-смт. Ворохта. В складі групи:Ю.Жигалов, І.Петрук, Ю.Слободян, Р.Клипич, Р.Москалик І.Ткачук; Н.Пригнар; І.Ясінська; Р.Волощук та звісно Міщенков Ю.А. Похід проходив у червні, однак зима була не надто сніжною, тому навіть у високогір`ї сніг майже повністю зійшов.
     Початок підйому з Дземброні зразу  наповнився екстрімом після нападу на групу бугая, який вдавав, що  сумирно пасеться на царинці. Однак я вчасно розпізнав його плани і точно кинутий дрючок, відбив у нього охоту з нами зачіпатися.
     Надмірна трата часу на проїзд не дала можливості дійти до Перемички, тому першу ночівлю  проводили по виході на полонину, зразу за потоком із водоспадом. Дорогою бачили красеня- оленя , який закинувши роги на спину,перестрибнув дорогу з криволісся долі до лісу.
      Уже на другий день йдучи біля Вухатого Каменя бачили полонини  залиті рожевим цвітом рододендронів, поплямовані сніжниками. Новий базовий табір було розбито на Перемичці біля руїн старого Схроніска. Сходження на Піп уже відбувалося в складних метеоумовах, але наступні дні погода сильно погіршилася.Однак група вирішила не відступати від поставленої мети й продовжити похід. А дальше запам`яталося півгодинне блукання в тумані Перемичкою(як не дивно, але нам вдалося зробити повне коло допоки я побачив відбитки власних чобіт на стежці.Прийшлося діставати карту, та шукати прикордонні стовпці.),шалений вітер Бребенескула, який жартуючи збивав з ніг.Туман був настільки густим, що перебуваючи на стежці біля Несамовитого, ми його й не побачили. Потім стежка повела на Закарпаття,й довелося шукати іншу, а для того щоби я зміг знову вернутися до групи- смітив обгортками від цукерок-ірисок.Далі  ми траверсували Туркул по сніжниках північної експозиції,і недоречні в таких умовах кросівки давали шанс застосовувати навички самострахування на крутих засніжених схилах,глибину яких ,через туман визначали на звук падіння каміння. Ми не блукали, тому, що в мене була перефотографована карта Генштабу 1939 року із номерами прикордонних стовпчиків. Однак бракувало оглядовості  для того аби оцінити красоти Чорногори. Тому побачивши з під Пожижевської прожектор метеостанції який на мить блиснув у розриві хмар, вирішили спускатися вниз  першої ж нагоди.Нагода випала аж після г.Пожижевська, тому , що велетенський кар не давав можливості рухатися навпростець. Після метеостанції ми навіть не йшли до урочища Заросляк, а спустилися прямо до Прута та перейшовши на його лівий берег рушили до КПП. Після довгого переходу Чорногорою,з її вітрами та дощами. вода в Пруті здавалася нам теплою ,як молоко, хоча вона й витікала зі сніжників. Таким чином розпочавши перехід о десятій ранку від Схроніска на Перемичці о дев`ятій вечора ми готували вечерю неподалік притулку "Чорногора" за шлагбаумом КПП, й завтрашній піший перехід до Ворохти нас не особливо хвилював.
Автостанція смт.Верховина.

В Ільцях. 

Хтось готується до дня народження.

Вівці тоді були на кожній полонині.

Від Вухатого Каменя падає мряка.

Перші сніжники серед квітучих рододендронів.

Наш табір на Перемичці, біля руїн Схроніска.

На задньому плані г.Піп-Іван Чорногірський.

Сушимося після вчорашнього дощу.

Над Попом уже клубочаться хмари.

Біля будинку обсерваторії.

"Білий слон" нам не радий. Туман.

Визираємо погоду у вікна.
Вид з палатки. "Ди-на-мо-динамо,о-о--о-!"

Нарешті метеостанція Пожижевська.

Зверху падають хмари та ми!

Між верхнім та цим знімком минуло кілька секунд, а позаду нас  знову хмари.

Працівники метеостанції були доволі здивовані нашою появою, тим більше стежка з Пожижевської до метеостанції в таку погоду для туристів вважалася закритою. Слизькість та урвища по ній і нам дошкуляли.

Потім тут збудують біостаціонар.А поки-що  тільки дрова та "замучені переходом туристи. Нам прямо до низу. Йдучи бачили гарний кущик тирличу крапчастого в цвіту.

Не зважаючи на втому - вечеря за розкладом.

Тепер тут набудували котеджів та автостоянку.

На задньому фоні через дерева проблискує Прут.

Фото біля КПП біосферного заповідника.

Тепер тут КПП Нацонального природного парку.

Привал біля асфальту. Поворот з автодороги Ворохта -Верховина на Говерлу.

Подружки.

Притомився турист...

То вівці на полонинах то коні по дорогах... Гори...

Ворохта, вокзал...

Чекаємо поїзда..



" Червона рута " не лише пісня, а ще й улюблений туристами "експрес".
        Без сумніву, не до кінця пройдений маршрут Чорногорою вимагав реваншу в 1990 році.  Тому на червень було запланований  цікавий похід по Чорногірському хребту, який мав наступну стрічку: с.Кваси- г.Шешул- г.Петрос -г.Говерла- г.Брескул- г.Пожижевська- г.Данцет- г.Туркул-оз Несамовите- г.Бребенескул- г.Дземброня- г.Піп-Іван Чорногірський- г.Смотрич- присілок Дземброня-с.Красник- с.Ільці-смт.Верховина.
          Учасниками походу були: Ю.Онуфрейчук; Р.Клипич; Ю.Слободян;Т.Юрійчук;Т.Юринець Г.Дзендзя; Л.Годованець;І.Олексійчук; С.Костинюк. та Міщенков Ю.А.
         Погода майже протягом усього походу була хорошою, що зробило його незабутнім за враженнями. Пішохідна частина походу розпочиналася від залізничної станції в Квасах,доволі буденно, якщо не рахувати диких кіз, які перетнули нам дорогу зовсім неподалік від краю села. Перша ночівля відбувалася в улоговині на західних схилах г.Шешул. Наступного дня був короткий перехід через г.Петрос та новий табір на пол.Головческа. "Травка-борзушка"- чай з золотого кореня, дала нам сили в короткий термін здійснити перехід та сходження на Говерлу.
        Тут нас чекала несподіванка. Перебуваючи на вершині,ми побачили людину з лопатою, яка піднімалася на Говерлу по "довгому плечу"(один із варіантів маршруту)."Ми останні хто побував на Говерлі, тому,що зараз її розкопають!". Але жарти були недоречні.Людиною з лопатою виявився лісник,який звісно перевірив наші дозвільні документи, та з`ясував, що вони в порядку. На запитання чому він з лопатою - пояснив, що депутати ВР побачили чимало сміття на Говерлі під час"політичних сходжень"(на них саме тоді починалася мода). Тому йому доручено прибрати, до чого він також і нас запрошує. Таким чином, ми були першими  учасниками ймовірно першої екоакції в Карпатах.  Сміття прибрали до старого окопу й стало чисто.Надивившись на нашу старанну роботу лісник попросив зробити те ж саме біля озера Несамовите, що ми йому урочисто й пообіцяли.
       Розбивши табір біля Несамовитого ми стримали обіцянку і зачистили сміття, благо тоді його було там не багато як нині. Під час прибирання, хтось жбурнув в озеро порожню пляшку. Цього виявилося достатньо аби під час ночівлі на Перемичці біля Схроніска, шалена буря вночі повалила намет де ночували дівчата.( тієї ж ночі вдома, на моєму подвір`ї, вітер повалив стару грушу). Відвідини обсерваторії на горі Піп-Іван проходили в уже цілком минулорічній "туманній" атмосфері. А ще запам`яталися доволі моторошні відвідини старого бліндажа часів Першої світової війни куди випадково закотився мій портсигар," кульгаючий перехід"(я на праву, Юра - на ліву ногу) від затяжного спуску з Смотрича в Дземброню, та ночівля з рибалкою на острові Чорного Черемоша, якого нині уже немає- змили останні повені.
Залізнична станція Кваси.

Готуємось до виходу. Дехто забіг в крамницю.

Привал через  кожні 45 ходових хвилин.



Розбивка першого табору.

Ну й альпеншток кривенький!.

В таборі гості.


Нехитрий туристський стіл.

Чабанський собака.



Сніжки в середині червня - здорово.



г.Петрос

Тепер на цьому місці капличка та хрест.



На фоні Говерли та Брескула.

Полонина Головческа.

На фоні Петроса.

г. Говерла.

Тоді на Говерлі був тільки один тур в спорудженні якого брав участь Ю.А Міщенков.


Прибирання Говерли з лісником. Перша екоакція.


Біля витоку р.Прут.

На березі озера Несамовите.

оз.Несамовите. Котел Несамовитого в ті роки був вільним від гірської сосни. Невеликі зарослі "джерепу" були тільки на пригірку  біля озера. Там паслася худоба. Нині весь котел заріс криволіссям, та покрився болотами. Явний вплив глобального потепління.

Серед коней, що на задньому плані був жеребець, який змусив мене втікати на скелі. Він так ретельно охороняв кобилиць, ганяв мене по котлу Несамовитого куди я ходив на розвідку,хвицався  та іржав, що мені прийшлося обходити табун стороною. Коні швидше за все закарпатські. Замість дзвіночків- звичайні рукомийники.

Не любив ночувати біля озер. Неподалік Несамовитого, але вище. Позаду- г. Туркул.

На Великих Кізлах жарко. Припарює...

Каміння на Кізлах знатне.

Красиві панорами Чорногори. Зліва г.Хомул.

На скелях Великих Кізлів.

Ґарлінги - окраса Великих Кізлів. Висота окремих скель становить більше 15 метрів. Одне із найкрасивіших місць Чорногори.


Великі Кізли - невеликий хребтик який примикає до Чорногори. Назва не має прямого відношення до козлів(цапів). Біля Великих Кізлів є паралельний невеличкий хребтик- Малі Кізли.  Кізли -  пристосування для здійснення  певних видів робіт в будівництві. Якщо хребет Чорногору  уявити стіною, то Великі і Малі Кізли - два козлики, на які умовно поставивши дошки , можна "поштукатурити" Чорногору.

Десь під Менчілом.

Табір на Перемичці біля розвалин Схроніска

Саме тут нас знайшла  кара за вкинуту в оз.Несамовите  пляшку. Вночі буде буря.

Типова погода для Чорногори. Туман.


Біля центрального входу до будинку обсерваторії.

Після бурі. ПІЧ не видно

 Диму у верхів`ях  Погорільця завжди багато. З дровами  тут явна напруга.

На стінах туристичного притулку польських часів.(Схроніска)

г.Смотрич. Саме ці скелі прикрашають вершину. 


На горі Смотрич. З нього справді можна багато роздивлятися.

Короткий привал перед спуском у Дземброню.

Табір на острові річки Чорний Черемош. Анатолієвич з хлопцями слухає радіо.

Найпростіша кухня. Десь роздобули молоко...

Вони слухають не просто радіо, Йде трансляція фінального матчу чемпіонату світу з футболу Аргентіна - Бразілія.

Село Ільця. Нарешті добралися до асфальту.

Жоден турист не любить ходити пішки по асфальту. Тому чекаємо автобус до Верховини.

На автостанції смт.Верховина.
     

             В 1990 році  було проведено ще один невеличкий похід для учнів середніх класів, в тому числі й мого наступного класу та класу дружини,  в якому навчалася дочка, Вона постійно докоряла мені тим, що я проводжу туристичні походи з учнями тільки старших класів, а з  малими  не хочу няньчитися. Тому й довелося зробити навчальний триденний похід Снятин-Вовчківці  з метою прищеплення основних туристських знань, умінь та навичок майбутній генерації туристів. Склад групи:Курилюк В. Шишковський В. Рябошапко А.,Купрійчук В,Виноградник С.Дарій О.,Фетісов В.,Глушкевич Т, Тимофійчук Ю,.Заєць Ю.,Романюк І.,Вишнеська Т. Хутько В.,Радевич Г. Тимофійчук Р. та Тимофійчук Г.Н.
Перший привал за Старицею.

Наш табір на березі Прута.

Каша для найменшого туриста.

Трісочка ...

Після купелі в холодній річці добре полежати в  теплому наметі.

Через Прут до станції "Вовчківці".


Намети тоді були великими та тяжкими. Курилюку В. та Купрійчуку В. це добре відомо. 


Дорогою до залізниці.

Вже видно залізничний міст.

Чекаємо потяг до Снятина.
           В 1991 році нова група туристів Снятинської СШ в серпні ,здійснила нескладний похід за маршрутом: станція Зимір- притулок Говерла-пол.Головчеська -г Петрос -ст.Зимір. Простота походу буда зумовлена віком туристів- в основному учнів 6-7-х класів. Учасниками того походу були:Фетісов В.,Радевич Г.,Хутько В.,Мошун О.,Глушкевич Т.,Купрійчук В.,Гнатюк І., Курилюк В,,Ткачук Ю.,Дутчак Я,,Рябошапко А.,Маєвська Л.,Тимофійчук Ю., Тимофійчук Р,, та Тимофійчук Г.Н. Серед пам`ятного: велика кількість білих грибів, яких готували великим котлом, та гоп-стопний напад на Т.Глушкевич на пероні, при посадці на поїзд. Тоді місцеві пацани в неї з голови зірвали блайзер, у ті часи - дуже круту річ..А по приходу додому по радіо та телебаченню транслювали "Лебедине озеро". Було ГКЧП...
В таборі дорогою до полонини Головчеська.

Полонина Головчеська. Дуже відома сосна, з видом на Петрос, який на жаль в хмарах.

Вівці на схилах Петроса.

Біля меморіальної таблички на місці загибелі Івана Малярчука. До вершини десь 300 метрів, однак група була змушена відступити.

В "Таборі лісорубів"
Вершина Петроса. Спроба № 2 - успішна. Зліва- Говерла.
Вершина Петроса. Володя Купрійчук медитує.
А білих грибів у нас багато.


Найменшому туристу  трохи більше п`яти років. Однак він уже мав свій рюкзачок та подушку в ньому. Ромчик на фоні Петроса
Табірні будні.
         Рік 1993 запам`ятався  цікавим походом на г.Хом`як. Похід відбувався в серпні за  цілком сприятливої погоди, однак таких грибів, як в попередньому році не було. Цей похід,як і попередній, також не був категорійний. Туристичні зльоти тоді уже не проводилися, тому необхідність в складних, категорійних походах відпала. Однак провести тиждень в Ґорганах завжди було заповідною мрією учнів.Серед учасників групи:Вишневська Т.,Жмурчик В.,Іванишин Р.,Романюк І.,Глушкевич Т.,Ткачук В.,Ткачук Ю.,Сідлярчук В.,Кушик В,.Тимофійчук Ю.,Тимофійчук Р., та Тимофійчук Г.Н. Ізюминкою походу стало знайомство з парапланеристом із Мінська, який не міг злетіти  з гори Хом`як через відсутність вітру та вимушено жив у нашому таборі.три дні. Він із заздрістю поглядав на воронів, що бавилися в небі, однак його "колдуни" (смужки червоної тканини на довгих тичках) зовсім не показували потрібного вітру. Йому вкрай було необхідно до Ворохти, де він поселився в готелі. На другий день ми запускали його в сторону  Женця, однак долетівши до зони лісу він втратив висоту та приземлився гальмуючи по молодих сосонках. І аж на третій день ми допомогли йому стартувати із Синяка в сторону до Паляниці.Він полетів, а ми переживали чи все складеться в нього добре. Наступна наша зустріч відбулася аж через двадцять років, після того, як син розшукав його через соціальні мережі. Він брав участь в авіашоу в Коломиї. Тому ми мали можливість спостерігати його затяжні стрибки з парашутом.Роки мало його змінили.Такий же закоханий в небо, як ми в гори.
Ромчик на Прутці-Яблуницькім.

Табір на березі Прутця.

Фото на березі.

Туристи в таборі.

Вершина г.Хом`як.


На вершині хмарно й  Синяка не видно.

Ремонт параплана.

Табір на полонині Бараня.

Поліетиленові тенти на наметах незмінний атрибут тих часів. 

Перед польотом. Чекаємо вітер.

Десь на схилі г.Синяк. Сонце прогріває схил та утворюються висхідні потоки.Час злітати в небо.

"Казки від діда Панаса". Ромчик  веселить компанію.

В Жмурчика.В - день народження. Канапки на папороті.... Стильно і по туристськи.

Невдалий політ в сторону Женця з полонини Хом`яків.

Обід в таборі.

Другого дня погода краща. А з табору на пол.Бараня до вершини Хом`яка 10 хв. ходу.

Афини на полонині Хом`яків.

Уже при цивілізації.Дорогою додому.
             В  серпні 1994 року  чисельна група туристів Снятинської школи вирішила пройтися  хребтом Свідовець за маршрутом: смт.Ясиня-притулок Драгобрат-г.Близниця Велика- оз.Догяска-г.Догяска- с. Чорна Тиса-смт.Ясиня. Учасниками того походу були:Гнатюк І., Дарій О.,Глушкевич Т.,Ткачук В.,Купрійчук В.,Жмурчик В.,Іванишин Р.,Бордун Л.,Ющик О., Лиско М.,Хутько В.,Вишневська Т.,Радевич Г.,Дутчак.,Я.,Романюк І.,Тимофійчук Ю., Тимофійчук Р., та Тимофійчук Г.Н.і Міщенков Ю.А. Серпнева погода була прихильною до туристів, тому похід запам`ятався масштабністю свідовецьких ландшафтів.Серед пам`ятного дуже важкий перехід до Драгобрата, зумовлений завантаженим спорядженням та відсутністю акліматизації. Дороги, якою нині добираються до садиб Драгобрата ще не було. А набір висоти - значний. Тому дехто навіть сплакнув.
       Ранок другого дня запам`ятався сердитим цокотінням білки в таборі. Напевне вона була незадоволена нашим вторгненням в її володіння. Знала би вона сердешна, що через декілька років вікові сосни та буки, серед яких вона жила, будуть зрізані, а на місці нашої ночівлі постане садиба "Оаза" вона на  робила би такого ґвалту.
       Учасникам походу було дивно погратися в сніжки на завершення літа, а озеро Івор(тоді воно ще не було таким зарослим водною рослинністю) та вид від нього на Жандарми- заворожували. Коли ми з Близниці верталися в табір, з стіни найбільшого жандарма наверх виліз гуцул з голим торсом але в капелюсі.В зубах він тримав квітку тирлича Коха(чи тирлича плямистого) був дуже блідим, аж сірим, тремтів як осиковий лист та молився,що залишився живий. Лазив- бо він без страховки!
       Перехід до озера Догяска давав можливість досхочу намилуватися карпатськими пейзажами, а перед очима й по тепер-  гуцул, який учепившись за хвіст своєму коню, долав круту стежку на гору Догяска. Місцеві дівчата, які трапилися на озері, зробили зауваження Ромчикові, який жбурляв камінці в неспокійні води. Мовляв вцілиш в "око" озера, розіб`єш його і станеться буря, Однак він не надто дослухався до їх легенд про "Морське око", а потім почувався винувато, адже нічна буря при ночівлі в Долині золотого кореня, яка повалила намет дівчатам, була на його совісті.
       А ще в декого, після сніданку перед селом Чорна Тиса, підшлункова не витримала надміру варення. Однак приступ швидко минув і до Ясині про цей трафунок усі забули.
Вокзал смт. Ясиня.

Підготовка до виходу на маршрут.

Перший перехід майже завершено. Притулок Драгобрат.

Нарешті дійшли.

Табір в зоні лісу. Тепер тут садиба "Оаза".

В таборі порядок. На задньому плані -жандарми Близниць та сніжники.

Гратися в сніжки посеред серпня - прикольно  й дано не кожному.

Можна тільки уявити собі скільки снігу тут взимку, якщо топиться до вересня.

Спека та сніг- чудове поєднання.

Біля жандарма, як завжди- вітряно.





Десь внизу оз.Івор.

Вершина г.Близниця. 1881м. Дехто заліз ще вище.


Нарешті вершина.

Найменший турист.

Вся сім`я в зборі. Вершина г.Близниця.

Сховалися від вітру.

Дорогою на оз. Івор. Близниця уже вгорі.

Догяски. Озеро та гора.

То корови, то вівці... Анатолієвич боронить табір від нашестя корів.

"Вас знимкує  неприхована камера" Табір в долині Золотого кореня.

Вночі була буря, а тепер вівці.

Нарешті прокинувся наш "буревісник".

В таборі з чабанами. 

Озеро Догяска внизу.

Малий жартівник.

Той, хто кидав камінці в озеро, й розбив "Око"

На березі Морського ока. Озеро Догяска.

Снідаємо й вниз, додому.
          На рік 1995 припав чи не найкращий похід.Ми змінили підхід до проведення походу, й прийшли до висновку, що облаштування стаціонарного базового табору, з якого групи туристів-краєзнаців здійснюють радіальні виходи на найближчі вершини, є кращим ніж ходові категорійні походи, Неподалік базового табору туристи-краєзнавці проводять збір лікарських рослин, збирають гербарії, гриби, активно вивчають, флору та фауну краю, ведуть спостереження за погодою, проводять практичні вправи з біології,географії, історії, астрономії. Діло було за малим, вибрати місце для базового табору, яке би було придатним для втілення нашого задуму. Після довгих обдумувань прийшли до висновку, що кращого місця ніж котел Гаджина нам не знайти. Залишалося тільки вибрати час, та добратися до запланованого місця. Село Бистрець, звідкіля до урочища Ґаджина найкраще добиратися, не належить до легко відвідуваних місць, адже має дорогу тільки в один кінець. Однак це нас не лякало. Перспектива мати на цілий тиждень під боком всю Чорногору надихала на подолання маршруту. До складу групи входили: Гнатюк І.,Іванишин Р.,Хутько В.,Кушик В.,Радевич Г., Дарій О., Шимчук Н., Вишневська Т.,Ткачук В.,Купрійчук В., Тимофійчук Ю., Тимофійчук Р., а також Тимофійчук Г.Н., Беца В.В.. та Міщенков Ю.А. Майже всі учасники походу мали за плечима кілька походів високогір`ям та чималий туристичний досвід. Похід відбувався у серпні при доволі сприятливій погоді.
        Табір облаштовувався на межі лісу та альпійського криволісся, що давало можливість легко заготовляти дрова, облаштовувати побут, та мати захист у випадку негоди. За короткий час в таборі було споруджено обідній стіл з лавками та навіс над ним,Це покращувало побут, особливо  в негоду.Поблизу табірного вогнища було споруджено різного роду вішалки та полиці для посуду. Периметр табору було обгороджено  червоними прапорцями. Все це придавало табору цілком обжитий та цивілізований вигляд. Навіть найпростіші туалети було влаштовано. Уже сама робота по облаштуванню стаціонару приносила учням задоволення. Вечорами біля вогнища(благо хороших дров було багато) можна було довго сидіти вивчаючи зоряне небо та спостерігаючи за пролітаючими супутниками. В самих перших походах за виявлений на небозводі супутник я давав цукерку, а пізніше їх стало літати так багато, що ніяких цукерок не вистачало. Однак добре заварений чай та гарна пісня в колі друзів, що ще потрібно для щастя туристу.
          Настала черга до сходжень на вершини Чорногори. Сходили в котел Ґаджина який вражав своїм розмахом.Учні могли самостійно назбирати гербарій та лікарських трав. Весняних квітів уже не було, але забутні кущики рододендрону східнокарпатського (червона рута) подеколи ще попадалися. На болота траплялися пушиця. та навіть калюжниця європейська. Сон уже відцвів. однак відкасник безстебельний завжди привертав до себе увагу своєю оригінальністю. Родіола розова зустрічалася тільки на скельних нагромадженнях, зате аконіт(борець госта) гордо синів поміж заростей горобини та ялівцю. Можна було навіть назбирати афинів та ґоґодзів(чорниці та брусниці). Сніжники під Бребенескулом дихали прохолодою, а  чудернацькі витинанки із скель на Шпицях вражали своєю монументальністю.
         То був урожайний рік на гриби, тому на столі вони були в різному приготуванні: смажка грибна, бульйони, гриби жарені з часником.Найчастіше збирали білі гриби, однак і лисичок було дуже багато. Мені їх збирати було нудно, тому виявивши чергову поляну з сотнями лисичок - кликав на підмогу дівчат, вони мали більше терпіння до цієї роботи. За білими грибами ходили в псарівки(вид трави) аж на Костричу.
       Саме в тому поході довелося вперше побачити вовка. Я никав краєм лісу визбируючи білі гриби, йшов тихо й піднявши голову побачив на невеликій галявинці вовка, який зразу ж щез, ніби привиділося...Пастухів поблизу табору не було, однак гуцули, які ходили в котел по зілля розказували, що минулого року неподалік нашого табору, застрелили ведмедя-мародера, великого, одна його сира шкіра заважила близько 80 кг.
         Особливо запам`яталося сходження на другу після Говерли вершину в Чорногорі - Бребенескул. Поверталися до табору хребтом Кедроватий(так його називають гуцули, на картах-хр.Розшибеник. Приходилося уподобитися бандерлогам. Весь хребет густо заріс гірською сосною, й ми неначе мавпи перескакували з одного куща на інший.Місце було неходжене й ми зненацька вийшли на лінію окопів Першої світової війни. Моя коротка лекція про лінію оборони австрійців закінчилася цікавою знахідкою- кількома сотнями набоїв до кулемета угорського виробництва, який упівці називали "Сура".Вони були небоєпридатні- хтось забрав порох.
       Пам`ятною була дорога додому, адже до Верховини ми добралися після обіду й до Снятина  жодного транспорту вже  не було. Прийшлося ночувати в якомусь гаражі, в присілку Жаб`євський потік. То була дуже довга ніч...до того ж у мене розболівся зуб...
В Ільцях, перед виходом на пішохідну частину маршруту.

Автобусів в Бистрець не буде. Потрібно пішки...

Табір в урочищі Кізя.

Анатолієвич в таборі. Це фото ми називали "Горець"

Сніжниками Бребенескула.




На вершині Бребенескула.


Нарешті на вершині. Спочатку був туман...

Вийшов на вершину першим, однак отримав "на горіхи " за те, що відірвався від групи в тумані.

Десь на Кедроватому...

Вони ще не знають, що  їх чекають густі зарості гірської сосни.

Десь на берегах Чорного Черемоша.



Вид на табір в Кізях зверху.




Уже внизу біля інформаційних щитів КНПП. Ми вже справжні туристи - маємо гітару!

             Похід 1996 року був останній із серії " учнівських". В складі групи: Гнатюк І.Купрійчук В.,Ткачук В., Тимофійчук Ю,.Вишневська Т.,Шимчук Н.,Кейван К. Тимофійчук Р., Беца В.В.,Міщенков Ю.А.. Ми планували пройти на Під-Бердо та Кукул .  Вийшовши з Вороненки ми змогли дістатися десь до урочища Лампарівка та  під горою Припір стали табором. Спочатку погода була сприятлива й ми насолоджувалися відпочинком. Загоряли та збирали гриби.Особливо багато було грибів з сімейства клаварій(коралові гриби типу "оленячі ріжки") . Однак потім погода почала псуватися й по кількох днях таборування  нам не залишалося нічого іншого, як відмовившись від проходження маршруту, повернутися додому. Викладені фотографії чудом збереглися, адже після раптової смерті Ю.А Міщенкова, я більше року не брався за обробку фотоплівки. Залишилися тільки деякі фото і спогади, спогади, спогади...
Десь за Лампарівкою.

Ромчик за розбивкою намету.

Турист- найменший,а працює найбільше. Решту обідають, а дехто бренькає на гітарі.

Обідньою порою.

В таборі.

Нарешті табір розбито.

Хороша погода- найкращий союзник туриста.

                                                                3.Походи вихідного дня та Говерляни.



         Крім туристичних походів учні школи  брали участь в різноманітних заходах обласного рівня, які проводилися з ініціативи обласної станції юних туристів.

         Так в жовтні 1983 року учні Снятинської СШ ім В, Стефаника брали участь в масовому  сходженні на полонину Щівка. Захід був приурочений 40-річчю Карпатського рейду партизанського з`єднання під командуванням С.А.Ковпака. Саме на цій полонині частина загону була розбомблена фашистською авіацією.Інші загони тримали оборону поблизу Білих Ослав та неподалік Паляниці.
Тоді в Яремчі навіть функціонувало  колесо  огляду, 

На оглядовому колесі.

Прапороносці як завжди попереду...

Г.Марискевич та І.Бойчук на привалі.

На полонині Щівка - яблуку ніде впасти.

Урочистий мітинг серед сосонок.

 Р.Лящук та Р.Ляшкевич серед учасників сходження.

Інструктор показує диспозицію партизан часів війни.

А ветерани тоді були ще досить молодими...

Команда майже в зборі.

Анатолієвич пожартував.

Всіх дівчат видно, тільки Н.Бурмантова заховалася.

Загальне командне фото на пам`ять.



Обід на полонині. Ю.Макаренко -"рулить".
Весела була компанія.
     
           Кожного року на Всесвітній день туризму - 27 вересня, відбувалися масові сходження на г.Говерла. З чисто спортивною метою та без всякої політики. Протягом року, загалом  масові відвідування Говерли  не заохочувалися з метою зменшення антропогенного навантаження. Однак восени коли період дотримання тиші в КБЗ(Карпатський біосферний заповідник) минав обласна станція юних туристів організовувала для учнів такого роду сходження. Плату за  відвідування  під час таких сходжень не брали. Автобус для поїздки оплачувала бухгалтерія відділу освіти, або міської ради.
       В такий день на Заросляку можна було зустріти знайомих туристів з цілої області.Однак погодні умови досить часто не давали можливості піднятися на найвищу вершину Українських Карпат. Часом доводилося повертатися  з середини маршруту, а деколи - навіть вихід не дозволяли з огляду на погоду. Та й обстановка на КПП і Заросляку була зовсім іншою. Жодних котеджів, тільки притулок "Чорногора" та кілька стареньких хаток перед контрольно -пропускним пунктом. Однак на Форещанці усі ставки були заповнені, а злющі собаки нікому не давали до них проходу. В урочищі Заросляк була тільки спортбаза, без паркувальних майданчиків, траси для фрістайлу та торгових павільйонів. Сходження проводили в різні роки різними маршрутами. Однак - переважно коротшим.
           На вершині Говерли, крім бетонного тура більше нічого не було і сміття також майже не було. Мода на спорудження різних знаків прийшла на Говерлу разом з політикою.
          Клімат таки помінявся, адже в третьому тисячолітті  мандрувати Чорногорою у вересні можна й  в шортах, тоді, як в кінці другого -  з року в рік бувало досить холодно й сніжно.

                                                             Говерляна - 1987 рік.

Перед виходом на маршрут.

О. Зіньковська навіть магнітофон на Говерлу носила. Круто!.

Погода дозволяє вирушати.

Перепочинок перед "віслючкою"(найтяжчою частиною маршруту)



На вершині.

Спуск .

На спортбазі "Заросляк"

Неподалік КПП(пропуского пункту) була собі колись така альтанка.До речі автобуси до Заросляка не їздили, а залишалися  перед КПП, решту відстані долали пішки.


                                                           Говерляна - 1990 рік.
Різновікова група.


На Заросляку сонце, однак на вершині туман. Знімуть з маршруту після виходу з зону альпійському криволісся.

Традиційна фотографія під вікнами  спортбази "Заросляк"


                                                             Говерляна - 1994 рік.
На Кривопільському перевалі.


Та сама альтанка біля КПП.

Місцеві жителі розказували, що ще увечері тут було + 12 *, Навіть не встигли худобу зігнати...

На Заросляку - 5* . Сходження на Говерлу не буде.

Сніжки у вересні це цікаво.

Традиційне фото.

                                                      Афганки явно не по сезону.

      Повертаючись додому вирішили сходити по гриби. Зупинилися перед Кривопіллям. Кумедно було шукати в засніженому лісі білі гриби, Пополудні сонце пригріло,й сніг із шапочок грибів зник, тому вони помітно темніли на білому сніговому простирадлі. Ромко Факас назбирав найбільше (близько 20 шт.)
                                                                          
                                                                        Говерляна-2009 та 2012 .


         Нове тисячоліття принесло чимало змін.(особливо в сфері фотографії :)) Жодного фінансування туристичних змагань чи учнівських туристичних походів, а також організованих учнівських сходжень  на Говерлу не передбачалося. Тоді у висхідному тренді був політичний туризм. Багатотисячні колони  випадкових людей, з незрозумілою метою, витоптали бідолашну Говерлу до такого стану, що прийшлося викликати іноземних спеціалістів для екологічного аудиту. Дирекція Карпатського національного природного парку також "не ловила бліх" довівши вартість кількагодинного відвідування парку майже до вартості відвідин Лувру, натомість так і не спромігшись навести елементарного порядку на маршруті.
На вершині після нагородження.


Останній з нагороджених.
          Однак шкільні традиції були вартими самофінансування. Тому в 2009 році  на Всесвітній день туризму  чимала група учнів Снятинської ЗОШ  ім.В.Стефаника здійснила сходження на г.Говерла. Кліматичні зміни в природі призвели до того, що оксамитовий  сезон вересня став чи найкращим  часом для таких сходжень. В 2012 році   за сприятливої погоди членам турклубу  "Ґоргани" що діє при школі знову вдалося побувати на найвищій вершині Українських Карпат.
Традиційне фото  біля спортбази Заросляк.

На вершині погідно.


На оглядовому майданчику льодовикового цирку між Говерлою та Брескулом.

Біля водоспадів р.Прут.

Короткий привал на спуску. Решта групи ще дереться через зарості гірської сосни.  
                  Відновилася також традиція походів вихідного дня під час яких учні відвідали г. Хом`як на День Героїв, побували на г. Малий Ґорган, та озері Несамовите.                                                                                          
                             Травень 2011  Сходження на г.Хом`як. 







   

                       
На вершині г.Хом`як.























  1. Інструктаж перед виходом на маршрут.


Привал на  полонині Бараня.

Більшу частину маршруту уже подолали.

Трішки заморилися...

Найменший з групи...

 Бойовий ар`єргард на підході.
Нарешті усі в зборі.

На вершині .

Ну нарешті можна й підкріпитися...


                                   Сходження на г. Малий Горган. Жовтень 2013 р.


В автобусі.


На Буковелі.

Перший привал.

На підході до  підйому на вершину.

Фото на фоні Говерли та Петроса.

                                                                   Нарешті вершина.
Фото на фоні г. Синяк.

Шашлик на полонині Блажів

Фото на фоні г.Довбушанка. 
На вершині вітряно...

Перед складним місцем сходження.




Майже невагомість.

Перекус на вершині.

У чабанській колибі 


Відвідини озера Несамовите . Жовтень 2014.
Перед початком походу.
























Учасники походу  в улюбленому автобусі...
Традиційне фото  в Заросляку.
На березі Несамовитого.

Жовтень,гори .....і загар!



Урочище Шпиці.

На фоні г. Хомул.
Відкриваємо чакри...


Озеро Несамовите та г. Туркул.

Урочище Шпиці, а на задньому плані -котел Ґаджина- наймальовничіше місце Чорногори.

                                     Говерляна -2016 рік.


Короткою стежкою на вершину Говерли. Зона лісу...



На вершині трохи вітряно, але як на 02 жовтня непогано...


Та й туристів не надто багато ...



Говерляна -2017






Традиційне фото на старті біля спортбази "Заросляк". Погода хороша...01.10. 2017.


Тепер на вершині Говерли є багато чого... Навіть "виносна" торгівля... Чай,кава, сувеніри...

Вони всі веселі, тому, що не знають - "підйом - легший ніж спуск"... Особливо через котел, та водоспад на р.Прут...
                                                                      Говерляна -2018


             
                           Традиційне фото перед сходженням. 23.09 1018.  9.47. Спортбаза "Заросляк"




       На вершині вітряно,холодно, хмарно й малолюдно. Наступного дня тут випаде сніг...11.45.





                       
                                              В льодовиковому цирку між Говерлою та Брецкулом.



                                                  На скалах водоспаду річки Прут

.
                                   
                                              Складна ділянка маршруту - скали й зарослі гірської сосни.
                                                                     Фотозвіт виконала- А.Буга




                                                          Обласна Говерліана - 06.10. 2018

                                       На Говерлі багатолюдно, як завжди вітряно й на додачу сніжно...


                                                           Нарешті піднялися усі... 



                                                                            Говерліана 2019.
                                                 На підйомі --друга половина групи.


До вершини вже недалеко...   






В очікуванні решти групи...

                                                                     
                                      
                                                       На вершину бігом...а потім хтось відстав від групи...
                                                                                          


"Закохана в гори" та  нижній "пастух" групи, який заставив її це зробити.


Гарна погода на вершині буває не завжди...



                             В котлі між Говерлою і Брескулом.  Решту групи  шукають заблукалу овечку ...                

                    Комусь "Чистилище "- як пекло, а комусь "Все ОК..."



                                                                   Головне не панікувати... 


                                                        Він знає, далі буде легше....(ха-ха-ха)


               Коли ходиш тут кожного року- нема причин для хвилювання...